Чак, відчуваючи бурхливу радість, дивився, як Меґ поклала черговий конверт до бардачка. Далі пара поїхала до залізничної станції.

— Чорт забирай! — бурмотів Чак до себе. — Це справді, наче корову доїти! Тисяча баксів попереду! Ще три зупинки — і готово!

Патруль шостої машини доповів, що «б’юїк» проїхав повз них у зворотному напрямку. На дорозі було занадто багато машин, тож вони не змогли розвернутись і випустили «б’юїк» із поля зору.

Бейґлер подивився на величезну мапу, розгорнуту перед ним на столі. Шпильками він позначив місця, де було помічено «б’юїк», і повідомив патрульним першої і другої машин, що підозрювані можуть рухатись у напрямку до них.

Але Чак їхав до залізничного вокзалу бічним вулицями, тож патрульні машини проґавили його.

На парковці не було вільного місця, тож Чакові довелось намотувати кола довкруж вокзалу. Його це розтривожило. Який-небудь доскіпливий коп міг зупинити машину й запитати, чого він тут кружляє. Він об’їхав вокзал чотири рази, перш ніж Меґ вийшла надвір.

Геть мокрий від поту, Чак загальмував.

— Господи! Це тривало до біса довго! — гарикнув він, щойно Меґ сіла в автівку й вони поїхали. — Дістала?

— Так, — Меґ відкрила бардачок і поклала туди третій конверт.

— Хух! — Чак витер обличчя тильною стороною долоні. — На якусь мить... — та він не наважився говорити далі й тільки силувано посміхнувся. — Півтори тисячі баксів! Тепер у Ґрейгоунд!

Зрізавши шлях бічною вулицею, він виїхав на приморський бульвар. Патрульний офіцер на бульварі був на сторожі. Помітивши «б’юїк», який повільно їхав серед купи автомобілів, він негайно доповів Бейґлерові. Сержант Бейґлер передав сигнал другій патрульній машині, але вона безнадійно застрягла в заторах. Водій не міг нічого вдіяти, не увімкнувши сирени. Бейґлер, лаючись, погодився, що цього краще не робити. Його бісило, що бульвар аж кишів водіями-неробами, які хизувалися своїми автівками й собою, витріщаючись на каперські судна і відпочивальників на пляжі.

Меґ вийшла з «б’юїка» й рушила до автобусної станції у Ґрейгоунді.

Будка номер 4 була зайнята.

У ній була молода жінка, ледь за тридцять. Вона належала до того типу жінок, яких Меґ ненавиділа та зневажала: заміжня, з дешевою зачіскою, у не надто хорошій сукні, у біжутерії, дібраній із несмаком. Вона, звісно ж, народить дитину й буде невпинно торочити про неї, приховуючи той факт, що дитя її — справжній монстр без жодного натяку на дисципліну, який робить її життя жалюгідним. Та й одружена вона з якомось занудою, котрий говорить тільки про гроші та спорт і до безтями боїться втратити роботу.

Меґ спостерігала, як вона говорить, розмахуючи руками, й ненавиділа її... бла...бла...бла. Різкий сміх пробивався крізь засмальцьоване скло дверей. Бла...бла...бла.

Меґ втратила терпіння, тож розчахнула дверцята телефонної будки, відпихнула жінку, навпомацки знайшла під телефоном-автоматом конверт, віддерла його, поклала до сумочки.

— Гей! Перепрошую! — крикнула жінка, вирячивши очі.

— Та пішла ти, — відповіла Меґ і рушила до виходу, де чекав Чак.

— Проблем не було? — запитав Чак, коли Меґ поклала конверт у бардачок.

Дівчина холодно зміряла його поглядом.

— Думаєш, я сиділа би тут, якби вони були?

Чак глибоко вдихнув.

Дві тисячі доларів!

— Та що це з тобою? — розлючено запитав він, щойно машина виїхала на шосе. — Просто скажи, що, в біса, з тобою відбувається?

— Хотіла б я сама це знати. О, якби ж я знала!

Нехай, скоро він спекається її, говорив собі Чак. Вона така ж божевільна, як і той індіанець! Але це не мало значення, доки він був у зв’язці з ними обома. Наступна зупинка — аеропорт! Навіть якщо там немає конверта, в нього вже дві тисячі доларів! Чорт! Та з цим баблом можна так зажити!

Вони прибули до аеропорту, коли стрілки великого годинника у залі очікування показували 12:15.

Чак знайшов вільне місце серед багатьох машин, розставлених рівними рядками на парковці. Затягуючи ручне гальмо, він відчув запах власного поту.

— Ось і приїхали, лялю... Останній захід! Давай... давай, ворушись!

Меґ вийшла з автівки й рушила до аеропорту.

Чак озирнувся, чи не було когось поблизу, дістав конверти з бардачка й розрізав їх ножем. Гроші висипались йому на коліна.

Перерахувавши все, він склав наявні банкноти в один конверт, а інші три зіжмакав і кинув на заднє сидіння. Потім поклав набитий ущент конверт до бардачка.

Якщо цей останній конверт виявиться на місці, в нього буде три тисячі сто доларів!

Чорт! Чорт! Чорт!

Він замолотив кулаками по керму.

«Давай же! Давай! — думав він. — Давай, зазомбоване стерво! Виходь, до біса, звідти!»

Потім він уявив ту мить, коли зупиниться на шосе, відкриє бічні дверцята й викине її геть.

Чак уявляв, як вона стоятиме на узбіччі шосе й дивитиметься йому вслід.

Чорт забирай! Це буде така мить!

Лепські був на чергуванні з 11:00. Джейкобі сказав, що поки доповідати нема про що. Конверт все ще був на місці. Детективи на інших позиціях знову змінили одне одного.

— Ми можемо тижнями тут чекати, — понуро констатував Лепські, влаштовуючись на стільці.

— Сходжу за кавою, гаразд? — Джейкобі рушив до дверей.

Раптом із рації прозвучав голос Бейґлера. Двоє детективів завмерли, зосереджено слухаючи.

Бейґлер повідомив, що чоловіка й жінку, без індіанця, помітили на шляху до аеропорту. На жаль, патрульна машина втратила їх із поля зору.

— Спускайся в залу, Максе, — наказав Лепські, коли Бейґлер відключився. — Починається.

Але нагорода за довге очікування з’явилась лише о 12:15. Першим дівчину помітив Джейкобі, Лепські побачив її, коли вона вже цілеспрямовано крокувала до ряду телефонних будок.

Він прискіпливо роздивився підозрювану: висока, хворобливо бліда дівчина з довгим прямим білявим волоссям та відсутнім виразом обличчя. Коли вона рвучко відчинила дверцята будки В, Лепські остаточно переконався, що це саме та, на кого вони чекають.

Він натиснув кнопку зв’язку на рації.

— Схоже, вона на місці! Білявка у білому светрі та синіх джинсах-гіпстерах. Вона зараз у будці. Не оточувати... стежте на відстані! — Лепські вимкнувся.

Сам детектив вийшов із кабінету й поспішно спустився у залу очікування.

Дівчина вже йшла геть, розмахуючи сумкою. За нею стежив Джейкобі.

Лепські стрімголов кинувся до телефонної будки, коли опасистий кремезний чоловік вже відкрив її дверцята.

— Поліція! — гаркнув Лепські своїм фірмовим голосом копа, відштовхнув плечем чоловіка й перевірив телефон-автомат. Конверт зник! Лепські відступив, пропускаючи товстуна, що увесь цей час витріщався на нього, й швидко пішов за Джейкобі.

Це була саме та жінка!

Лепські увімкнув рацію.

— Це вона! Вона виходить! — Він вибіг на вулицю, коли дівчина вже йшла до паркувального майданчика. Лепські схвально кивнув, побачивши, як Джейкобі збочив і рушив до своєї машини. — Вона йде парковкою, Дейве! Їдьте до північного виходу й чекайте. «Б’юїк» 55789. Хапайте їх, щойно вони з’являться біля виїзду. Енді! Перекрий південний вихід. — Вимкнувши рацію, Лепські побіг до машини Джейкобі, заскочив у неї. У Джейкобі рація була увімкненою й передавала інструкції шістьом патрульним машинам, які стояли в оточенні десь за кілометр від аеропорту.

Водії патрульних машин знали, що робити. Автівки були розкидані так, щоб перекривати кожен виїзд із Парадайз-Сіті. Це було їхнє завдання. Три поліцейські машини в аеропорту мали би переслідувати «б’юїк», якщо він поїде назад до міста.

На зв’язок вийшов Дейв Фаррелл.

— Північний вихід, Томе. Вони прямують до міста. Я за ними.

— Поїхали, — сказав Лепські — й Джейкобі завів автівку.

Девід Джексон-молодший ліг спати п’яним, п’яним і прокинувся. Цього ранку він мав зустрічати в аеропорту матір, яка прилітала в гості з Нью-Йорка. Він обожнював матір, але як же сильно він хотів, щоб вона не вирішила приїхати до Парадайз-Сіті саме тоді, коли в нього напередодні був гульбан ув «Іспанському готелі». Мама була важливою для нього. Вона була його рятувальною соломинкою, і він часом цінував її. Вона була місточком між Девідом та батьком. Мати постійно та невтомно клопотала за нього, і якби не це, Девіда Джексона-молодшого давно би позбавили спадку. А що його батько мав статок у п’ятнадцять мільйонів доларів, то сама лише думка про втрату спадщини лякала Девіда Джексона-хмолодшого більше, ніж будь-що з пізніх творів Деймона Ранйона.