Литмир - Электронная Библиотека
A
A

— Що ж у нас виходить, дорогi товаришi, — зiтхнув Спiвак, звертаючись одночасно i до Коваля, i до старшого лейтенанта. — Воду ми решетом носили? Чи не так? Дiзнавалися, вивчали, шукали, нишпорили i нiчого не знайшли… А час наш закiнчується. Установлений законом строк, вiн не гумовий, це розтягується. Так i доповiмо, значить, прокуроровi, що обидва убивства надто складнi для нас i розкрити їх неможливо. I жодних зачiпок не маємо…

У кабiнетi запала тиша. Ох, як не хотiлося Дмитру Iвановичу заперечувати Спiваку. Адже загалом слiдчий мав рацiю. Але гратися у мовчанку теж не годилося.

— Курчат восени рахують, Петре Яковичу.

— До осенi далеченько, Дмитре Iвановичу. Чекати не можемо.

— Не дуже далеко, хоч надворi поки що зима… Та й зачiпки є… Насамперед притягує увагу особа Павленка. Уже при першiй розмовi з ним вiдчувся складний характер людини i непростi взаємини його iз своїм сусiдою та колегою. Його думки про Журавля суперечливi: вiн то хвалить загиблого, то раптом починає ганити за жадобу грошей, за надмiрне захоплення жiнками… так би мовити, за рахунок науки…

Павленко заздрив Журавлю на його привiлеї в iнститутi. Мовляв, вiн там улюбленець, йому все прощалося.

— Але ж у Журавля, ви з'ясували, й справдi були успiхи. Важливий винахiд…

— От-от, Петре Яковичу… Цей винахiд, очевидно, i став яблуком незгоди, хоч Павленко свої почуття приховує. Адже думку подав вiн, а приятель скористався нею i довiв справу майже до кiнця, до винаходу. Уже як своє вiдкриття. — Коваль пiдкреслив слово "своє". — Тут є пiдстави образитися i збунтуватися… I те, що Павленко намагається це приховати, наводить на роздуми.

— А з кравчинею якi у нього були стосунки?

— Та нiяких. Вiн з нею не зустрiчався. Його iншi жiнки цiкавили.

— Нiна Барвiнок?

— Друкарка рiч окрема, i, хоч покiйна Христофорова спершу тiльки її й обвинувачувала, гадаю, що це — єресь. Нiна Василiвна у товариствi Журавля знаходила нове життя, ви ж знаєте її домашнi умови. I вiриться, що того трагiчного вечора вона пiшла першою, залишивши Журавля з Павленком удвох, хоч той i заперечує це. Це все ми ще уточнимо. Самолюбний Павленко, який борсався пiд п'ятою своєї вольової дружини, не знайшов сiмейного щастя. I вiн, звiсно, заздрив на вiльне, козацьке життя Журавля, на гарних жiнок, якi так легко дiставалися тому… Але Барвiнок, Нiночка Барвiнок — рiч окрема, — повторив полковник. — Павленко — чоловiк хво'робливо-сором'язний, невиразний зовнiшньо i при цьому велелюбний; вiн зазнавав страшних гризот свого ураженого самолюбства. Йому годилася б до пари жiнка м'яка, поступлива, вiддана, навiть покiрна… до того ж гарненька. Про таку вiн, очевидно, мрiяв завжди. Саме такою вiн i бачив Барвiнок i безтямно закохався. Та вiн уже був одружений з Варварою Олексiївною, а Нiночка належала його приятелю Антону Журавлю. Схованi терзання Павленка можна зрозумiти, Петре Яковичу, тут до будь-якого безумства можна дiйти… Однак це тiльки нашi мiркування, доказiв його вини немає… Хоч, правда, одна-таки серйозна зачiпочка знайшлася… А Нiна, я думаю, самовiддано кохала Журавля, хоч Христофорова не вiрила в її щирiсть i напочатку вважала, що саме друкарка, помщаючись коханцевi за зрадженi надiї, залишила газову горiлку вiдчиненою… Але повернемося, як кажуть, до наших баранiв. Про зачiпочку…

— Так, так, давайте вашу зачiпочку, — нетерпляче промовив слiдчий.

— Вiкторе Кириловичу, — звернувся Коваль до Струця, доповiдайте… Йдеться про доручення, яке йому дали минулого разу: зустрiтися з газiвниками i попросити їх перевiрити справнiсть, особливо герметичнiсть, кухонної плити Журавля, — нагадав Спiваку.

Старший лейтенант знову полiз у свою папку.

— Я зустрiвся з газiвниками, якi були присутнi, коли вiдчиняли дверi Журавля, — перебираючи папери, почав Струць. — Перевiрили технiчну справнiсть плити, є висновок: плита справна. Коли заслiнка на пiдвiднiй трубi закрита, а так само коли пальники на плитi закритi, газ не проходить. Мав розмову й у диспетчерськiй "Київгазу". I ось що виявилося, — Струць ще раз розкрив дипломат, витяг магнiтофонну касету i поклав на стiл слiдчого. — Диспетчери повiдомили, що пiзно ввечерi дванадцятого грудня, точнiше — о двадцять другiй сорок сiм хвилин, був дивний дзвiнок. Чоловiчий голос спитав, як можна перекрити газ у квартирi, не заходячи до неї, де є вентиль вiд усього будинку. А потiм iще спитав, через скiльки часу людина чадiє вiд газу?

Жiнка, яка того вечора чергувала у диспетчерськiй, обурилася, але спитала адресу.

У вiдповiдь чоловiк повiсив трубку… У них записують переговори з клiєнтами. Я зняв копiю, — кивнув Струць на касету, що лежала перед слiдчим.

Спiвак покрутив її у руках, ще не до кiнця розумiючи, що цей запис дасть слiдству.

— Давайте й другу, — наказав Коваль.

Старший лейтенант втретє полiз у свiй «дипломат» i витяг звiдти ще одну касету.

— Це записано голос Павленка пiд час моєї бесiди з ним, — пояснив полковник. — Послухаємо. На мою думку, це той самий голос.

Спiвак витяг з шухляди столу портативний магнiтофон, поставив його.

— Спочатку Павленка, — пiдказав Коваль. — Першу.

— Я так i роблю, — кивнув слiдчий, вставляючи касету.

Пiсля короткої паузи пролунав спокiйний голос полковника:

"Поїздка ваша, Вячеславе Адамовичу, в Єреван була вдалою?»

"Не зовсiм", — вiдповiв бiльш високий чоловiчий голос.

"Чому?"

"Не все встиг. Ви ж вiдкликали". У голосi вчулося роздратування.

"Ну, мабуть, не я, iнститут. В Єреванi впроваджували новий метод шлiфовки?"

Кожна людина сприймає свiй голос iнакше, нiж його чують iншi люди, i тому ледве упiзнає його, коли слухає себе в записi. Дмитро Iванович усе життя не мiг звикнути до цього акустичного явища i тому й зараз з якимсь недовiр'ям вслуховувався у свiй голос: начебто його i мовби не його, якийсь чужiм. А от Павленка вiн вiдразу впiзнав. Йому добре запам'ятався порiвняно високий, нерiвний, дуже нудний голос.

Тим часом стрiчка у касетi розмотувалася далi.

"А нововведення, яке запропонував Журавель, вам знайоме?" запитував полковник.

Секунда мовчанки.

"Так, знайоме, — по паузi вiдповiв Павленко. — I бiльше того…"

"Що означає "бiльше того"?!"

"У свiй час мiркував про те ж саме…"

"Що означає "у свiй час?" Чи не ваша це була iдея — рiзноманiтний, хаотичний рух абразивiв пiд час шлiфування?"

Знову тихо. I раптом — жалiснi нотки:

"Яке це тепер має значення… Зрозумiйте мене правильно…"

При цих словах Коваль потягся до столу i натиснув кнопку вимикача. Магнiтофон замовк. Спiвак запитально поглянув на полковника.

— "Зрозумiйте мене правильно" — це улюблений його вираз. Зараз ми почуємо цi самi слова на iншiй стрiчцi. Спiвставляти голоси найкраще, коли вимовляється одне й те ж. Поставте, Петре Яковичу, будь ласка, другу касету.

Через декiлька секунд присутнi у кабiнетi почули, здавалося, той самий голос, але вже вкрай неспокiйний, тремтячий, який зривався на крик:

"Алло, алло, диспетчерська!.."

"Диспетчер слухає".

"Скажiть, будь ласка, як можна перекрити газ у квартирi, не заходячи до неї? Де є вентиль усього будинку?.." I потiм неголосно: "Скажiть, якщо в квартиру проходить газ, через скiльки часу людина учадiє?"

"Ви що, п'янi?! Не хулiганьте! — пролунав з магнiтофона суворий жiночий голос. — Кажiть, що трапилося? Ваша адреса?"

Секунда мовчанки — щось клацнуло, i у телефонi запищали сигнали вiдбою. На другому кiнцi проводу поклали трубку. Минуло ще кiлька секунд, i телефон у диспетчерськiй задзвонив знову. Знову пролунав уже знайомий благальний i плачливий голос: "Зрозумiйте мене правильно…"- i знову сигнал вiдбою…

Бiльше на стрiчцi диспетчера "Київгазу" цей голос не з'являвся.

Спiвак мiняв касети i програвав тiльки цю фразу: "Зрозумiйте мене правильно…". В обох випадках голос, без сумнiву, належав однiй i тiй самiй людинi.

— Запросимо фахiвцiв, — сказав слiдчий, — i перевiримо наше спостереження, щоб воно стало доказовим… Довгий час, — говорив далi, — запис звуку на плiвцi не вважали за речовин доказ. Ви, Дмитре Iвановичу, певне, i ранiше стикалися з цим. Але тепер з'явилися новi — останнє слово технiки — високоточнi аналiзатори мови, i це дало поштовх судовiй фоноскопiї — наймолодшiй галузi кримiналiстики… Тим часом подумаємо, як бути далi, якщо експерти установлять, що дзвонив до "Київгазу" саме Павленко, — закiнчив Спiвак, передаючи касети назад Струцю, який сховав їх у дипломат.

42
{"b":"102299","o":1}