Далі Робін зайшла на «Ютуб», плануючи подивитися серію «Чорнильно-чорного серця» повністю. Однак її увагу негайно привернуло відео під назвою «Найперше інтерв’ю Джоша Блея та Еді Ледвелл». Воно було датоване червнем 2010 року і нині збирало багато переглядів.
Робін клікнула на відео й натиснула «пуск».
Еді Ледвелл і Джош Блей сиділи поряд на ліжку, а стіна за їхніми спинами рясніла ескізами, журнальними вирізками і листівками з репродукціями. Волосся Еді було довшим, ніж під час знайомства з Робін, блискучим, розчесаним. На ній були джинси і чоловіча на вигляд синя сорочка із закасаними рукавами.
Джош, вбраний у схожу сорочку, виявився неймовірно гарним. Він мав довге темне волосся, чітку окреслену квадратну щелепу, високі вилиці та великі сині очі; так могла б виглядати рок-зірка. З новин Робін знала, що він на п’ять років молодший, ніж була Еді; у 2010 році йому мало бути двадцять.
— Так, ну шо? — спитав Джош з кокнійським акцентом. Він несміливо помахав камері, а тоді вони з Еді перезирнулися й засміялися. Оператор засміявся теж.
— Гм... — почав Джош, піднявши очі на камери, — ми тут, цей, отримали схвальні відгуки на перші дві серії «Чорнильно-чорного серця» і, гм, вирішили сказати, що дуже цінуємо увагу. Наша подруга Катя каже, що нам, гм, варто відповісти на деякі питання, які ви, друзі, поставили під нашими відео, тож ми, цей, відповідаємо. — Тон Джоша був невпевненим, ніби він боявся, що відео можуть прийняти за власну ініціативу авторів, які зависокої думки про себе.
— Наприклад, — провадив Джош, — у нас часто питають: «Ви шо, обкурилися?».
Він засміявся, і так само засміявся оператор; камера трохи затрусилася. Джош та Еді сиділи так близько, що торкались одне одного плечима та ліктями.
— Якщо коротко... — почала Еді.
— То так, — закінчив Джош. — Правду кажучи, ми страшне як накурилися. А Тім он і тепер накурений.
Він підняв очі на оператора, і невидимий Тім промовив з акцентом уродженця Внутрішніх Графств:
— Я? Ні, що за брудні інсинуації.
Джош скоса глянув на Еді, вони усміхнулися одне до одного; такі усмішки непомильно видають закоханість.
— То шо, цей... треба представитися?
— Крім нас цього, мабуть, ніхто не зробить, — озвалася Еді, — хіба що Тім не проти.... Власне, пропоную представити Тіма.
Камера метнулася вгору; сліпучий проблиск стелі, а тоді каламутний великий план обличчя рудочубого молодика.
— Привіт, — сказав він.
Камера повернулася до Еді та Джоша.
— Це був Тім, — сказала Еді. — Він озвучує Хробака. А я — Еді...
— Так, а я Джош, і ми, цей, придумали «Чорнильно-чорне серце», коли одного дня, гм, відпочивали на Гайґейтському цвинтарі...
— Курили, — почувся голос Тіма.
— Творили! — удавано обурився Джош.
— І розмовляли, — додала Еді.
— Верзли таке...
— Ти, може, і верз, — сказала Еді.
— Не, я казав глибокі та пророчі речі, — заперечив Джош, а тоді показав на Еді, притулився до неї і сказав у камеру: — Нє, то все вона винна, що воно, цей-во, сталося. Ми говорили про людей, яких, ну, поховали там...
— Так, — підхопила Еді, — і про той факт, що ми лежимо зовсім поруч з мертвими тілами...
— І психуємо.
— Ти, може, психував, а я ні...
— Бо ти по життю псих. Еді засміялася.
— Ти псих, Ед, не серійна маніячка чи шо, просто... дивна... Нє, слухайте, і вона ото починає вигадувати, що там відбувається вночі, і це такий їб**ий сюрреалізм...
— Катя просила не матюкатися в інтерв’ю.
— Ну вже, бл**ь, пізно. Еді засміялася.
— Отже, з Еді попер сюрреалізм, і ми оце лежимо, вигадуємо...
— А тоді нас вигнали з цвинтаря, бо він уже зачинявся, — сказала Еді, — і ми пішли додому, а живемо ми у мистецькій резиденції, у великому старому будинку...
— Нам це треба казати?
— Не знаю... Щоб пояснити наш творчий процес?
— Та який процес, бро, нема у нас процесів. Еді знову розсміялася.
— Гаразд, отже, ми пішли додому і Джош намалював... кого ти першим намалював, Джоше?
— Я Серцика, а ти — Дрека. Ми обоє вчилися у школі мистецтв Сент-Мартін, — пояснив він камері.
— Я ні, а ти так. Ти справжній художник.
— Але мене вигнали, — повідомив аудиторії Джош. — За прогули.
— Ага, — кивнула Еді, — і ми намалювали персонажів просто так, замалювали ідеї, які спали на думку, поки ми були...
— Обкурені, — підказав невидимий Тім.
— ...на цвинтарі, — широко усміхнулася Еді, — а тоді воно все якось...
— Вийшло з-під контролю, — сказав Джош.
— Розвинулося, ось що я хотіла сказати.
— ...і наш друг Ссб допоміг з анімацією у першій серії, — провадив Джош. — Себ не прогульник, він так і вчиться у Сент-Мартіні. І наші друзі озвучили персонажів, і вийшла перша серія, а тоді Еді придумала ще всяке, і ми зробили другу.
— І, — додала Еді, — ми зовсім не чекали... Ми справді дуже, дуже здивувалися, що воно сподобалося стільком людям, і ми хочемо сказати, що дуже вдячні за ваші коментарі. І, ем... хочемо відповісти на найчастіші запитання.
Джош взяв розлінований аркуш, — мабуть, вирваний із записника, — глянув на нього і сказав у камеру:
— Оце багато хто питає: «Звідки у вас з’явилася ідея Серцика?» — Він скоса глянув на Еді: — Відповідай ти, бо я не уявляю, що там коїться у твоїй голові.
— Ой, я сама не знаю, як придумала Серцика, але в дитинстві мама, здається, розповідала мені казку про кам’яне серце... Було таке чи я це вигадала? Я... навіть не знаю. Пригадую, що почула казку про людину, яка поміняла своє серце на камінь, і перед очима постав образ: як серце виходить з грудей. І коли ми були на цвинтарі, я уявила злу людину, серце якої вижило і намагається змінитися на краще після смерті власника. Серце зробилося чорним через все зло, яке скоїла та людина, і пережило її, коли решта тіла зотліла, бо воно ніби...
— ...замаринувалося у злі, — із задоволенням промовив Джош.
— Десь так, але водночас і ні, бо хіба ж Серцик не найдобріший персонаж у цій історії?
— Ну він, цей, такий, — задумливо погодився Джош. — Він невинний... але водночас і ні, га? Бо він почорнів через все зло, яке скоїв.
— Але він не коїв зла, — заперечила Еді. Вони з Джошем захопилися розмовою, забувши про камеру. — Серцика звинувачують у цьому злі, його стигматизують, але він жертва — жертва мозку, волі, не знаю. Він старається вчиняти добре, але такий гротескний, що ніхто йому не вірить.
Вона знову глянула у камеру.
— Хоч трошки змогла пояснити? Мабуть, ні. Наступне питання.
— «Паперовобіла задумана таким стервом?» — зачитав Джош і підняв очі на камеру. — Так!
— Ні! — водночас розвеселилася й обурилася Еді.
— Але вона вийшла саме така. Не дає Серцику жодного шансу.
— Вона просто трохи... гм... ми про цю історію ніколи не замислювалися.
— І це, — заявив Джош, — збіса зрозуміло кожному, хто дивився наш мульт.
Всі, включно з Тімом, засміялися. Щось забікало.
— Чорт, то мій, — схопився Джош, — забув вимкнути...
— Ми — професіонали, — повідомила Еді аудиторії.
— Це від Каті, — сказав Джош, прочитавши повідомлення на телефоні. — Питає, чи ми вже почали знімати відео з відповідями на запитання фанатів. «Знімаємо...» — вголос прочитав він, набираючи повідомлення, і Тім знову засміявся, — «просто... зараз». 1-і... режим без звуку.
Він кинув телефон на ліжко.
— Що ти казала?
— Про Паперовобілу. Вона хоче знову жити. їй не подобається бути привидом.
— Ну, тоді вона тільки у певному сенсі стерво.
— Вона застрягла серед цього...
— ...Збіговиська потвор, ага.
— ...зібрання ожилих органів, — закінчила Еді, і Джош засміявся. — Ніхто б не захотів проіснувати в тому оточенні вічність.
— Гаразд, — сказав Джош, знову звіряючись із папірцем. — Наступне питання. Дрек. «Що Дрек за істота?»
Вони перезирнулися і знову засміялися.
— Ми не знаємо, — сказав Джош.
— Ми чесно не знаємо, що таке Дрек.
