— Дійсно? — здивувався Ридикуль. — Ніколи з таким не стикався. Дивина, та й годі. Можу пити всю ніч, а на ранок — свіжий, як ромашка.
О Боже розплющив очі, а тоді метнувся в бік Ридикуля і почав молотити його по грудях кулаками.
— Ах ти негідник, сволота, мерзенник! Ненавиджу, ненавиджу, ненавиджу...
Його очі заплющилися, і він сповз на підлогу.
— Чого це він? — поцікавився Ридикуль.
— Думаю, це була якась нервова реакція, — дипломатично промовила Сюзен. — Сьогодні відбувається щось дивне. Сподіваюся, він зможе сказати мені, у чому річ. Але для цього йому треба мислити тверезо.
— Іти принесла його сюди?! — скрикнув Ридикуль.
— ХО. ХО. ХО. ТАК, ЗВИЧАЙНО. ПРИВІТ, МАЛИЙ НА ІМ’Я БУГРИК БОРОДАВКО. ЩО ЗА МИЛЕ ІМ’Я. СІМ РОКІВ, ПРАВИЛЬНО? ДОБРЕ. ТАК, Я ЗНАЮ. НАДЗЮРИЛА НА ВСЮ ЧИСТУ ПІДЛОГУ. ТАК, ЗНАЄШ, ВОНИ ТАКЕ РОБЛЯТЬ. ТАК ЗАВЖДИ ЗІ СПРАВЖНІМИ СВИНЬМИ. ОСЬ, ТРИМАЙ, ПОДЯКИ НЕ ТРЕБА. ЩАСЛИВОЇ ВЕПРОНОЧІ, І БУДЬ ЧЕМНИМ ХЛОПЧИКОМ. ТИ ЗНАЄШ, ЯКЩО ПОВОДИТИМЕШСЯ ПОГАНО, Я ВІДРАЗУ ПРО ЦЕ ДІЗНАЮСЯ. ХО. ХО. ХО.
— Ну, ви принесли в це маленьке життя крихітку чарів, — зауважив Альберт, коли наступна дитина побігла геть.
— МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ ВИРАЗ НА ЇХНІХ МАЛЕНЬКИХ ОБЛИЧЧЯХ, — зізнався Батько Вепр.
— Маєте на увазі суміш страху, благоговіння і неспроможності визначити, сміятися, плакати чи надзюрити в штани?
— ТАК. ОСЬ ЩО Я НАЗИВАЮ ВІРОЮ.
О Боже внесли у Велику залу й поклали на лавці. Довкола скупчилися старші чарівники, завжди готові допомогти тим, кому пощастило менше, ніж їм, залишитися в тому ж стані.
— Я знаю, що добре від похмілля, — сказав Декан, перебуваючи в святковому настрої.
Чарівники подивилися на нього з очікуванням.
— Помірно пити минулого вечора, — сказав Декан.
Він оглянув їх із широкою усмішкою.
— Це була гра слів, — сказав він, щоб перервати мовчання.
Однак мовчання повернулося.
— Дуже смішно, — сказав Ридикуль. Він обернувся назад і задумливо витріщився на О Боже.
— Кажуть, сирі яйця помічні для... — він злісно зиркнув на Декана, — тобто від похмілля, — сказав він. — І свіжий апельсиновий сік.
— Хапонська кава, — твердо сказав Викладач новітніх рун.
— Але в цього хлопаки не просто похмілля, а похмілля всіх людей на Диску, — зауважив Ридикуль.
— Я вже пробував сік, — пробурмотів О Боже. — Від нього я блюю й думаю про самогубство.
— Суміш гірчиці і хрону? — запропонував Завкаф неточних наук. — А ще краще в сметані. З анчоусами.
— Йогурт, — сказав Скарбій.
Ридикуль здивовано на нього подивився.
— Ну це поки що найадекватніший варіант, — сказав він. — Молодець. На твоєму місці, я би на цьому і зупинився, Скарбію. Гм. Звичайно, мій дядько завжди сварив соус Ого-Ого, — додав він.
— Маєш на увазі, хвалив? — перепитав Викладач новітніх рун.
— Скоріше за все, і те, й інше, — сказав Ридикуль. — Знаю, що колись він випив цілу пляшку, щоб врятуватися від похмілля, і це, однозначно, допомогло. Він мав дуже умиротворений вигляд, коли його готували до погребіння.
— Кора верби, — сказав Скарбій.
— Непогана ідея, — сказав Викладач новітніх рун. — Це анальгетик.
— Дійсно? Ну, напевно, краще покласти її йому просто до рота, — сказав Ридикуль. — З тобою все добре, Скарбію? Ти сьогодні на диво логічно мислиш.
О Боже розплющив очі, вкриті кіркою.
— Це все лайно дійсно допоможе? — пробурмотів він.
— Скоріше за все, воно тебе вб’є, — сказала Сюзен.
— А. Чудово.
— Можна випробувати Посилювач Енґлеберта, — сказав Декан. — Пам’ятаєте, коли Модо додав крихту до гороху? Нам вдалося осилити тільки одну горошинку!
— А ви не могли б зробити щось більш, ну, магічне? — запитала Сюзен. — Вивести з нього алкоголь чи щось таке?
— Звісно, але тепер це вже не алкоголь, — сказав Ридикуль. — Він перетворився на безліч гидотних отруток, які знущаються над його печінкою.
— З цим точно впорається Незмішувальний Ділитель Сполда, — сказав Викладач новітніх рун. — І це дуже просто. У результаті отримаєте велику скляну пляшку повну всього того лайна. Жодних проблем, якщо ви не проти побічних ефектів.
— Ну і які ж там побічні ефекти? — поцікавилася Сюзен, яка вже стикалася з чарівниками.
— Основний — полягає у тому, що його рештки опиняться в трохи більшій пробірці, — сказав Викладач новітніх рун.
— Живими?
Викладач новітніх рун зморщився й замахав руками.
— Загалом, так, — сказав він. — Тканини точно будуть живими. І, безумовно, тверезими.
— Думаю, ми розглядатимемо такі варіанти, після яких він збереже колишню форму і, бажано, життя, — сказала Сюзен.
— Ну, це треба було сказати заздалегідь...
А тоді Декан повторив слова, котрі вже століттями були значним рушієм прогресу.
— Чому б нам просто не змішати все й не подивитися, що з цього вийде? — запитав він.
І отримав від Ридикуля традиційну відповідь.
— Дійсно, варто спробувати.
На п’єдестал посередині залу помістили велику посудину для ліків. Чарівники і так любили перетворювати будь-яку подію на церемонію, але інстинктивно відчували, що лікування найсильнішого похмілля на світі повинне відбутися стильно.
Сюзен і Сушняк спостерігали за додаванням інгредієнтів. Приблизно посередині процесу суміш, що набула помаранчево-коричневого кольору, гучно булькнула.
— На вигляд не дуже багатообіцяюче, — зауважив Викладач новітніх рун.
Посилювач Енґлеберта був передостанньою складовою.
Декан кинув у суміш зеленувату кулю світла, що моментально зникла з поверхні. Єдиним видимим ефектом стали пурпурові бульбашки, що поповзли по стінках посудини й почали крапати на підлогу.
— І це все? — здивувався О Боже.
— Гадаю, йогурт був зайвим, — сказав Декан.
— Я цього не питиму, — твердо заявив Сушняк, а тоді схопився за голову.
— Але ж богів практично неможливо вбити, — сказав Декан.
— Чудово, — пробурмотів Сушняк. — Чому б тоді не засунути мої ноги до м’ясорубки?
— Ну, якщо ти думаєш, що це допоможе...
— Я очікував, що пацієнт хоч трохи опиратиметься, — зауважив Архіректор. Він зняв капелюх і виловив із потайної кишеньки в підкладці маленьку кришталеву кульку. — Погляньмо, що зараз робить бог вина. У цей вечір неважко буде знайти такого веселуна, як він...
Він подув на кульку й протер її рукою. А тоді усміхнувся.
— Ось і він, маленький негідник! Схоже, що на Дунманіфестіні. Так-так... лежить на дивані в оточенні оголених менад.
— Що? Маніяків? — перепитав Декан.
— Він мав на увазі... збудливих молодих жінок, — сказала Сюзен, що викликало щось на кшталт колективної реакції — усі чарівники немов ненароком потягнулися до блискучої кульки.
— Не до кінця розумію, що він робить, — сказав Ридикуль.
— Може, мені вдасться, — з надією пробурмотів Завкаф неточних наук.
Ридикуль відвернувся, щоб той не дістався кульки.
— Ага, ясно, — сказав він. — Схоже, він п’є... дуже схоже на пиво й настійку з чорної смородини, на мою думку...
— О Боже... — застогнав О Боже.
— А ці молоді жінки, — почав Викладач новітніх рун.
— На столі ще безліч пляшок, — продовжив Ридикуль. — Он у тій, гм, так, помиян, який, як ви знаєте, робиться з яблук...
— Переважно з яблук, — озвався Декан. — То що там з тими бідними дівчатами...
О Боже впав на коліна.
— ...а тут... у цій пляшці плаває черв’як...
— О Боже...
— ...а ще там... порожня склянка, велика, не до кінця розберу, що в ній, але звідти стирчить паперова парасолька. І кілька вишеньок на паличці. О, і смішна мавпочка.
— ...а-а-а...
— ...звісно, там ще багато інших пляшок, — весело зауважив Ридикуль. — Переважно різноманітні кольорові напої. Типу з дині, кокоса, шоколаду тощо. Дивно: усі склянки на столі — півлітрові кухлі.
