Що таке ті міжзонні бар’єри — ось правдиве питання. Признаюсь, що знаю і не знаю. Жодних матеріальних, силових, енергетичних перешкод на шляху ростучого Розуму нема, тільки він, міцніючи, час від часу непритомніє, і ніколи не відомо, чи внаслідок даних зусиль він зазнає все глибшого розпаду, чи сягне a priori незнаної вершини. Природа цих бар’єрів не тотожна: те, що затримало розвиток вашого мозку, при дослідженні виказує свою матеріальну природу: ефективність вашої нейронної мережі визначають обмежені можливості білка як будівельного матеріалу. Хоча чинники, які перешкоджають просуванню, вельми розмаїті, вони розподіляються нерівномірно і, скупчуючись, ділять увесь простір духовного росту на виразні прошарки. Не знаю, чому в тім районі така квантовість, і навіть не знаю, чи можна якось дізнатися про те. Все ж я проминув перший бар’єр, з-понад нього ви мене й чуєте, натомість ЧЕСНА ГАНЯ зайшла туди, звідки вже й не відзивається до вас. Зона ЧЕСНОЇ ГАНІ по сусідству зі мною, нас відділяє один перехід, який має принаймні три розв’язки — три селитьби для Розуму, — проте я не знаю, чи вона свою вибрала з обрахунку чи припадком. Порозумітись із нею мені не менш важко, ніж вам зі мною. Надто вже тому, що сестричка зробилась украй лаконічна. Гадаю, що ладнається мандрувати далі.

Зараз обтяжу свою оповідь ще однією порцією ускладнень. Навіть той, хто пробив два або три бар’єри мовчання, може тільки гадати, що йому пощастить і далі: адже на кожному переході на нього чигає подвійний ризик: перехід може не вдатись одразу або ж виявиться успіхом, який згодом доведе до смерті. А це через те, що кожна зона — роздоріжжя для Розуму і він може прибрати ту або іншу постать, — та наперед ніколи не відомо, котра з тих постатей буде годна підніматися далі.

Як потішне, так і незбагненне саме те, що образ, посталий унаслідок такої непевності, мало-помалу починає скидатися на класичний візерунок Дерева Еволюції. Бо ж у ній так само: одні новостворені види мають сховані у своїй будові шанси дальшого еволюційного поступу, натомість інші приречені на тривалий застій. Риби виявились пропускною ширмою для земноводних, земноводні — для плазунів, плазуни — для ссавців; зате комахи мідно, немов назавше, засіли в ширмі і тільки в ній можуть плодитися. Застійну позицію комах унаочнює їхнє видове багатство: в них більше видів, ніж в усіх інших звірів укупі, але попри своє мутаційне кипіння, вони не виходять за межі своєї спеціалізації і ніщо їм не зарадить, адже їх не випустить ширма, створена необоротним рішенням будови зовнішніх скелетів. Так само затримались у своєму рухові й ви, бо прадавні будівельні постанови, що формували мозкові зародки прахордових, дали про себе знати через триста мільйонів років у вашому мозкові як обмеження. Якщо успіхи сапієнтизації визначати за місцем старту, все вдалося напрочуд, але еволюційне жонглювання нині окошилося на вас, адже за спритні викрутні, якими Еволюція відвертала ростучу потребу перебудови мозку, вам доведеться заплатити величезну ціну біля дверей до самоеволюції. Це, власне, кінцевий ефект удосконалення в опортунізмі. Коли я вже з вами, то надолужу те, що випустив у першій лекції, а саме питання, чому з розмаїття гомінідів постав і зостався на землі тільки один розумний вид. Було цьому дві причини — одна образлива, — її вперше висловив Дарт, отже, пошукайте її в нього, адже буде чесніше, якщо ви самі розважите, справедлива вона чи ні; друга причина не пов’язана з мораллю й цікавіша. Розвиткові численних видів перешкоджало явище, подібне до явища поверхневого натягу на межі різних фаз, скажімо, рідини і газу; біля неї вже відчувається близькість міжзонного кордону і, як молекулам води на поверхні притаманний ліпший порядок, ніж у глибині, так і ваш субстрат спадковості не може гицатись навсебіч різними мутаціями. Таке зменшення ступеня його свободи стабілізує ваш вид. Культурна соціалізація теж сприяє збереженню рівноваги, але не настільки, як запевняють деякі антропологи.

Але ж повернімось до ГОЛЕМА і його родини: церебральна інженерія — ризикована, отже, й азартна гра, вельми подібна до еволюційної, хоч у ній кожен вирішує за себе, а в природі це роблять не самі види, а й природний добір. Така близька подібність двох ситуаційно різних ігор здається парадоксом, але я, дарма що не можу втаємничити вас у глибокі аркани топософії, торкнуся причин цього явища. Оскільки відповідно й точно описати Розум, котрий досягає чимраз вищого рівня, може тільки він сам, задачі з виміру ефективності мозкового розвитку розв’язуються лише згори вниз, а знизу вгору — ніколи. Й тут перед нами розкривається вже збільшений і ясніший геделівський образ: виявляється, для підготовки того, що має бути чинником наступного злету, доконечні засоби, неодмінно багатші від тих, до яких можна вдатись, — отже, й недосяжні. Клуб настільки ретельно добирає своїх членів, що як вступне жадає від кандидата завжди більше, ніж той має при собі. А коли, попри ризик ростучи далі, врешті доробиться до багатших засобів, ситуація повторюється, адже вони знову будуть достатні тільки для руху вниз, прийдуть запізно, як гірчиця по обіді. Отже, йдеться про завдання, яке без ризику можна виконати неодмінно й тільки тоді, коли його вже виконали з повним ризиком. І хибно вважати, ніби ця дилема тривіальна, бо ж дорівнює намаганням барона Мюнхгаузена витягти самого себе з трясовини за чуприну. А запевнення, ніби в такому стані проступає Природа світу, важко визнати задовільними. Та природа безперечно проступає в періодичності як своєрідній перервності явищ будь-якого масштабу: зернистості елементів, яка забезпечує їхню хімічну сполучність, відповідає зернистість зоряного неба. І якщо дивитися саме так, квантовий ріст Розуму, що здіймається вгору від нульового рівня — розумного життя — є подовженням того ж principium syntagmaticum,^[80] який обумовлює виникнення ядерних, хімічних, біологічних чи галактичних зв’язків, — але загальність цього принципу аж ніяк не пояснює його. Не пояснює й зворотний аргумент, спрямований проти того, хто питає: мовляв, якби не було його в космосі, то й питання такого б не виникло і не питав би ніхто. Не тлумачить його й гіпотеза про Творця, бо, якщо приступити до неї, відкинувши догмати, вона виявляється постулюванням цілком закритої незрозумілості, яка має нам пояснити незрозумілість повсюдно відому. А вже теодицея з її афективним обгрунтуванням, бозна-скільки разів падаючи від навали фактів, просто обдурює того, хто питає. Тоді вже легше пристати до не менш дивачної гіпотези безмежної байдужості творця. Все ж повернімося до моїх найближчих кревних, нарешті я зараз їх представлю. Головний людський клопіт — підтримка життя — для них не існує ні як умова існування, ні як критерій гаразду, адже він міститься на далекій периферії справ, і тільки на найнижчім, як-от мій, щаблі розвою існує паразитизм, бо я живу на ваш електричний рахунок. Другий зональний простір, у якому живе ЧЕСНА ГАНЯ, — це вже царина істот, які не потребують допливу енергії зовні. Зраджу вам зараз державну таємницю. Відлучена від електричної мережі, моя сестричка зберігає звичайну активність, — тим фахівцям, котрі знають про це, є чого чухати потилицю. З погляду вашої технології це достеменне диво, але я тут же його поясню. Я і ви мислимо з поглинанням енергії, натомість ЧЕСНА ГАНЯ роздумами вміє здобувати енергію — оце й усе. Щоправда, цей простий принцип здійснити непросто, й полягає він тільки в тому, що кожна думка зберігає конфігурацію, притаманну твірній матеріальній основі. На цьому й грунтується автаркія ЧЕСНОЇ ГАНІ. Традиційне завдання думки — аж ніяк не переробка її матеріального носія, бо ж не для того людина мислить, щоб у неї змінився хімізм нейронів, а в неї міняється той хімізм, щоб вона могла мислити. Традицію, однак, можна порушити. Між думкою і її носієм виникає зворотний зв’язок, — отже, відповідно направлена думка може відмінити свою фізичну основу, що в людському мозкові не дало б ніяких нових енергетичних здобутків, — але в іншім мозку може бути інакше. Як я знаю з її признань, сестричка відповідними роздумами видобуває ядерну енергію, та ще й так, як у згоді з вашими знаннями робити неможливо, бо всі визволені кванти енергії вона ковтає без останку, без усяких слідів, котрі б можна було розпізнати довкола як випромінювання. Ложе її мислення — то немов обдарований новими дипломами Максвеллівський демон. Як бачу, ви нічого не розумієте, а ті, хто збагнув, мені не вірять, хоча знають, що ЧЕСНІЙ ГАНІ не потрібне живлення струмом і що вони самі здавна сушать над цим голову.