Страйк саме їхав околицями Кембриджа по трасі А14, коли йому подзвонила Робін.

— Добра новина. Себ Монтґомері точно не Аномія.

— Слава сраці, — з жаром відповів Страйк. — Вже давно треба було когось викреслити. Звідки ти це знаєш?

— Аномія п’ять хвилин тому зайшов до гри і знову підбурює гравців іти на Комікон, а Себ тимчасом саме вийшов випити кави перед роботою. Я весь час за ним стежила — ні мобільного, ні айпада, нема на чому набирати.

— Чудова робота, Еллакотт, — сказав Страйк. — Інша новина така: мати Кеа Нівен заявила, що її донька погано почувається і не зможе поговорити зі мною.

— От трясця! — сказала Робін. — А ти що?

— А я все одно їду, — відповів Страйк. — Хрін їм. Зроблю вигляд, що не отримав повідомлення.

Протягом короткої паузи Страйк обігнав «опель мокка», який ледь повз.

— Думаєш, що варто отак... — почала Робін.

— Ну, вона твоя улюблена кандидатка в Аномії, — відповів Страйк.

Після подій минулого тижня він дещо дражливо сприймав натяки на нерозсудливість своїх вчинків.

— Мабуть, ти правий, — визнала Робін. — Вона могла б так скасовувати зустрічі вічно.

— Ти отримала мій лист про Джеймі Кеттла? — спитав Страйк. Про те, як він встановив особу Турісаза, Страйк написав Робін одразу по розмові з Мерфі.

— Так, — відповіла Робін, — це просто фантастика. Мабуть, довго шукав.

— Прочісував твіттер двадцять три години, — похвалився Страйк. — Мерфі, до речі, задоволений. А ти де?

— Прямую на Гарлі-стріт. За словами Мідж, Ґус Апкотт туди їде на метро. Я прийму у неї Ґуса, а вона піде змінити Барклея на Престоні Пірсі. Думаю, нам треба...

— Частіше міняти об’єкти, так, — погодився Страйк, сподіваючись, що це не прихована критика його рішення багато годин присвятити Воллі Кард’ю, через яке його запам’ятав Турісаз. — Я тобі напишу, щойно побачу Кеа.

Новина про Монтґомері так його підбадьорила, що Страйка не засмутила ні поява першого вітряка, ні зміна пейзажу (навколо потягнулися навсібіч заболочені рівнини). Він ніколи з власної волі не їздив до Норфолку і мав певні упередження щодо цього графства в цілому, бо чи не найгіршим із всіх місць, куди завозила сина й доньку Страйкова мати, кочівниця у вічному пошуку нових вражень, була комуна у Норфолку. Страйк сподівався, що того гадючника вже немає.

У Кінґз-Лінн він в’їхав невдовзі по одинадцятій годині. Навігатор провів його кількома нічим не цікавими вулицями і вивів на бетонну набережну річки Ґрейт-Уз, яка котила досить-таки каламутні води повз оселю Нівенів. Страйк запаркував машину, написав Робін, що збирається постукати у двері Кеа, а тоді вийшов із машини зі своєю текою роздруківок. Уже зачиняючи дверцята машини, Страйк все ж прихопив ціпок, хоч наразі не відчував у ньому потреби, а тоді пройшов набережною Саут-Квей до дверей Нівенів і подзвонив.

Зсередини почувся пронизливий жіночий голос; слів Страйк не розібрав. Приблизно за хвилину двері відчинилися.

Перед ним постала середнього віку і дещо богемного вигляду жінка з нечесаним сивим волоссям, — вочевидь, мати Кеа. Побачивши детектива, жінка збентежилася.

— Ох, а ви...

— Корморан Страйк, — відповів детектив. — Приїхав на зустріч із Кеа. Коли було названо його ім’я, пронизливий голос, який Страйк уже чув, знову заверещав.

— Ні! Ти ж обіцяла його зупинити!

— Кеа, — покликала мати, розвертаючись, але у відповідь почулися швидкі кроки і ляснули двері. — О ні, — зітхнула Сара Нівен, а тоді сердито звернулася до Страйка: — Я ж сказала вам не приїжджати! Залишила повідомлення!

— Справді? — спитав Страйк, важко спираючись на ціпок і вдаючи збентежену недовіру. — А номер був правильний? Наш офісний автовідповідач зазвичай не підводить.

— Я цілковито певна, що...

Ляснули ще одні, масивніші двері. Страйк вирішив, що це Кеа втекла через чорний хід. З будинку почав горлати якийсь на диво металічний голос:

— Не треба, Кеа! Не треба, Кеа! Не треба...

— Я їхав від самого Лондона, — насупився Страйк, навалюючись на свій ціпок. — Можна мені скористатися вбиральнею?

— Я... ну... — Мати Кеа завагалася, а тоді без охоти сказала: — Якщо так, гаразд.

Вона позадкувала, впускаючи Страйка, і показала на зачинені двері у коридорі, а сама зникла за його дальнім вигином (вочевидь, там розміщувався чорний вхід), кличучи: — Кеа? Кеа!

Страйк спинився на придверному килимку і роззирнувся. Крізь прочинені двері справа він побачив вітальню, що пістрявіла розмаїттям квітчастих ситців. З великої клітки на нього дивилася пара папужок нерозлучників. Також Страйк побачив ноутбук, покладений на продавлений диван.

Страйк швидко зайшов до вітальні і торкнувся тачпаду ноутбука. Той був теплий. Кеа дивилася сукні на сайті prettylittlething.com. Страйк розгорнув її історію, швидко сфотографував на мобільний список сайтів, які вона переглядала останніми, а тоді найшвидше покинув кімнату і зайшов у двері, на які показала йому Сара.

У тісній вбираленьці були тільки унітаз та раковина, не сказати, що дуже чисті. Біля унітаза лежав стос преси: журнал «Нью стейтсмен» і якесь місцеве видання. На стіни було криво повішено кілька картинок з екзотичними птахами у старечих плямах. Дивний металічний голос з глибин будинку так само заклинав:

— Не треба, Кеа! Не треба, Кеа!

Страйк вийшов із вбиральні і саме почув крик Сари:

— Припини!

Металічний голос у відповідь завів:

— Припини! Припини! Припини!

Страйк пішов на голоси. Сара Нівен стояла посеред кухні стривожена й сердита, за її спиною громадився у раковині брудний посуд. Її мішкувата сукня ядучо-зеленої барви і з набивним візерунком цілком пасувала до подушок у вітальні. На чорних колготах була дірка, крізь яку норовив визирнути великий палець.

— Припини!

На жердині в кутку кухні сидів великий білий какаду, який зміряв Страйка неприємно розумним поглядом. Вигукнувши «Припини!», він почав длубати власну лапу.

— Тримайтесь від нього подалі, — попередила Сара. — Він не любить чоловіків.

Страйк слухняно зупинився.

Крізь вікно над раковиною він побачив, що половину заднього двору заповнювали вольєри, в яких пурхали чи сиділи на жердинах різнокольорові птахи. У кухні відгонило затхлістю з виразним овочевим відтінком.

— Кеа пішла, — тоном обвинувачення повідомила Страйкові Сара. — Вийшла через задню хвіртку.

— А, — відповів на це Страйк, спираючись на ціпок. — Шкода... Гадаю, ви в курсі справи, місіс Нівен?

— Так, ви казали по телефону про цю особу, Аномалію чи як її, — кивнула Сара. — Кеа каже, що Джош думає на неї, але це просто курці на сміх.

— Мабуть, Кеа неправильно мене зрозуміла, — сказав Страйк. — Я тільки розповів, що існує теорія, ніби Аномія — це вона, але ніколи не казав, що Джош теж такої думки. Джош просто хоче, щоб я поговорив із Кеа, бо знає, що вона приватно спілкувалася з Аномією.

— Слухайте, — з жаром почала Сара. — Кеа вже говорила з поліцією. Хтось зв’язався з ними — курці на сміх! — і заявив, що Кеа багато років переслідувала ту дівчину, ту Еллі Лед-якось-там, тож її допитали. Лише через те, що вона писала у соцмережах, уявляєте? Хіба це переслідування — скаржитися, що тебе обікрали? А Джош, до речі, повівся з Кеа просто мерзенно, і це справило катастрофічний вплив на її ментальне здоров’я, аж їй довелося кинути навчання...

— Так, я знаю, що Кеа хворіє, — кивнув Страйк. — Ви не проти, якщо я сяду?

Він смикнув праву холошу штанів, показуючи металевий стрижень протеза. Як він і сподівався, Сару це шокувало і присоромило.

— Ох, вибачте, я не знала...

Страйк, єдиною метою якого було завадити Сарі прогнати його з будинку, опустився на дерев’яний стілець. Стіл був засипаний хлібними крихтами. Сара тимчасом автоматично сіла на стілець навпроти і розсіяно змахнула частину крихт на підлогу. Акуратистові Страйку такий спосіб життя був не до смаку.

— Їй вже стало краще, а тоді сталося це, — сказала Сара; як зрозумів Страйк, «цим» вона називала напад на Еді та Джоша. — Весь цей стрес... я подала скаргу у поліцію. Вони не повинні були допитувати її наодинці. Я мала бути поруч. Боже, та Кеа хронічно хвора людина! Вона не винна, що він їй дзвонив... А потім поліція таке їй влаштувала, почали перевіряти її переміщення...