Обличчя палало. Вона крокувала далі, тепер іще швидше, і хотіла тільки опинитися якомога далі від Корморана Страйка — а тоді знайти якийсь темний куток і, сховавшись там, вповні усвідомити, що вона, Робін, — найбільша нездара та незграба у цілому Лондоні, коли йдеться про сердечні справи.

27

Він прагне бою, серцем знавіснівши,

Гіркі думки плекає — й не відступить.

Джин Інґлов,

«Спочатку»

Минуло всього пів години після їхньої розмови, коли Шах набрав Страйка і сказав, що Монтґомері з товариством пішов до «Опіуму», китайської пельменної у Чайна-тауні, що зовсім близько від офісу агенції. Шлунок Страйка трохи заспокоївся після візиту до вбиральні, але кукса так само скаржилася на ходьбу. Попри біль, Страйк накинув пальто, замкнув офіс і вирушив на зустріч із Шахом, знову прокладаючи собі шлях через хитросплетіння прокопаних серед вулиці каналів.

Монтґомері з компанією розмістився на третьому поверсі («Хто б сумнівався», — подумав Страйк, ногу якого на підйомі сходами аж смикало). Всі сиділи на табуретах зі сталевими ніжками навколо дерев’яного столу, за яким бармен змішував для клієнтів коктейлі. Доглянута чоловіча частина компанії Страйкові була на одне лице з Монтґомері — всі з акуратними бородами і в тісних футболках — а дівчата були сильно нафарбовані і з волоссям ненатуральних кольорів — фіолетово-сірим, яскраво-червоним, ясно-блакитним. Всі тримали в руках телефони, фотографували коктейлі, стіну пляшок за спиною у бармена, портрет Мао Цзедуна на шафці. Цегляні стіни й голі дошки підлоги нагадали Страйку про всі ті бари, в які він ходив із Меделін і яких уже не розрізняв.

Шах сидів у бічному залі неподалік від компанії; Монтґомері лишався у його полі зору.

— Новий твіт від Аномії, — повідомив він Страйкові, коли той усівся навпроти. — Саме тоді, коли Монтґомері щось набирав на телефоні.

— Гаразд, наглядай за ним, поки я буду говорити, — кивнув Страйк. — Маю нове завдання.

Поки він окреслював проблему Яґо Росса, Шах неуважно поглядав на гучну компанію за столом бармена. Коли Страйк замовк, Шах уперше подивився йому у вічі.

— Тобто ти просиш, щоб я знайшов компромат на чоловіка твоєї колишньої, — уточнив він із дивним виразом обличчя, якого Страйк ніколи у Шаха не бачив: водночас байдужим і напруженим.

— Так, — відповів Страйк. — Якщо моє ім’я спливе у процесі розлучення, мені кінець. Мені потрібне щось, з чим можна буде торгуватися.

Шах глянув на стіл Монтґомері, а тоді спитав:

— Чому саме я?

— Бо я сам не можу, — він же мене, трясця, знає. Хоч який він кінчений, але не ідіот. Також я не хочу ризикувати з Робін, бо її він теж може впізнати. Про них із Барклеєм минулого року писали в газетах. Я хочу, щоб це завдання виконували нові, незасвічені люди, яких він не зможе поєднати зі мною. Тобто це маєте бути ви з Мідж.

Шах пригубив свій напій, поглядаючи на Монтґомері, і нічого не відповів.

— Щось не так? — спитав Страйк роздратовано.

— Це офіційна справа агенції? — спитав Шах. — Чи йдеться про оплату готівкою і ні пари з вуст?

— Чому ти про таке питаєш?

— Я питаю, — відповів Шах, поглядаючи на компанію за великим столом, а не на Страйка, — бо Паттерсон давав ліваки працівникам агенції, коли хотів нашкодити людям, до яких мав персональні претензії. Платив готівкою, але іноді «забував», що обіцяв оплату. Зазвичай для такої роботи обирали мене.

— Це не персональна претензія, — відповів Страйк. — Його дружина для мене у минулому. Росс має на меті зруйнувати мій бізнес. Якби він не намагався втягнути мене у ці розборки, я б і оком не зморгнув. Це буде офіційна справа агенції зі стандартною клієнтською оплатою.

Страйк поки не придумав, як саме пояснить цю ситуацію Робін, але тепер вибору не лишилося.

— Я чудово розумію, що нова справа нам зараз не лізе, — додав Страйк. — Я б цього не робив, якби мав інші варіанти.

— Добре, вибач. Я просто хотів, щоб все було чітко і ясно, — сказав Шах.

— Що в тебе є на цього типа?

— Пришлю тобі всі дані, щойно повернуся до офісу. Це його другий шлюб. Спробую знайти щось про його першу дружину. І Мідж теж про все поінформую.

— Домовилися, — кивнув Шах. — Почну, щойно матиму на руках всі дані.

Страйк подякував колезі і вийшов із бару, з кожним кроком кульгаючи все сильніше.

28

Теж геть іди, кохання, геть,

Гетьте, надії й мрії;

Бо що, крім горя, принесуть

Мені принади ції?

Анна Еванс,

«Зойк»

Була майже сьома, коли Робін, насидівшись у кафе в Сохо і вдосталь поколивавшись між приниженням та горем, вирушила в бік ресторану «Боб Боб Рікард» і просто перед входом перестріла біляву Ільзу в окулярах, яка саме вийшла з таксі.

Вони обнялися. Ільза виглядала втомленою, але зраділа, побачивши Робін, а тій не терпілося випити й вилити душу. Питання полягало лише в тому, що саме розповісти Ільзі, бо та колись намагалася звести Робін зі Страйком і завдала їй чимало ніяковості.

Їх провели до підвальної зали, де вікторіанська розкіш поєднувалася з атмосферою нічного клубу: контрастне освітлення, червоно-золоті барви, оформлена а-ля дошка для гри у нарди підлога, шкіряні пуфи і — Робін побачила її, щойно вони сіли за свій столик — кнопка з написом «Натисніть і отримайте шампанське» на стіні.

— Що це з тобою? — занепокоєно спитала Ільза.

— Чекай, мені спершу треба випити, — відповіла Робін.

— Ну тоді натискай кнопочку — ми ж сюди за цим прийшли, хіба ні?

— Розкажи про ту свою справу, — попросила Робін.

— Аж не віриться, що ми впоралися, — відповіла Ільза, і за той короткий час, поки офіціант у рожевому китслі ніс їм шампанське, розповіла Робін про юну дівчину, яка постала перед судом за сприяння в організації теракту.

— ...чотирьох інших визнали винними, — закінчила Ільза, коли офіціант поставив перед ними келихи, — і за діло, але щодо неї я думала, що дитині кінець. Я чула, як у залі плаче її мама. Але, слава Богу, суд дослухався до психолога. П’ятнадцять років, імовірний аутизм, переконаність, що вона нарешті знайшла справжніх друзів в інтернеті... звісно ж, вона повірила. І саме до неї та сволота збиралася прив’язати вибухівку. Ну, добре, тепер кажи, що в тебе.

— По-перше, вітаю з перемогою, — сказала Робін, торкнулася келихом келиха Ільзи і пригубила шампанське. — Мене щойно запросив на побачення детектив поліції, а я спитала, чи можна привести Страйка.

— Що-що ти зробила?

Під кінець розповіді Робін Ільза так реготала, що на них почали обертатися.

— Не треба, — простогнала Робін, хоча регіт Ільзи трохи зменшив її сором.

— Я така дурепа.

— Та чого дурепа? Хлоп тобі подзвонив у контексті справи, що ще ти могла подумати? Та ну, Робін, це просто дуже смішно!

— Так, але це ще не все... Сьогодні до агенції прийшла Шарлотта Кемпбелл.

— Що? — спитала Ільза; сміх як відрізало.

— Не знаю, що вона хотіла. Крім як побачити Страйка, звісно, — додала Робін. — Він пішов із нею до кабінету, п’ять хвилин поговорив, тоді вони вийшли, і Шарлотта заявила, що я дуже схожа на його нову подружку Меделін. Я гадки не мала, що він із кимсь зустрічається. Він мені не казав. Наскільки я зрозуміла, вона дизайнерка прикрас.

— В нього нова подружка? — Ільза, як і очікувала Робін, аж обурилася; її шокований тон водночас і втішав, і завдавав болю. — Це відколи? Він про неї жодним словом не обмовився!

— Так, — знизала плечима Робін. — Він це підтвердив, коли Шарлотта пішла.

— Добре, про цю Меделіниху ще поговоримо, — мовила Ільза таким тоном, ніби саме це ім’я їй здавалося підозрілим, — але спершу я тобі поясню, за яким дідьком до вас прийшла Шарлотта.

Ільза глибоко вдихнула, а тоді вимовила:

— Робін, вона носом чує, що між тобою і Кормом щось є, і хоче це спаскудити.