Ти вмієш лазити, пане Ваймз? Ваймз нічого не відповів. Той чоловік ніс щось велике на плечі… 

— Вас відсторонено від посади, командоре. Відтепер Варта підкорятиметься розпорядженням цієї ради. Зрозуміло? 

Іржавський повернувся до Моркви. 

— Капітане Моркво, багато хто з нас чув про вас… хороші відгуки, і владою, даною мені, я призначаю вас чинним командором Варти… 

Ваймз заплющив очі. 

Морква енергійно відсалютував. 

— Аж ніяк! Сер! 

Ваймз широко розплющив очі. 

— Справді? — Іржавський якусь мить витріщався на Моркву, а тоді стенув плечима. 

— Ну що ж… відданість — це добре. Сержанте Колон? 

— Сер! 

— За обставин, що склалися, і оскільки ви найдосвідченіший сержант і відмі… довгий час проходите службу, ви візьмете на себе командування Вартою на час… надзвичайного стану. 

— Аж ніяк, сер! 

— Це був наказ, сержанте. 

На брові Колона заблищали намистини поту. 

— Ні, сер! 

— Сержанте! 

— Засуньте свій наказ куди сонце не світить, сер! — відчайдушно випалив Колон.

І знову Ваймз побачив цей збляклий погляд Іржавського. На його лиці ніколи не відбивалось здивування. А оскільки він знав, що простий сержант не посміє так зухвало висловлюватись, то викреслив сержанта Колона зі свого особистого всесвіту. 

Його погляд різко впав на Щебеня. 

«А він не знає, як говорити з тролем», — подумав Ваймз. І знову був неприємно вражений тим, як Іржавський вирішив цю проблему. А саме — вдав, що її немає. 

— Хто в Варті старший капрал, сер Семюел? 

— Капрал Ноббс. 

Члени комітету стали радитись. Крізь збуджений шепіт кілька разів проскакувало «…неймовірний дурень…». Нарешті Іржавський знову підняв голову. 

— Хто там наступний по старшинству? 

— Дайте подумати… капрал Міцнорук, — відповів Ваймз. Він почувався навдивовижу легковажно. 

— Може хоч він виконає наказ. 

— Він ґном, ідіоте! 

На обличчі Іржавського жоден м’яз не смикнувся. Почулося дзень від Ваймзового жетона, який він акуратно поклав на стіл. 

— Мені це вже не потрібно, — спокійно мовив Ваймз. 

— О, то ви радше станете цивільним, чи не так? 

— Вартовий і є цивільним, ти сеча текуча! 

Мозок Іржавського стер звуки, які його вуха в жодному разі не могли сприйняти. 

— І ключі до зброярні, сер Семюел, — наказав він. 

Вони з дзенькотом приземлились на столі. 

— Решта вас також бажає зробити цей пустопорожній жест? — запитав лорд Іржавський. 

Сержант Колон витягнув з кишені свій заржавілий жетон. Пожбурив його на стіл і трохи засмутився, що замість гучно дзенькнути той відстрибнув, розбивши глечик з водою. 

— Мій жетон вибитий на руці, — прогримів Щебінь. — Якшо хтось хочить, може попробувати зняти його з мене. 

Морква дуже акуратно поклав свій жетон. 

Іржавський здивовано підняв брови. 

— І ви, капітане? 

— Саме так, сер. 

— Я думав, що бодай ви… 

Він затнувся і роздратовано глянув на двері, що відчинилися. Всередину забігло двійко палацових вартових з групкою хапонців за спиною. 

Рада миттю схопилася на ноги. 

Ваймз упізнав хапонця в центрі групки. Він бачив його на офіційних заходах, і якби не той факт, що чоловік був хапонцем, він би охарактеризував його як непевного типа. 

— Хто це? — прошепотів він до Моркви. 

— Принц Каліф. Заступник посла. 

— Ще один принц? 

Чоловіки зупинилися перед столом, зиркнули на Ваймза, ніби вперше його бачать, і вклонилися лорду Іржавському. 

— Принце Каліф, — мовив лорд Іржавський. — Ми на вас не чекали, та все ж… 

— У мене погані новини, мій лорде, — навіть в стані шоку якась частина Ваймза відзначила для себе, що той говорив інакше. Куфура вивчив свою другу мову на вулиці, а в цього були вчителі. 

— А в цей час вони хіба можуть бути інакшими? — запитав Іржавський. 

— На новій землі відбулись деякі події. Нещасні випадки. Та й в Анк-Морпорку теж, — він знову зиркнув на Ваймза. — Хоч доповіді звідси, мушу визнати, дещо непослідовні і хаотичні. Лорде Іржавський, повідомляю вам, що тепер ми формально в стані війни. 

— Формально в стані війни? — озвався Ваймз. 

— Боюся, до цього нас підштовхує теперішній стан речей, — мовив Каліф. — Ситуація вкрай делікатна. 

«Вони знають, що будуть воювати», — подумав Ваймз. Це як прелюдія до танцю, коли ти стоїш дещо осторонь, дивлячись на свого партнера… 

— Ми даємо вам дванадцять годин на те, щоб ви забрали своїх громадян із території Лешпа, — висунув умову Каліф. — Якщо ви виконаєте наші умови, ми вирішимо цю проблему мирним шляхом. На цей раз. 

— У такому разі ми даємо вам дванадцять годин на те, щоб покинути Лешп, — не здавався Іржавський. — Якщо цього не станеться, ми вживемо… заходів… 

Каліф злегка вклонився. 

— Ми зрозуміли один одного. Незабаром ви отримаєте офіційний документ і, не сумніваюсь, такий самий ми отримаємо від вас. 

— Однозначно. 

— Заждіть, ви не можете просто… — почав було Ваймз. 

— Сер Семюел, ви більше не командор Варти, і вам немає місця на подібних засіданнях, — відрубав Іржавський. Він знову звернувся до Принца. 

— Шкода, що до цього дійшло, — сказав він сухо. 

— І не кажіть. Але настає пора, коли слів вже недостатньо. 

— Тут я з вами згідний. Тоді настає час перевірити свою міць. 

Ваймз із жахом в очах метав погляд з одного обличчя на інше. 

— Ми, звісно, дамо вам час, щоб ви покинули посольство. Принаймні те, що від нього лишилося. 

— Дякуємо за вашу щедрість. Ми, звісно, теж відплатимо тим самим. — Каліф злегка вклонився. 

Іржавський теж. 

— Зрештою, тільки тому, що наші країни воюють, не означає, що ми не можемо поважати один одного, як друзі, — сказав лорд Іржавський. 

— Що? Ще й як означає! — не витримав Ваймз. — Я не вірю власним вухам! Ви не можете просто стояти тут і… милостиві боги, що трапилося з дипломатією? 

— Війна, Ваймзе, це продовження дипломатії іншими засобами[15], — сказав лорд Іржавський. — Ви би знали про це, якби були справжнім джентльменом. 

— А ви, хапонці, такі ж гнилі, — правив своєї Ваймз. — Як та запліснявіла баранина, яку продає Дженкінс. У вас усіх овечий сказ. Ви не можете просто стояти і… 

— Сер Семюел, ви щойно розпинались про те, що ви мирний житель, — сказав Іржавський. — Тож вам тут не місце! 

Ваймз навіть не відсалютував, а просто розвернувся і вийшов з кімнати. Решта загону мовчки пішла слідом за ним назад до Псевдополь-Ярду. 

— Я сказав йому, що може засунути свій наказ куди сонце не світить, — сказав сержант Колон, коли вони переходили Латунний міст. 

— Атож, — беземоційно мовив Ваймз. — Молодець. 

— Прямо йому в лице. «Куди сонце не світить». Ось так просто, — не заспокоювався Колон. І важко було сказати напевно, чи його розпирає від гордості, чи мучить страх. 

— Боюся, що теоретично лорд Іржавський має рацію, — озвався Морква. 

— Та ну? 

— Так, пане Ваймз. Безпека міста понад усе, тому коли зброя говорить, цивільна влада підпорядковується військовому командуванню. 

— Ха. 

— Я сказав йому, — мовив Фред Колон. — «Прямісько куди сонце не світить». 

— Заступник посла і словом не обмовився про принца Куфуру, — мовив Морква. — Дивно якось. 

— Я іду додому, — повідомив Ваймз. 

— Ми вже майже на місці, сер, — сказав Морква. 

— Я маю на увазі додому. Мені треба поспати. 

— Так, сер. Що передати хлопцям, сер? 

— Кажіть, що хочете. 

— Я подивився йому прямо в очі й сказав «засуньте свій наказ прямісько куди…» — замріяно бурмотів сержант Колон. 

— Хочите, шоб я з хлопаками потім розібравсі з тим Іржавским? — запитав Щебінь. — Бо мені не тєжко. Він мусе бути в чомусь винний. 

— Ні! 

Голова Ваймза була настільки невагомою, що він ледве торкався землі, коли йшов. Він залишив їх біля Ярду, дозволивши своїй голові потягнути його далі на пагорб і за ріг, і в будинок, і повз його вражену дружину, і вгору сходами, і в спальню, де він впав на ліжко, розпластавшись у повний зріст і заснув ще до того, як його голова торкнулась подушки.