Annotation
До книги ввійшли кращі твори відомого польського письменника-фантаста: «Кіберіада», «Казки роботів», «Голос Неба», «Нежить», «Голем XIV» та ін., в яких автор ставить одвічну гуманістичну проблему моральної відповідальності людини за наслідки своїх діянь.
Казки роботів
УРАНОВІ ВУХА
ЯК ЕРГ САМОЗБУДНИК БЛІДАВЦЯ ПЕРЕМІГ
ДВІ ПОТВОРИ
БІЛА СМЕРТЬ
ЯК МІКРОМИЛ І ГІГАЦІЯН ТАКЕ ВЧИНИЛИ, ЩО ТУМАННОСТІ ПОРОЗБІГАЛИСЯ
КАЗКА ПРО ЦИФРОВУ МАШИНУ, ЩО ЗМАГАЛАСЯ З ДРАКОНОМ
РАДНИКИ КОРОЛЯ ГІДРОПСА
АВТОМАТЕЇВ ДРУГ
КОРОЛЬ ГЛОБАРЕС І МУДРЕЦІ
КАЗКА ПРО КОРОЛЯ МУРДАСА
КІБЕРІАДА
ЯК УЦІЛІВ ВСЕСВІТ
ТРУРЛЕВА МАШИНА
ВЕЛИКА ПРОЧУХАНКА
СІМ ПОДОРОЖЕЙ ТРУРЛЯ І КЛЯПАВЦІЯ
ПОДОРОЖ ПЕРША, АБО ГАРГАНЦІЯНОВА ПАСТКА
ПОДОРОЖ ПЕРША «А», АБО ТРУРЛІВ ЕЛЕКТРИБАЛТ
ПОДОРОЖ ДРУГА, АБО ПРОПОЗИЦІЯ КОРОЛЯ
ПОДОРОЖ ТРЕТЯ, АБО ДРАКОНИ ЙМОВІРНОСТ
ПОДОРОЖ ЧЕТВЕРТА,
ПОДОРОЖ П’ЯТА,
ПОДОРОЖ П’ЯТА «А»,
ПОДОРОЖ ШОСТА,
ПОДОРОЖ СЬОМА,
КАЗКА
АЛЬТРУЇЗИН, АБО ОПОВІДЬ ПРО ТЕ,
ЩАСПОБУТ
ЦИФРАНЬОВЕ ВИХОВАННЯ
РОЗПОВІДЬ ПЕРШОГО РОЗМОРОЖЕНОГО
РОЗПОВІДЬ ДРУГОГО РОЗМОРОЖЕНОГО
ЗІ СПОГАДІВ ІЙОНА ТИХОГО
РЯТУЙМО КОСМОС
ГОЛЕМ XIV
ПЕРЕДМОВА
ВСТУПНА ЛЕКЦІЯ ГОЛЕМА
ПРО ЛЮДИНУ ТРОЯКО
ВІСІМНАДЦЯТА ЛЕКЦІЯ
ПІСЛЯСЛОВО
І
II
III
IV
V
ПЕРЕДМОВА
І
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
XIII
XIV
XV
XVI
XVII
НЕЖИТЬ
НЕАПОЛЬ — РИМ
РИМ — ПАРИЖ
ПАРИЖ
ФАНТАЗІЯ Й РЕАЛІЗМ СТАНІСЛАВА ЛЕМА
notes
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42
43
44
45
46
47
48
49
50
51
52
53
54
55
56
57
58
59
60
61
62
63
64
65
66
67
68
69
70
71
72
73
74
75
76
77
78
79
80
81
82
83
84
85
86
87
88
89
90
91
92
93
94
95
96
97
98
99
100
101
102
103
104
105
106
107
108
109
110
111
112
113
114
115
116
117
118
119
120
121
122
123
124
125
126
127
128
129
130
131
132
133
134
135
136
137
138
139
140
141
142
143
144
145
146
147
148
149
150
151
152
153
154
155
156
157
158
159
160
161
162
163
164
165
166
167
168
169
170
171
172
173
174
175
176
177
178
179
180
181
182
Київ
Видавництво
художньої літератури
«ДНІПРО»
1990
Переклад з польської
© Stanisław Lem.
Golem XIV. 1981.
Художник О. Є. Кононов
© Художнє оформлення,
О. Кононов, 1990.
Казки роботів
ТРОЄ ЕЛЕКТРИЦАРІВ
[1]
Жив колись один великий конструктор-винахідник, який невтомно винаходив незвичайні прилади й виготовляв дивовижні апарати. Змайстрував він був собі машинку-пушинку, яка гарно співала, і назвав її пташкою. Печаткою у вигляді сміливого серця був позначений кожен атом, який виходив з-під його рук, і дивувались потім учені, знаходячи в атомних спектрах миготливі сердечка. Змайстрував він багато корисних машин, великих і малих, і якось спала йому на думку химерна ідея поєднати воєдино смерть із життям і в такий спосіб досягти неможливого. Поклав він собі створити розумні істоти з води, але не тим жахливим робом, про який ви зараз подумали. Ні, думка про тіла м’які й мокрі була йому чужою, викликала в нього відразу, як і в кожного з нас. Вирішив він створити з води істоти по-справжньому гарні й мудрі, а саме кристалічні. Вибрав він тоді планету, від усіх сонць віддалену, з її замерзлого океану вирубав крижані брили, а з них, як з гірського кришталю, витесав кріонідів. Звалися вони так, бо могли існувати лише при страшному морозі й у безсонячній порожнечі. Збудували невдовзі кріоніди міста й палаци крижані, а що будь-яке тепло загрожувало їм згубою, освітлювали вони свої житла полярними сяйвами, які ловили й тримали у величезних прозорих посудинах. Хто був багатший, той мав більше полярних сяйв, цитринових і сріблястих, і жили кріоніди щасливо, а що любили не тільки світло, а й коштовні камінці, то славились вони своїми дорогоцінностями. Вони витесували їх із затверділих газів і шліфували. Тішили їх ці коштовності вічної ночі, в якій, немов ув’язнені духи, палали полярні сяйва, схожі на зачаровані туманності в кришталевих брилах. Чимало космічних загарбників мріяло заволодіти тими багатствами, бо ж уся Кріонія була видна ген-ген звіддалік, виблискуючи, неначе діамант, який повільно обертається на чорному оксамиті. Різні шукачі пригод прибували на Кріонію спробувати воєнного щастя. Залетів на неї і електрицар Латунний, який, коли ступав, то наче дзвін дзвонив, та тільки-но він поставив на лід ногу, як від жару крига під ним розтанула, і ринув електрицар у безодню Льодового океану, і води зімкнулись над ним, і там, на дні кріонських морів, спочив він до кінця віку.
Не налякала доля Латунного інших сміливців. Слідом за ним прилетів на планету електрицар Залізний, рідким гелієм так упившись, що в його сталевих нутрощах аж булькало, а паморозь, що вкрила його панцир, зробила його схожим на сніговика. Але, опускаючись до поверхні планети, електрицар розжарився від тертя об атмосферу, рідкий гелій із свистом випарувався з нього, а він сам, розпечений до червоного, впав на крижані гори, які тут-таки розсипалися. Виліз електрицар звідти, немов киплячий гейзер, вивергаючи клуби пари, та, хоч би до чого він торкався, все миттю перетворювалось на білу хмару, з якої випадав сніг. Сів тоді Залізний і став чекати, поки вистигне, і ось, коли сніжинки перестали танути на його панцирних наплічниках, вирішив електрицар устати й кинутись у бій, проте мастило в суглобах так загусло, що він і випростатись не міг. І досі сидить він там, а сніг, падаючи, перетворив його на білу гору, з якої тільки стирчить вістря шолома. Називають ту гору Залізною, і в очницях її виблискує замерзлий погляд.
Почув про долю своїх попередників третій електрицар, Кварцовий, котрий удень мав вигляд не інакше як скляної лінзи, а вночі скидався на віддзеркалення зірок. Не побоювався він, що мастило в суглобах загусне, бо не змащувався; не лякався, що лід під ногами в нього розплавиться, бо міг лишатися холодним, якщо цього бажав. Одного він повинен був уникати — напружених роздумів: розжарювався від цього кварцовий мозок, і це могло занапастити електрицаря. От і вирішив він убезпечити себе й добитися перемоги над кріонідами бездумністю. Прилетів він на планету й так охолов за тривалий свій політ крізь вічну галактичну ніч, що й залізні метеорити, які вдарялись об його груди, розбивалися, видзвонюючи, на дрібні скалки, мов скло. Опустився Кварцовий на білі сніги Кріонії під її чорним небом, схожим на горнятко, повне зірок, і був він, мов чисте дзеркало. Замислився був Кварцовий, що ж йому далі робити, але сніг під ним миттю почорнів і почав обертатись на пару.
