— То я від болю кривлюся, — припустив Страйк.
Він почав перейматися, що треба буде робити купу непотрібних аналізів, чи — ще гірше — ночувати у шпиталі.
— Добре, тепер я підніму вашу ногу. Якщо буде боляче, кажіть.
— Боляче, — сказав Страйк, хоча лікарка ледь-ледь припиняла його куксу над ліжком.
— У вас перенапружені м’язи. Зараз я пропальпую підколінне сухожилля. Кажіть, якщо...
— Так, — крізь зціплені зуби сказав Страйк, — боляче.
— Добре, — кивнула лікарка, обережно опускаючи куксу на ліжко (та продовжила смикатися), — треба зробити УЗД. На коліні сильний набряк, і я хочу зрозуміти, яка ситуація з підколінним сухожиллям.
— Його я вже рвав, — сказав Страйк. — Цього разу просто потягнув. Я просто хотів би отримати знеболювальне...
— Мене непокоять ці спазми, — відповіла лікарка, знов уважно роздивляючись його обличчя. — Також я хочу взяти аналіз крові та запросити колегу вас оглянути. Я за мить повернуся.
— А нащо робити аналіз крові? — спитав Страйк.
— Щоб виключити приховані проблеми. Наприклад, дефіцит кальцію.
Лікарка зникла за шторою, запнувши її по собі, а Страйк торкнувся пальцями обличчя, намагаючись зрозуміти, чи справді у нього сіпавка, але нічого не намацав. Він сидів у трусах на ліжку, ненавидячи лікарняне оточення та відчуття вразливості й залежності, яке завжди вселяли в нього шпиталі, коли почулося дзижчання мобільного. Страйк спустив ноги з ліжка, підтягнув до себе плащ зі спинки стільця, видобув із кишені телефон і побачив довге повідомлення від Меделін, яке починалося словами:
Корме, пробач, будь ласка, я була п’яна і перетнулася з Шарлоттою, і
Страйк видалив повідомлення, не читаючи, і заблокував номер. І в цей момент вперше відчув, як сіпається правий кут рота. Рух був ледь помітний, але вловимий.
Він тільки повернув ноги на ліжко, коли прийшла середніх літ медсестра взяти аналіз крові.
— Сорочку краще зняти, — порадила вона. — Навряд чи вийде так високо закасати рукав.
Обурено подумавши, що без сорочки аж ніяк не краще, Страйк, тим не менш, її зняв. Медсестра затягнула турнікет йому на правому плечі, ввела у вену голку і набрала повний шприц крові, а мобільний тим часом знову завібрував.
— Зараз ще не можна відповідати, — попередила медсестра, бо Страйк глянув у бік телефона.
Коли вона, націдивши зі Страйка два шприці крові, пішла, він натягнув сорочку, тоді взяв телефон і побачив, що написала Мідж, додавши до повідомлення відеозапис.
Поки бачила Ґуса Апкотта один раз. Ми знаємо оце дебеле чудо?
Страйк відкрив відео і побачив впізнавану постать Нільса де Йонґа, який крокував вулицею, де мешкали Апкотти, з картонною коробкою під пахвою та мобільним телефоном у вільному ручиську. Він був у старих шортах із кишенями, м’ятій сорочці та сандалях, біляве волосся спадало на дивне обличчя, схоже на грецьку театральну маску, і здавалося, що Нільс із головою занурений у те, що діється в його телефоні. Зупинившись неподалік від будинку Апкоттів, він поставив коробку на тротуар, щось набрав, тоді знову взяв коробку і рушив до дверей. Нільс постукав у двері, двері прочинилися, і всередині майнуло обличчя Ґуса. Він впустив Нільса, обоє зникли в будинку. На цьому відео скінчилися.
Нільс де Йонґ, — написав Страйк у відповідь. — Власник мистецької резиденції Норт-Ґров. Мабуть, приніс Каті якісь речі.
Щойно він відправив повідомлення, як штору відсунув чорношкірий медбрат. Страйк не без остраху побачив, що він прикотив візок.
— УЗД? — спитав медбрат із сильним бразильським акцентом. Страйку раптом стало цікаво, що буде, якщо відповісти: «Дякую, в мене вже є».
— Я здатен ходити.
— Вибачте, але лікарка хоче, щоб ви сіли сюди, — усміхнувся медбрат, плескаючи по спинці візка. — Можете взяти ковдру.
Тож Страйк виїхав із палати з мобільним у руці та тонкою ковдрою на колінах, яка прикривала голі ноги та труси: поранений представник людського роду, якого проти волі везуть на огляд, якого він зовсім не бажає.
Дотик головки зонда до ноги був крижаним, до підколінного сухожилля — болючим. Обличчя лікаря, який дивився на монітор біля ліжка, було безпристрасним, поки Страйків мобільний не завібрував знову — тоді лікар роздратовано озирнувся на телефон, а потім знову звів очі до монітора. За кілька хвилин повернулася сива лікарка, яка почала притишену розмову з колегою так, ніби Страйка тут взагалі не було.
— Сильне запалення, — прокоментував УЗДист, торкаючись зондом Страйкового коліна.
— Сухожилля розірвані?
— Можливо, є невеликий надрив...
Знову болючий доторк до задньої поверхні стегна.
— А тут другий ступінь... може, і третій.
Лікар сильніше притиснув зонд йому до кукси, і Страйк, щоб відволіктися від болю, уявив, як дає йому кулаком в потилицю.
— Але не бачу нічого, що могло спричинити міоколонію. М’язи дуже перенапружені...
Медбрат-бразилець привіз Страйка до палати, допоміг пересісти на ліжко, сказав, що лікарка скоро повернеться, і залишив його самого за круговою шторою.
Страйк прочитав останнє повідомлення — воно було від Робін.
Як справи? Що там нога?
Ще чекаю, що мені скажуть, — відповів Страйк.
Аномія в твіттері дуже дивно поводиться
Ага, я теж помітив
Штора навколо Страйкового ліжка знову відсунулася, і зайшла третя медсестра: невисока, огрядна, на вигляд латинського походження.
— Лікарка трохи затримається. Хочете чаю?
— Мені просто треба знеболювальне, — відповів Страйк, якому зовсім не хотілося обтяжувати державну систему охорони здоров’я та затурканих лікарів, а пропозиція чаю здалася відверто зловісною, бо натякала, що він тут надовго. Але медсестра дивилася на нього, чекаючи на відповідь, тож Страйк сказав:
— Від чаю не відмовлюся, дякую.
— Молоко, цукор?
— Все, будь ласка.
«І ще ко-кодамолу вкиньте».
Страйк відкинувся на подушку і втупив у знову запнуту штору похмурий погляд. Навколо ходили люди. Щось дзвеніло. Десь вдалині плакала дитина. Мобільний знову завібрував: ще одне повідомлення від Робін.
Якщо хочеш подивитися на справжнє лицемірство, глянь останні твіти від Тіма Ашкрофта. У нього на сторінці, не в «Пера правосуддя»
Тож Страйк відкрив твіттер і зайшов на сторінку Тіма. Годину тому той твітнув посилання на статтю у «Дейлі мейл» і додав від себе таке:
-------------------------------
Тім Ашкрофт @TheWormTurning
Як близький друг Еді Ледвелл і як людина, яка працює зі школярами та опікується їхньою безпекою, я просто в шоці www.DailyMail/ParentsDisgustedAs ...
3.10 пп 11 черв. 2015
-------------------------------
Страйк відкрив посилання і побачив такий заголовок:
Батьки обурені: учитель, затриманий за підозрою у вбивстві, залишається на роботі
Страйк проглянув статтю. Як він і очікував, йшлося про Філіпа Ормонда, якого відсторонили від роботи на час розслідування шкільної комісії. У статті стверджували, що Ормонд — неприємний і непопулярний викладач, і не писали хіба що, ніби він зарізав свою дівчину і покалічив її колишнього коханця. Велика увага приділялася коментарям матері школярки, яку Ормонд змусив збрехати, коли залишив її саму і пішов по сліду телефона Еді.
«Він погрожував Софі, щоб змусити брехати. Вона так злякалася, що нічого не казала. А тоді прийшла до мене в сльозах, бо дізналася, що його дівчину убили в той самий день, і все мені розповіла. Я негайно подзвонила в поліцію. Мені байдуже, в чому його там звинуватили чи ні, — це не має значення. Він змусив чотирнадцятирічну дитину збрехати і, як на мене, за таке мусять виганяти з роботи в школі».
Страйк повернувся у твіттер. Він побачив, що Тім не обмежився своїм первинним коментарем і додав ще кілька ремарок.
