— Нільсе, — сказав бармен, — я ж тобі казав, у пабі неповнолітні не обслуговуються.

— Він просто хоче чипсів, — відповів Нільс.

— Все одно їх мусить купити доросла людина, — заперечив бармен, поклав чипси на стіл і пішов собі; з його роздратування було зрозуміло, що це далеко не перша така розмова. Брам посовався на лавці, розірвав пакетик і почав їсти чипси — поки що мовчки.

— І шо, ти їм надав, типу, алібі?

— «Алібі», — пирхнув Себ, ніби сміх міг якось розвіяти це слово. — Так, сказав їм, що спілкувався з друзями, але паб назвав неправильно.

— Оце так попав, бвах, — сказав Воллі, і Брам уголос зареготав.

— Коли я зрозумів, що помилився, то зв’язався з ними і сказав. Та й усе.

— А твоїх друзів вони перевіряли? — спитав Воллі.

— Так.

— Чорт його бери, — мовив Тім. — Причепилися так причепилися.

— Це про поліцію? — на повний голос спитав Брам. Його всі проігнорували.

— А тобі вони що казали, Воллі? — спитав Себ.

— Та шось таке саме. Більше години мене марудили.

— Питали, чи ти часом не Аномія?

— Нє, але питали, чи я не знаю особу Аномії, а ше розпитували про якесь Братство Ультиматуму чи як його.

— А хіба в них назва не «Розполовинення»? — спитав Себ.

— Про «Розполовинення» нічо не питали, а про тих братків наговорили з три гори, — відповів Воллі. — Я кажу: «Який я вам нахрін брат, я шо, на монаха схожий?» Ше розпитували про те, як мене вигнали з ролі Дрека і що я думаю про політичні погляди Еді.

— І що ти відповів? — спитав Тім.

— Сказав, що її погляди — лайно собаче. Наче вони цього не знали, — відповів Воллі тепер уже з агресивними інтонаціями. — Вони ж бачили мої відоси. Я їм сказав, хай ідуть попитають отих малих СЖВ. То вони хотіли їй смерті, а не я. Хай спитають оту п**доту...

Він затнувся, але Брам тільки засміявся.

— Він це слово вже чув, — легковажно пояснив Нільс.

— Ах ти ж нечемний бриднюк! — мовив Брам до Воллі дреківським фальцетом.

— Гаразд, гаразд, — кивнув Воллі. —Коротше, я їм сказав, щоб розпитали автора «Пера правосуддя». Бачили ту хрінь? — спитав він у решти. Всі похитали головами.

— Тобі ду-уже сподобається «Перо правосуддя», — не без злостивості сказав Воллі Тіму. — Хробак — трансфобний персонаж.

Тім силувано усміхнувся.

— Правда?

— Ага. Гермафродит, шариш? Шоб побісити небінарну публіку. Отак.

— У тебе питали, де ти був у той день? — спитав Себ.

— Так, сказав, що був удома з бабунею та сестрою. Копи розпитали їх, вони все підтвердили, та й усе.

— А питали, коли ти востаннє бачив Еді?

— Так, — кивнув Воллі. — Сказав, що не бачив її, відколи мене погнали, але що іноді спілкуюся з Джошем.

— Справді? — здивувався Тім.

— Так. Ми ж були друзями до того гадського мультика. Та й не Джош же мене виганяв. То все вона. Ше спитали, коли я востаннє бачив Джоша. Сказав, що на Новий рік. Разом святкували.

— Правда? — спитав Тім.

— Правда, і він налигався до чортів, — із сердитим сміхом відповів Воллі.

— Шось верз про контракти на фільми і всяке таке.

— Катя вчора теж згадувала про фільм, — зауважив Нільс.

— Але ж тепер цього не буде? — спитав Себ. — Адже Джош...

— Та ні, будуть знімати, — сказав Нільс.

Тім дістав із кишені мобільний, глянув на екран, не зрадів побаченому і сховав телефон назад. Одночасно з ним Себ теж взяв у руки мобільний, щось набрав і відклав знову. Страйк глянув на твіттер Аномії. Нових твітів не було. Детективи і далі перекидалися порожніми фразами, але четверо чоловіків і хлопчик не зважали на них і взагалі не дуже переймалися тим, що їхню розмову хтось може підслухати.

— А про що розпитували тебе, Нільсе? — спитав Тім. — Нащо взагалі до тебе приходили?

— Дізналися, що Джош перед нападом місяць жив у Норт-Ґров.

— А це правда? — спитав Воллі, здивувавшись, як і решта двоє молодиків.

— Правда. Він залив свою нову квартиру і сусідів знизу. Сильно попсував помешкання.

— Дурбецало, — мовив Себ цілком доброзичливим тоном.

— Тож ми пустили його в стару кімнату. Ще поліція питала про те, нащо приходила Ясмін, і...

— Хто? — спитав Себ.

— А, вона, видно, була вже після тебе, — сказав Нільс. — Вона їм трохи допомагала. Відповідала на листи фанатів, погоджувала інтерв’ю і все таке.

— Пам’ятаю її, — мовив Воллі. — Така гладуха? Еді її теж прогнала.

— Так. Власне, Ясмін приходила до Джоша в нову квартиру, не знайшла його там, прийшла до нас, вони поговорили, і після того Джош забрав у голову, що Еді — то...

Тут Брам, знудившись, підскочив і почати дурним голосом волати репліки Дрека. Шукаючи якусь розвагу, він ковзнув поглядом по Страйку та Барклсю.

— Дрек самотиться й нудикує! Дрек самотиться й нудикує! Дрек самотиться й нудикує!

Все, що Нільс розповідав молодшим чоловікам, потонуло у цьому безупинному ґелґотінні. Минуло зо дві хвилини — хоч здавалося, що значно більше — поки Нільс нарешті перервав свою оповідь, дістав з кишені шортів телефон і мовчки простягнув його Браму. Той схопив мобільний, знову сів і почав гратися.

— Тож, — підсумував Нільс, — за словами Каті, Джош забрав досьє.

— І його не знайшли на цвинтарі?

— Ні, — відповів Нільс. — Поліція гадає, що його забрав нападник. І телефон Джоша теж.

— Чорт, — сказав Себ.

— А з Пезом поліція розмовляла? — спитав Воллі. Нільс похитав головою.

Тім знову дістав з кишені телефон і щось набрав. Страйк глипнув на твіттер Аномії. Жодної активності.

— Мені час іти, — сказав Тім.

— Ми ж навіть не дійшли до тебе, — сказав Воллі.

— Я ж казав, до мене не приходили, — відповів Гім і підвівся. — Я гадав, що вони прийшли до вас, бо опрацьовують всіх, хто мав стосунок до «Чорнильно-чорного серця», але схоже на те, що до вас прийшли з інших причин.

Здавалося, Тіма думка про це потішила.

— Але все одно радий був поспілкуватися, — сказав Гім. Тоді, помітивши кеб, додав: — Мабуть, на таксі поїду.

Махнувши рукою, він вибіг із пивного саду зупиняти машину.

Воллі, Себ та Нільс провели Тіма поглядами. Брам не піднімав очей від гри. Коли таксі поїхало, Воллі зронив:

— Той ще Дрочило.

Себ пирхнув. Воллі глянув на власний телефон і сказав:

— Так, мені теж час валити. Переказуй вітання Маріам, Нільсе. Скажи їй, що я хоча б ніколи нічого не підпалював.

Нільс ясно зрозумів, про що мова, усміхнувся і потиснув Воллі руку.

— Себе, а ти на метро?

— Ні, я, мабуть, теж візьму таксі.

— Гаразд, тоді до зустрічі.

Воллі мало не бігом попрямував до станції метро. Барклей дочекався, поки він зникне з очей, тоді простягнув руку Страйкові. Той потиснув її.

— Радий знайомству, — тихо сказав Барклей. — Але, правду кажучи, на своє фото ти ніц не схожий.

— Так на ньому ж срака моя, — відповів Страйк, і усміхнений шотландець пішов геть, лишивши Страйка самого за столом.

Себ знову щось друкував на телефоні. Страйк глянув на екран свого: нових твітів від Аномії не було.

— Так, мені справді час, — сказав Себ і допив пиво; здавалося, йому не терпиться піти. — Був радий побачитися, Нільсе.

— Ми прогуляємося з тобою, — мовив Нільс, і видно було, що молодший чоловік не зрадів цій пропозиції.

Страйк дав їм невелику фору і пішов слідом, маючи намір постежити за Себом тільки до таксі.

Себ спіймав машину біля невеликої клумби неподалік від пабу, а Нільс і Брам рушили далі вздовж Гемпстед-Лейн; Брам так само грав у гру на батьковому телефоні і врізався у ліхтарні стовпи, стіни й перехожих. Страйк зупинився і закурив. Було ще рано; до побачення з Меделін ще купа часу, можна навіть встигнути додому, щоб помитися й перевдягнутись (таку розкіш він нечасто міг собі дозволити). Плануючи докурити і теж спіймати таксі, Страйк стояв собі й димив, аж тут помітив худеньку молоду жінку у чорному, яка бігла іншим боком вулиці, притискаючи до вуха телефон і роззираючись у відчаї.