– Рей! – до детектива прибігла дівчина з планшетом у руках. – Томас дає мільйон доларів за голову Адлер. Вона й дня не протягне.
– Спасибі Картер, – детектив узяв свою помічницю за руку, і відвів її вбік, – спіймай, або завали цю суку, скажи мені, доставим цю чувиху до Томаса, і кожному по півмільйона доларів.
– А наші? – перепитала дівчина.
– Нікому ні слова, спокійно ведемо розслідування, неактивно шукаємо Стейсі по рапортах і активно шукаємо для себе. Кулачок? – Рей підставив руку, а Картер з радістю дала йому кулачок.
– За справу, бос!
– Прокинувшись рано-вранці, я почувала себе чудово. Мене більше не сковували стосунки з цим мудозвоном.
На радощах, одягнувши найкращий костюм: рожевий широкий топ, класна прозора курточка з гуми та легінси з космічними малюнками. І пішла до спортзалу, себе треба тримати у формі. Займаючись своєю улюбленою справою – бігаючи на біговій доріжці, я звернула увагу на дівчину з рожевим волоссям, карими очима, привабливою зовнішністю та крутими малюнками білих хмар замість стрілок, що бігала на сусідній доріжці. Ну як я, вона вирячилася на мене.
– Я не по дівчатах, – спокійно відповіла, Стейсі дивлячись у віддзеркалення у тонованому вікні, там саме збиралася якісь люди позаду дівчат, яких Адлер побачила вперше.
– Шо? Я не за те. Ти та скажена чіка, яку всі ненавидять? – практично шокуюче запитала незнайомка Стейсі, яка зупинила доріжку і копалася в рожевій сумці на поясі.
– Не називай мене чікою, я згодна на мадам, леді, і іноді, стерво, – задерикувато відвела Адлер, попутно підпалюючи гніт динамітної шашки. – Кинь цю штучку, будь ласка! – Стейсі передала шашку незнайомці, а та з переляку кинула її назад у натовп.
– Бляха! Блін якого хріна?! – пролунав вибух, і трьох чоловіків так добре покалічило. А незнайомка в шоці трималася за голову, дивлячись на чоловіків, що кричать.
– Та колишньому не спиться, я кинула його, ось він і хоче мене вбити…
– Ну, я так думала, що це їбанафт відправив цих придурошних за мною. Коли я збігала, то не знала, що за мною полює все, бляха місто! Ну чи тільки ті, кому я щось зробила, а це чоловік п’ять… десятків. Але я там, начебто, збігаю…
Схопивши вогнегасник, Стейсі розбила скло, схопила свою напарницю за руку, щоб вистрибнути у вікно, але та чинила опір.
– Ходімо зі мною, коли хочеш жити! Не кожній цій пропоную!
– Ладно, біжим! – вистрибнувши у вікно, дівчат зустрічали копи з пушками.
– Бляха… – сумно промовила Стейсі, і дістали з топа білу хустку, – здаюся.
– Звіздець, – засмутилася й незнайомка.
[в той самий час]
– Сука вкрала мій браслет! – Томас аж підстрибнув від злості!
– Томасе, у вас багато бабла, купіть новий смарагд.
– У жопу камінь! – він скинув усі речі зі столу. – На ремінці браслета лазером нанесено код доступу до банківського сейфа, там до пизди мільйонів у облігаціях, цінних паперах та камінні! Ось чому я так нервуюсь!
– Ви ж мер, прийдіть і змініть код доступу.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «Литрес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на Литрес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
