Зрозуміло, і це цілком очевидно, що цей текст - брудна антисемітська фальшивка, дуже хитро замаскована під витвір самих же євреїв. Розрахунок авторів цієї юдофобщини: зробити так, аби подумали, що це робота євреїв, спрямована на викриття антисемітів, що, зрештою, після всебічного аналізу мало би вдарити по світовому єврействі. Кому це вигідно? Та тим, хто хотів би, аби нас вже не було. Звичайно, вони не діждуться! Тому для того, щоби знати, як лицемірно і цинічно працює світовий антисемітський центр, наважуюсь оприлюднити цю фальшивку. Хоча загадки залишаються: а) чому текст російською; б) куди його ніс покійний старий єврей; в) звідки в XVІІ ст. комп’ютер «Пентіум», і т.д. Зрештою, як усе це потрапило в Конотоп XVІІ ст.? Кому було вигідно АЖ ТАК змістити часово-просторовий континуум? Ось, прочитайте цю маячню і скажіть самі! Ні, ви таки прочитайте!

Декалог арійця*

* Переклад з російської. - Вид.

1. Світом правлять три «М» - масони, мафія і мусульманські кола. Два перші «М» - ворожі арійським націям (германці, романці, слов’яни).

2. Найсильніше з трьох «М» перше - масони, їм протистоїть третє «М» (мусульмани). Ворог нашого ворога - наш друг. Саддам Гусейн - остання опора арійського світу.

3. Пахани М1 (масони) - фінансисти іудейського племені: Цороц та йому подібні. Центр М1 не в Єрусалимі, а на Волл-стріт.

4. Держава Ізраїль - «потьомкінське село» - показуха для наївних. Це те саме, що тризуб і синьо-жовта фана, які номенклатурна олігархія справила національно стурбованим хохлам.

5. Мета М1 - принизити, загальмувати й знищити самоідентифікацію арійських націй (німці, скандинави, росіяни, поляки, італійці, іспанці, українці, французи тощо).

6. Виконання своїх планів М1 поклали на М2. Мафія - шестьора масонів.

7. Однією з найнебезпечніших для М1 є українська нація як нація хліборобів і продуцентів ідей освоєння космосу (Кибальчич, Кондратюк, Корольов, завод «Південьмаш», 14 реальних космонавтів). Цю націю М1 і М2 мають намір перетворити на натовп торгівців.

8. Для реалізації своїх цілей М1 не зупиняються ні перед чим: нацькувавши одна на одну величезні арійські групи - германців та слов’ян (Друга світова війна), вони пожертвували кількома мільйонами своїх одноплемінників семітської крови.

9. Для послаблення питомо арійських націй М1 вкорінили в їх політикум режими псевдодемократій (Італія, Росія, Україна). У вотчинах М1 (США) та М2 (Південно-Східна Азія) - режими суворої авторитарії.

10. Україна останні 500 років є полігоном, на якому М1 і М2 випробовують свою, кожен раз найновішу, «зброю» (технології кабали).

… Одне я не можу зрозуміти, шановні читачі, звідки вони у тому XVІІ ст. знали Саддама Гусейна? А так все ясно - клінічна юдофобія, дрібний гітлеризм, маніакальне чорносотенство, сталінський космополітизм, троцкізм під знаком свастики, ку-клукс-клан у боярському кафтані, клерикальний маоїзм, ідеологічна хмельниччина, ідейний голокост, есесівська отаманщина, середньовічний фашизм, інквізиція сумління, печерна ксенофобія, махновщина, петлюрівщина, бандерівщина, моральний геноцид, злочин проти людяности, а іншими словами - антисемітизм звичайний.

Але усе це не просто так. Це подяка їхня за наше добро. За те, що ми триста років з VІІ по X ст. потужним Хазарським каганатом захищали їх «арійський світ» від нападів різного штибу степових волоцюг. Як тільки гайдамака Святослав знищив Хазарський каганат, так монгольські номади затопили половину їхнього «арійського світу».

Це подяка за те, що ми навчили їх рахувати гроші і вигідно торгувати.

Це нам за розумного єврея-міністра при бундючному династичному правителеві.

Це за економіку!

Це за фінанси!

Це за мережу закладів громадського харчування!

За - Біблію!

Це нам за Новий Завіт і за Ісуса Христа!

… Казав один старий мудрий єврей: не роби людям добре, вони тобі цього не простять.

Вони тобі обов’язково влаштують єврейський погром, як влаштували це у Києві перший раз 823-го року, коли вигнали з міста хазарів, другий раз - 1024 за мовчазної згоди князя Ярослава, чомусь прозваного Мудрим, третій раз - у чорну годину хмельниччини, четвертий раз - 1905 року, коли розважалась Чорна сотня, п’ятий раз… слухайте, а може, досить?

А тепер, я маю на увазі 1659 рік, українські та російські ґої б’ються між собою під Конотопом. Хай б’ються.

* Переклад з російської. - Вид.

Господь на небі, у своєму горньому Єрусалимі, дивиться на нашу грішну землю і все бачить… І ще гряне кара небесна на врага-супостата і понесе ще ріка-Сосновка кров поганську і зрадливу до більшої ріки, а та - до ріки великої і вже ця до моря Чорного понесе ту кров нечестиву, - так оспівував цю трагічну для нашої звитяжної московської зброї битву під Конотопом у червні 1659-го року талановитий народний самородок, гусляр і сказатель Хрєннік Тіхонов, якого я зустрів в обозі військ його світлости князя Трубецкого, що відходили на Путивль. На жаль, з мілітарних причин я не зафіксував на диктофон цей сказ, цю трагічну саґу, цей міні-епос здібного гусляра Хрєнніка Тіхонова, тому передаю цю перлину усної народної творчости своїми словами, а при потребі й з коментарем.

Перш ніж передати оповідь талановитого композитора Хр.Тіхонова, хочу дещо про нього: після Конотопського походу він був наближений до царя Лєксєй-Михалича, за цей сказ щедро обдарований соболями та кріпаками і поставлений на чолі Гуслярського приказу, де перебував довгі роки, аж до своєї смерти у віці 99 років.

Як йшли витязі Землі Рускої, співав, отже, гусляр-самоук, у похід на бусурман нечестивих, ляхів-єзуїтів та хохлів двоєдушних, несли вони тяжку кару супостатам за буйний набіг, за кров і попелища московські, за душі православні…

(Хрєннік Тіхонов чомусь не зазначає в своєму сказі, що супротивником московського війська у Конотопській битві були українські козаки, такі ж православні християни, як і московити, а татари-мусульмани та поляки-католики виступали лише як союзники українського війська. Про такі очевидні речі, як то, що московські війська були визволителями, а українська армія вела несправедливу війну, композитор Хрєннік Тіхонов чомусь не згадує. - Авт.С.).

За рікою Сосновкою, під містом Конотопом стояли полки рускії під знаменами червленими з ликами святих християнських, як то Єгорія Побідоносця, Александра Невского, Дмитрія Донского та Серафима Сурожского. Наперед війська на коні буланому зі збруєю золотою виїжджав воїн християнський, богатир билинний, витязь Землі Рускої його світлість князь Пожарский Семен Романович.

А з чистого поля, якби вороння чорне, з’їжджалися всякі різні степові наїзники, як-то калмики-ідолопоклонники, башкирці-язичники, татари-сарацини, нечестивці з битого шляху, розбійники з великої дороги, що на віру християнську важать та душі православні у ясир тяжкий забирають.

(Не втримаюсь, аби ще раз не вказати на закоренілу помилку шановного гусляра Хрєнніка Тіхонова: малоросійські полки теж виходили, як гайвороння темне, назустріч витязям руским. - Авт.С.).

І виходив герой звитяжний, провадив далі наш гусляр, його світлість князь Пожарский Семен Романович на коні буланому у збруї, зі шкіри червоної сап’янової зшитої, золотими бляшками облицьованої, коштовними дармовисами прикрашеної, і вбраний був князь-ірой у шоломі золоченому, зі стрілкою на перенісся опущеною, в якій прегарна рожева перлина вправлена була, богатирські груди мужнього князя захищали золочені же обладунки тульських майстрів роботи - кольчуга з тисячі кілець, а навпроти серця благородного прикріплена бляха із зображенням св.Симеона, на плечах князя безстрашного була єпанча золототкана, а пояс його з темно-синього хінського оксамиту охоплював кремезний стан князівський, як річка бистра охоплює на луці скелю кам’яну, про чоботи князя-оборонця Землі Рускої можна скласти окрему билину, бо були вони із сап’яну зеленого, як перша трава весняна, а якби її раптом покрила несподівана паморозь, то мали б ми срібне шиття на тих чоботах князівських, а про те, що підківки на них були зі срібла чистого, то й говорити не треба, й так ясно. Про зброю його світлости князя Пожарского ще будемо говорити: за поясом, уже оспіваним, мав наш ірой два пістолі роботи агліцької зі рукояттями, інкрустованими перламутром та срібними насічками, а також люфами воронованими, за спиною наш князь мав лук татарина поганого, в бою забраний, і сагайдак повен стріл з перами орлиними і наконечниками кованими, в руках мав надьожа-князь таке: в правій - келеп турецької роботи, дуже небезпечний для ворогів, а у лівій - спис з наконечником дуже гострим. Але окремо необхідно співати про шаблю князя Пожарского - була це шабля роботи дамаської зі сталі голубої, а вже гострої такої, що кірасу німецьку розтинала, як горіхову шкаралупу, по лезу щось було написано буквицями сарацинськими і тому, аби очистити цю зброю від скверни бусурманської, князь звелів ліворукому майстрові з Тули на ефесі шаблі цієї, за триста червінців в Хорезмі купленої, прикріпити іконку Єгорія Побідоносця, емаллю і сканню майстром Афоньком з Суздаля виконану, гарно так на золотих ланцюжках ця диво-шабля з рукояттю з кістки елефанта, звіра, якого ще слоном називають і який, як відомо, Росию своєю батьківщиною має, теліпалась при лівому стегні князя-воїна.