Гаврюша Обiзянов i Степан Срака залазять до товарного вагону i зникають в пiтьмi. Люда знову закриває дверi на дрiт.

Голос Магарича. А ти, курва, як ще кого-небудь пустиш — я тобi гланди через сраку вирву!

Люда уходить, подзенькуючи [пустим] посудом.

Голос Альфреда Юхимовича. На чьом ми зупинились, господа?

Назар Сивуха. На сiмфонiї Бpамса.

Альфред Юхимович. В пизду [того] Брамса! Ви, пане Сивуха, краще слухайте уважно i занотовуйте до цитатника, бо ви нiхуя iще жизнi не знаєте! От вчора, пiсля вечерi, вам звонила якась лярва — мов так i так, кидай усе — приїзджай їбати! Так шо ви зробили? — Весь затрусилися мов скажений i давай у дверi гупати, [мало окуляри не побили!] Так добре, що у меня шприц всєгда наготовє. От ви, Косопизде. От щоб ви зробили на мiстi пана Сивухи?

Голос Омеляна Косопизда. Та я б її вбив!

Альфред Юхимович. Чули, пан Сивуха? Шо неясно?

Степан Срака (запопадливо). А шо у вас в ампулах до шприца?

Альфред Юхимович (демонстрiрує свою комунiкабельность). Чом не сказати? Скажу: в однiй ампулi — сiмянна витяжка бобра, в другiй — всячєскiе iмунодєпрєссанти.

Степан Срака (у захватi). Яки люди! Гаврюша, якi люди! А ми цiлу жизнь їбемось як кроти, як та мушка ми лiтаєм.

До вагону кiлька хвилин тому пiдiйшов Шльома Гомельский — науковець, i з цiкавiстю прислуховується до бєсєди, яка плавно тече в своєму звичайному руслi.

Альфред Юхимович. Або увiзмiть таку штуку як танцi. Щас кожен мудак сам по собi танцює, руками й ногами махає, спотiє весь, а в нагороду хiба що запалення легенiв схопить. Мiж тим, чоловiчий пiт — то ценна сировина. Тож, замiсть руками махать, вiзьми платок та зажми його пiд пахвою i так танцюй, щоб добре потом просяк.

Голос Магарича. Ги-ги! Ото нєхуйово!

Альфред Юхимович. Як хорошо просякне — зараз їм тьолцi мармизу витри i считай дєло в шляпе.

Голос Косопизда. Тю! А ця хуйня навiщо?

Альфред Юхимович. Вона раз нюхне i їй пiздец! Вiд ерогенних зон носа iмпульс iде до статевого центру збудження. Тiльки i роботи, що до кущiв дотягти!

По очкастому i веснянкуватому обличчi Шльоми [Гомєльского, який припав вухом до вагону] обiльно тєкут сльози i слюнi.

Шльома (крiзь сльози щастя). Хлопцi, пустiть.

Голос Альфреда Юхимовича. Iди в лабораторiю, жидок, тут своїх вже до хуя!

Шльома Гомєльский (вражений такою проникливiстю). Звiдки ви знаєте, дядя?

Альфред Юхимович. Я зняю, бо я жизнь прожил! Пиздуй, тобi кандидатську їбошить надо!

Шльома Гомєльский (схлюпує). Єбав я ту кандидатську!

Альфред Юхимович. Ти шо, пизда, не хочеш 150 карбованцiв получать?! Нє, ви бачили таке? Совсєм оборзєл пацан.

Шльома плаче. Його ридання гнiтуче дiють на сидячих у вагонi. Вони зловiсно мовчать.

Омелян Косопизд (жорстоко). Нiчого, нехай поплаче, потiм пiде собi обрєзанiе зробить, мацою зажре та буде банкувать [як у теплiй срацi].

Альфред Юхимович. Ти не гуманiст, Омелян.

Магарич. А шо, може вiзьмем жидка?

Харитон Уйобищенко. Та, менi шо? Нехай лiзе: [Якщо не буде бздiть, нехай лiзе — менi шо?]

Косопизд. Пайка зменьшиться!

Назар Сивуха. Жиди — то такi хiтросракi: Заждiть, вони не тiльки шо макарони, — вони й сайри дiстануть!