Гатило мимоволi засмiявся на такi зичення й подумав, що всi готи, певно, рудобородi. Але то не мало стосунку до справи, й вiн заходився пильно слухати готських слiв. А дiждавшись кiнця, кивнув можевi, що заглядав у дверi, й щось шепнув йому на вухо, коли той пiдiйшов. Мiж поволi видибав у сiни, а далi загуркотiв чобiтьми по мармурових сходинах.

Увечерi слам було влаштовано пир, як i належить за руським локоном, бо сол завжди лишається слом, хоч би якi вiстi вiн принiс у пазусi. Пирувальники зiбралися на вiдкритiй терасi колишнього комiтського дому, на колонах та пiд арками горiли яскравi римськi смолоскипи, якi майже не кiптюжили, за столом лилися вина й меди, їлись простi й вишуканi страви, мовилися здоровицi. На городських же стiнах також нi на мить не згасали вогнi. Мiж визубнями кам'яних мурiв полискували бронзовi, залiзнi та скорянi шломи й рiзницi сторожi. Пiд стiнами ж iзсередини городу та поза городом миготiли вогнi руського стану й заливали непевним сяйвом усю долину до самого лiсу на горi.

Мiсяця травного

У римському станi панувало напруження. Старий, увiнчаний лаврами багатьох перемог воєвода Ецiй знав, що настала його пора: або вiн здолає нарештi Аттiлу, або ж Захiдня Римська iмперiя, зшита з багатьох клаптiв i чужорiдних тiл, перестане iснувати. Третього рiшення не було й вороття –теж. Пiд оружжя стало все здатне до бою ополчення римське, полки всiх пiдвладних i залежних язикiв. Разом iз вiйськом iмператора Валентинiвна були войовничi готи, й се теж багато важило.

Головне полягало в тому, щоб не дати Аттiлi з'єднатися з вiйськами вандальського короля Гейза. Сполученi полки римлян i вiзiготiв ударять спершу по головних силах Аттiли, що встиг захопити всю Пiвнiчно-Схiдну Галлiю. Тодi з тилу гунiв припруть залiзнi тагми константинопольського iмператора Маркiана, й якщо ласка Георгiя Побiдоносця та святого Димитрiя Побiдника буде на боцi християн, культурнiй Європi судилось iснувати й надалi: пiдвалини сторiччями будованої цивiлiзацiї лишаться непохитними во славу iстинного бога римських та грецьких патрицiїв. I тодi вже нiчого не варто буде знищити, змолоти вандалiв, якi захопили споконвiчнi римськi колонiї в Європi й Африцi, й повернути їх одвiчним володарям.

Римськi легiони суворим ладом просувалися трьома колонами. Тi, що були вже в Савої, ввiбрали в себе розбитi залоги втрачених мiст i фортець полунiчних i поспiшали на полунiч долиною Родани та Сони. Друге ополчення йшло слiдом за ними з П'ємонту. Третя група легiонiв, сформувавшись у Медiоланумi[22], побралась понад берегом Середземного моря на захiд, щоб з'єднатися з головним осередком готського вiйська. Сими легiонами правив iнший воєначальник римський –Лiторiй.

Головний воєвода вимагав рiшучих i швидких дiй вiд Лiторiя, й той не давав спочину нi пiшакам, нi комонцям. Та коли долинами Тарну й Гаронни Лiторiй нарештi дiстався готських Ландiв на березi Бiскайської затоки, нi конунга Теодорiка, нi його полкiв там не було. Лiторiй негайно розiслав меркурiїв шукати Теодорiкове ополчення, та вони один за одним поверталися з нiчим. Лише на десятий день приїхав ледве живий вiд утоми гонець, заморивши десятьох коней.

— Готи аж коло городу Тура на Луарi, –повiдомив вiн.

— Що рече Теодорiк? –нетерпляче спитав Лiторiй.

— До конунга мене не пустили, високий начальнику.

Отже, все вiдбувається так, як те й передбачив Лiторiй. Вiн ще ранiше казав про се головному воєводi Ецiєвi: на готiв сподiвання малi. Ецiй не послухав його, й Валентинiан пiдтримав головного воєначальника. Тепер побоювання справдилися.

— Що мовлять готи? –спитав вiн удруге, й гонець вiдповiв:

— Мовлять, що не брались воювати з Аттiлою, а тiльки з вандалами Гейзерика, високий легате.

Й се теж можна було передбачити. Лiторiй наказав негайно слати гiнця до Ецiя…

Ецiй сам поїхав у стан конунга Теодорiка, й Теодорiк сього разу не наваживсь ухилитись вiд розмови з головнокомандувачем римського полку. Та вiдповiдь його була та сама.

— Нехай велемiжний воєвода не сердиться на мене, –сказав Теодорiк, неспокiйно посмикуючи край сивуватої рудої бороди, –але цiлували смо iкону пресвятої Богородицi воювати з римлянами проти вандальського володаря Гейзерика. Про Аттiлу не ходили смо ротi, велемiжний i славний воєводо…

Вiн говорив тихо й улесливо, та Ецiєвi однаково не пощастило зламати його чемної впертостi. По двох днях марної розмови, благань i залякувань Ецiй повернувся до свого вiйська, що тим часом устигло просунутись у злучину мiж рiчками Йоною та Армансоном. На вiдстанi кiлькох стадiй за його полками рухалися п'ємонтськi легiони пiд проводом комiта Ромула, що колись особисто вiдвiдав столицю гунського царя Аттiли. Ромул узагалi не вiрив у щасливий край затiяної кампанiї й не дуже поспiшав наздоганяти Ецiя.

Проте наздоганяти мусив, бо Ецiй далi злучини не пiшов i став у межирiччi табором. Того ж таки вечора вiн покликав Ромула на ратну раду. Легати, квестори й вiйськовi трибуни сперечалися до пiзньої ночi, кожен пропонував чекати тут пiдходу Аттiли, Ецiй же не погоджувався приставати на таку пораду.

— Тут ми смо в доброму захистi, –сказав начальник першого легiону легат Вiргiнiй. –Якщо Аттiла навiть перейде грузькi заплави Армансону, то ми зможемо вiдступити за рiчку Серен i тут знищити його.

Ромул, який досi не втручавсь у розмову, сього разу не витримав i схопився на ноги, незважаючи на свiй сан i поважнi роки.

— То хто йому вкаже брiд саме через Армансон? Ти?

А якщо вiн не послухає тебе й зайде нам у тил? Чи зможемо спинити його на твердих берегах Йони, яку можна перебрести конем, не замочивши сандалiй?

Запала мертва тиша, бо всi стратегiчнi плани сього вечора чомусь передбачали саме те, що Аттiла прийме тiльки римлянами накиненi умови бою. Нарештi Ецiй спитав:

— Ти був єси в Аттiли, знаєш його й воїв гунських; що повiдаєш сьогоднi ти, комiте Ромуле?

Ромул нахилив низько стрижену сиву голову. Що б вiн мiг порадити?

— Треба примовляти Теодорiка, –вiдповiв Ромул.

Се знали всi, але як його примовити? Й раптом Ромуловi спало на думку щось геть нове. Вiн недовго обмiрковував:

— Знаєте всi сенатора Мецiлiя. Лiторiй уже примовляв Теодорiка. Ецiй –такоже, й такоже марно. Мусимо спробувати щасливу зорю Мецiлiя. Теодорiк вельми вiрує старому сенаторовi –те я добре вiдаю.