Коли я почула, як Нільс говорить про Еді, він мені перестав подобатися. Я почала помічати, що він весь час сидить за кумп’ютером. Він починає всякі мистецькі проекти, але рідко доводить ду кінця.

— Ти колись бачила, щоб він грав у гру?

— Ні, але хтось там, у Норт-Ґров, грав у неї, бо я одного разу бачила її в історії пошуку, коли вже почала думати, що Аномія — то, може, Нільс. Я почала шукати. Це, мабуть, було неправильно?

— Ні, Зої, це дуже розумне рішення.

— А тоді Джош приїхав пожити у Норт-Ґров, за місяць ду нападу, і Нільс пучав йому радити те і се для мультфільму. Я кілька разів чула це, і це теж було точно як те, що казав Аномія, бо він весь час лаяв мультфільм... я ніколи не рузуміла, чого він так від того біситься... і весь час казав, що все б зробив значно краще за Еді.

Тож я пучала підозрювати Нільса, а тоді... тоді сталося... це...

— Ти про напад?

— Так... Нільса тоді не було вдома. А він рідко коли виходить.

— Він казав, куди ходив?

— Ні, але я знаю, що кудись ходив, бо Брам пропускав школу, а Маріам скаржилася, що не може вудночас і уроки проводити, і Брама глядіти.

Але найстрашніше те, що... ой, я так налякалася, коли його знайшла... Я зайшла до Нільса в майстерню, — він їі звичайно зачиняє, а того разу пупросив принести йому одну книжку — і я його побачила...

— Що вона побачила? — спитав Страйк, бо на записі тривала мовчанка.

— Ніж, — відповіла Робін. — Вона сказала це самими губами, без звуку.

— ...і такий великий, — знов заговорила Зої, пошепки, мало не плачучи. — Він лежав отак на полиці. І на ньому були дивні літери, — якесь закляття чи що.

Робін натиснула на паузу.

— Я бачила цей клинок. Він належав дідусю Нільса, і Нільс називав його якимсь нідерландським словом — я не запам’ятала. А «закляття» — то слово грецькою, що означає «спадок».

— І він просто лежав отак у нього в майстерні?

— Так, і про це було відомо. Як мінімум знав Брам, бо він питав, чи можна взяти його в школу. Нільс не дозволив, — додала Робін.

— Слава сраці, — відповів на це Страйк, — а то б читали про різанину в школі.

— Власне, це всі підстави підозрювати Нільса, які назвала Зої, — сказала Робін. — Решту розмови вона панікує, що Аномія прийде її вбивати, а я умовляю Зої їхати до готелю. Тож... якої ти думки про її теорію?

— Чесно? — відповів Страйк. — Невисокої.

Він дістав вейп, затягнувся, випустив пару, а тоді сказав:

— Схоже, Еді Ледвелл розсердила багатьох чоловіків.

— Так, — озвалася Робін. — Але я не вірю, що вона фліртувала з Нільсом, щоб під нього щось отримати. Не схоже, що вона була такою людиною, та й взагалі...

— Чоловіки загалом схильні думати, що з ними фліртують? — сказав Страйк, правильно вгадавши, що Робін хоче сказати.

— Деякі, — відповіла Робін, глянувши на годинник. — Зазвичай ті, хто тобі зовсім не подобаються, вирішують, що ти в них по вуха закохана.

Вона мала на увазі Г’ю Джекса, але уява Страйка метнулася до тієї сцени перед готелем «Рітц».

— Може, поїмо? — запропонував він. — Маємо купу часу до того, як треба бути у Ледвеллів.

Тож вони зайшли до найближчого сандвіч-бару. Страйк прихопив нотатки Робін про тролів. Коли сіли за столик під вікном (кожен взяв по сандвічу), Страйк сказав:

— Я прочитав твої нотатки.

— І? — спитала Робін.

— І я погоджуюся.

— З чим? — спитала Робін, яка не написала власного висновку, боячись, що Страйк вирішить, що вона марить.

— Що це одна і та сама людина. Я, звісно, маю на увазі Юліуса, Джонні, Макса та Лепіна. Про Золтана та Скарамуша важко судити, бо не маємо матеріалу, щоб порівняти їх з іншими.

— Гадаю, цілком можливо, що Золтана та Скарамуша забанили, — сказала Робін, якій полегшало від того, що Страйк не вважає її теорію абсурдною, — бо я не знайшла жодного їхнього сліду у твіттері. Але якщо Рейчел має рацію і Золтан став Скарамушем, якого теж забанили... то чи не могло статися так, що Золтан-Скарамуш вирішив, так би мовити, розділити навантаження? Створити кілька акаунтів, щоб мати змогу котримсь із них пожертвувати, якщо той перетне межу?

— Схоже на правду, — кивнув Страйк, — хоча чоловіків, які переслідують дівчат в інтернеті, вистачає. Не факт, що всі вони пов’язані між собою.

— Знаю, — погодилася Робін, — але це не пояснює, чому ці четверо так ненавидять саме Рейчел. Це порушує шаблон, адже Еді та Кеа спершу розсердили Аномію. Рейчел цього не робила. Ти звернув увагу на посилання на Рінґо Старра?

— Так, — відповів Страйк, — і звідси випливає питання: чи не маємо ми перед собою чотири акаунти, які належать Аномії? Я дуже схильний вважати, що так і є, і якщо так — Ашкрофт не може бути Аномією. Не знаю, чи ти звернула увагу на час, але Юліус та Джонні дуже багато твітили, поки ти брала інтерв’ю в Ашкрофта у Колчестері.

— О, — промовила Робін. — Тобто це так ти його виключив?

— Можливо, я помиляюся... але думаю, все ж ні.

— То хто тоді, — з тінню відчаю сказала Робін, — ця людина? Чи можливо, щоб одна і та сама людина писала Джошу Блею велемовні повідомлення з грецькими цитатами, казала Рейчел, що вона та Еді — «практично одна людина», а тоді розповідала дівчатам в інтернеті, що їх треба ґвалтувати та морити голодом, доки не стануть придатні для злягання?

— Чому ні? — грубувато відповів Страйк. — Думаєш, освічені культурні люди не здатні на жорстокість та бруд? Глянь на клятого Ашкрофта. З іншого боку, зовсім неважко вивчити кілька фраз латиною та грецькою і просто копіювати та вставляти їх всюди. Це не означає, що ми маємо справу з генієм штибу Бхардваджа.

— Якщо всі вони — одна людина, — сказала Робін, — цілком можливо, що Кеа Нівен сказала правду про Аномію та підкоти від Коша. Вона велика риба — гарна, прямо пов’язана з «Чорнильно-чорним серцем» — і Аномія міг вирішити, що вона заслуговує особистого контакту, а не опосередкованого через котрогось із тролів.

— Слушно, — визнав Страйк, киваючи, — і якщо Аномія справді пробував на Кеа кошівські методи, це вказує на чоловіка, який в реальному житті не має успіху в жінок — чи принаймні не має такого успіху, якого хоче. У світі не бракує начебто щасливих сім’янинів, які виходять на полювання задля самого процесу. Кількість, а не якість, як каже Кош.

Знаєш, — додав Страйк по короткій паузі, — я все не можу викинути з голови те перше питання: що втратить Аномія, якщо з нього зірвати маску? Я розумію, чому Бхардвадж хотів зберегти анонімність. Він був дитиною, яка хотіла, щоб кембриджські астрофізики сприймали його серйозно. Не думаю, що він хотів, щоб вони знали про його захоплення грою чи пов’язували його з Аномією, який цькував Еді в інтернеті.

— Я не розумію, чому Вікас не припинив стосунки з Аномією раніше, — Але ж ти сама щойно дізналася причину, — нагадав Страйк. — Паперовобіла.

— Але Паперовобіла з’явилася не одразу. Чому Вікас лишався до її появи?

— Гарне питання, — мовив Страйк.

— Пам’ятаєш ту жартівливу відповідь Вікаса Рейчел? «Аномія не моя дівчина. Вона моя сестра». Що, чорт забирай, він мав на увазі?

— Бог його зна, — відповів Страйк.

Щось із підсвідомості стукало в голову, але не хотіло показати себе.

Коли сандвічі було з’їдено і Робін повернулася із вбиральні, вона сказала:

— До Баттддін-Роуд недалеко їхати, але час, мабуть, збиратися... Що з тобою?

— Га? — стрепенувся Страйк, який марно намагався схопити ту підсвідому ідею. — Все нормально. Просто міркую.

Повернувшись до «БМВ», Страйк знову дістав мобільний з думкою пошукати гадані псевдоніми Аномії. Як не дивно (адже він сам щойно сказав, що це ім’я може бути тут ні до чого), Золтана він загуглив першим.

Результати виявилися, м’яко кажучи, еклектичними. Страйк дізнався, що Золтан — це угорське ім’я, а також назва жесту, що походить зі стрічки 2000 року «Чувак, де моя машина?».