Серцелла: він написав мені CMC

Серцелла: воно у нього в телефоні

ЛордДрек: і? алібі є?

Серцелла: що ти таке кажеш? Боже, нащо мені бажати їм смерті?

ЛордДрек: та я такого не думаю, просто хочу тебе підтримати

Серцелла: я була в сестри

ЛордДрек: тоді нема чого боятися

Серцелла: нема чого

Серцелла: знаю

>

Серцелла: Аномія на модерці

ЛордДрек: бачу

Віліпечор: срака

ЛордДрек: ми чесно думали, що то Ледвелл

ЛордДрек: клянуся

Серцелла: як гадаєте, мені варто звернутися до поліції і розповісти про причину їхньої зустрічі?

ЛордДрек: сама вирішуй

Віліпечор: мабуть, краще самій піти, поки вони не прийшли по тебе

ЛордДрек: так, якщо ти у нього в контактах і він писав тобі, де буде зустріч, копи матимуть питання

Серцелла: ага

Серцелла: піду думати

ЛордДрек: ясна річ

ЛордДрек: бережи себе цьом

Серцелла: цьом

<Серцелла вийшов з каналу>

Віліпечор: лооооооол

ЛордДрек: тупорила самка

ЛордДрек: пішли на модерку, підкинемо лайна на вентилятор

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

ЛордДрек: ставлю 500 фунтів, що Паперовобіла розказує Моргаусу про наше досьє

Віліпечор: ахахаха

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

ЛордДрек: іди глянь, що коїться у Ливанському колі

Віліпечор: а що там?

ЛордДрек: сам глянь, то ржака

>

>

>

>

>

>

Віліпечор: ахахаха

ЛордДрек: просто ляля

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

Віліпечор: ахаха, Моргаус прокинувся

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

>

ЛордДрек: чекай, а Моргаус що, < ?

Віліпечор: схоже на те

ЛордДрек: треба знати такі речі

Віліпечор: приєднаєшся до вечірки?

ЛордДрек: нє

ЛордДрек: треба поговорити з хлопаками

>

Віліпечор: МАЄМО ПЕРШИЙ ТРУП БВАХ!!!

12

Я ж бо мала знати,

Передчути жарт!

Елізабет Баррет Бравнінґ,

«Аврора Лі»

Нарада вже годину як закінчилася. Дощ так само поливав Денмарк-стріт. Небо за вікнами офісу було темне, штормове, і Страйк та Робін, які єдині лишилися в офісі, у відображенні на склі здавалися привидами.

Пат затрималася — не тому, що дуже хотіла познайомитися з офіцером поліції, який повідомив Робін, що прийде з нею поспілкуватися, а через те, що Страйк, на її думку, мало підтримував партнерку у цій ситуації.

— Щось вона досі на нервах, — заявила вона, коли Страйк повернувся з кабінету (Робін чула, як він там скасовував вечерю з кимсь невідомим). — Тут треба бренді. Піду куплю.

— Пат, я не хочу дихати алкоголем на поліцію, — заперечила Робін, не давши Страйку і вуст розтулити, — і виглядаю погано я тільки через освітлення. Іди додому й добре відпочинь на вихідних!

Тож Пат зняла парасолю й сумочку з гачка біля скляних дверей, кинула ще один скептичний погляд на Робін і пішла.

— А що у нас з освітленням? — спитав Страйк, щойно по ній зачинилися двері.

— У ньому всі виглядають анемічними, — відповіла Робін. — І ти дарма скасував свою вечерю. Я сама можу поспілкуватися з поліцією.

— Я краще побуду тут, — сказав Страйк. — Хочеш ще чаю?

— Було б чудово, — сказала Робін. — Дякую.

Вона була рада, що Страйк не пішов, бо справді нервувала сильніше, ніж хотіла визнати. Відчуваючи потребу щось робити, Робін склала пластиковий стілець, на якому сиділа під час наради, відставила його і сіла натомість на обертове крісло за столом Пат. У ньому було комфортніше.

— Я додав цукор, — сказав Страйк, ставлячи перед Робін горня з чаєм.

— Боже, та я в нормі! — закотила очі Робін. — Якби я непритомніла щоразу, як у Лондоні когось ріжуть, я б пролежала у відключці пів життя.

Страйк сів на оббитий шкірозамінником диван із власним горням у руках і сказав:

— Убивство Ледвелл ніяк не пов’язане з тим, що ти відмовилася взяти її справу. Ти ж це розумієш?

— Так, — озвалася Робін, ховаючи погляд у чашці. — Звісно, розумію.

— Ми не можемо брати справи в обхід черги.

— Знаю.

— І навіть якщо на Ледвелл напав троль, якого вона намагалася викрити, — провадив Страйк, — що, на мою думку, вкрай малоймовірно — навіть якщо її убив той троль, ми б усе одно не знайшли цю людину за такий короткий термін.

— Знаю, — кивнула Робін, — але... але Еді Ледвелл могла прожити свої останні тижні у трохи кращому настрої, якби знала, що хтось їй допомагає... а, трясця! — сердито додала вона і відвернулася від Страйка, щоб витерти очі.

Еді Ледвелл постала перед нею, ніби жива: розмазана косметика, татуйована рука з обгризеними нігтями, що вчепилася у дорогу сумочку. Дощ стукотів у вікна. Робін дуже чекала, коли вже прийде поліція. Вона хотіла знати, що саме сталося.

Задзижчав дзвінок. Робін підхопилася, але Страйк уже підвівся з дивана. Коли він натиснув кнопку домофона, почувся безтілесний голос:

— Старший детектип-інспектор Раян Мерфі до Робін Еллакотт.

— Чудово, заходьте, — відповів Страйк, натискаючи кнопку відчинення дверей.

Він вийшов на сходовий майданчик і опустив погляд на металеві сходи. Ними піднімалися двоє людей: високий чоловік і мініатюрна чорнокоса жінка. Обоє були в цивільному.

— Раян Мерфі, — назвався білошкірий офіцер, симпатичний, з хвилястим світло-каштановим волоссям.

— Корморан Страйк, — озвався Страйк, потискаючи йому руку.

— А це Анджела Дарвіш.

Чорнява жінка мовчки кивнула Страйку, і вони пройшли до офісу, де за столом Пат стояла Робін, теж готова потискати руки. Тоді Страйк знову дістав із шафи складані стільці. Всі посідали, відмовилися від чаю та кави, і Раян Мерфі попросив Робін розповісти, про що саме вона спілкувалася з Еді Ледвелл, коли та приходила до агенції.

Страйк пив свій чай і мовчки слухав розповідь Робін. Він відчував певну гордість за її спостережливість і ретельний виклад всього, що мало місце під час того короткого знайомства. Мерфі робив нотатки, час до часу ставив питання. Дарвіш — Страйк вирішив, що їй трохи за сорок — дивилася на Робін трохи насуплено.

— Аномія? Як це пишеться? — спитав Мерфі, коли Робін вперше назвала це ім’я. Робін вимовила його по літерах.

— Це так обіграно «аноніма» чи...

Страйк, який теж уперше чув ім’я інтернетного переслідувача Ледвелл, розкрив був рота, але Дарвіш встигла перша.

— Аномія, — сказала вона чітким високим голосом, — означає розпад системи цінностей та соціальних норм.

— Справді? — перепитав Мерфі. — Не знав про таке. Продовжуйте, — звернувся він до Робін. — Ви казали, що у Ледвелл була із собою тека, а що в ній?

— Роздруковані твіти Аномії з її власними коментарями. Я повністю не дивилася, — відповіла Робін. — Вона просто забула теку тут.

— І що, ви досі не...

— Hi, — відповіла Робін. — Я попросила нашу офісну менеджерку повернути Ледвелл теку через агента. Можу спитати у Пат, чи вона це зробила.

— Я спитаю, — запропонував Страйк, підвівся і пішов до кабінету, щоб не переривати інтерв’ю. Двері по ньому зачинилися.