Васiлiса Єгоровна. Тока попробуйте подойтi, подонкi, я брошусь унiз!

В словах Васiлiси Єгоровни бринить надiя на те, шо может всьо обойдьотся тiхо-мiрно, i їй не прийдьотся цього робить.

Савка. Пригай, нахуй!

Ахванасiй (запопадливо). Так шо, Савка, може їбати i нє будєм, мєнє шо то нє хочєтся:

Хабiбулiн (запопадливо). Нахуй она нам така здалась. Правда, дядя Савка?

Васiлiса Єгоровна. Хлопчики, та ви шо?

Савка. Пригай, нахуй!

Васiлiса Єгоровна. А можєт давайте поговорiм, рєбята. Ви iзвiнiтє, я сначала, було, подумала, шо ви жлоби, так вийшло случайно. Ви мнє даже понравiлiсь, я даже подумала, какiє iнтєрєсниє пацанчiкi в горах гуляют:

Васiлiса Єгоровна починає роздягатись, стоячи на краю обрина. При цьому вона прєлєстно висовує кончiк язика.

Савка. Ця хуйня тобi не допоможе. Хлопцi, будєм грать в iгру «Артiлєрiя бьйот по своїм».

Савка i хлопцi набирають повнi жменi каменюк. Васiлiса Єгоровна. стоячи на краю обрива, iздає пронзiтєльний крик i взмиває ввись. Деякий час вона кружляє в повiтрi, потiм безвозвратно iсчєзаєт в разрєжонннх пространствах горного повiтря. Савка, Ахнанасiй i Хабiбулiн стоять мовчки над ними лiтають орли. Хабiбулiн i Ахванасiй чухають потилицi.

Ахванасiй. Заїбали, курви, чи женщiни, чи може якiсь кури, хуй просциш: