– Безвихідь виробничників – у несприйнятті більшістю керівництва підприємств маркетингових стратегій. У мріях про великі обсяги виробництва при відриві від реальних шляхів залучення капіталовкладень, особливо на державних підприємствах, у знеціненні інтелектуальної праці, недооцінці ролі інновацій.

– Нема кращої реклами, ніж гарний відгук споживача. Нема гіршого, ніж недовиконання умов поставки чи контракту, особливо коли споживач схильний довірі до тебе.

– Український виробничник має мати тісний контакт зі споживачами. Приймати участь у семінарах потенційних споживачів. Вести взаємне листування чи діалоги. Бути активним в розвитку плідної співпраці.

Висновки:

Українські виробничі підприємства далекі від маркетингу, часто-густо вовтузяться на межі виживання, проїдаючи залишки основних фондів. І фактично відірвані від сучасних ринкових проблем та досі не оправилися від навали імпортних товарів.

Не всі пророцтва корифеїв маркетингу відповідають дійсності.

Українські ринкові партнери знаходяться у стані самоізоляції. Ніхто не наважиться взяти на себе участь у створенні справжньої компанії по розробці і впровадженню нових товарів на існуючих підприємствах із залученням інвестиційних капіталовкладень.

Дуже низький рівень інноваційної діяльності на підприємствах. Знецінено інтелектуальну працю, нема фахівців для чіткого відсіювання невдалих рішень та пошуку привабливих інноваційних.

В керівництві вітчизняних підприємств мало підготовлених топ-менеджерів, здатних на засадах традиційного маркетингу згуртувати та скоординувати роботу підрозділів і служб.

Ринкова етика досі ще не увійшла в службову діяльність як рядових фахівців, так і керівництва.

Шлях вперед не в «латеральному» маркетингу чи «латеральному» мисленні, а в філософському осмисленні довколишнього середовища, широкій інновації і залученні капіталовкладень.

Україна відзначила 10-річча «незалежності». Що сталося з нею? В Україні беззастережно хазяйнують Світовий банк і МВФ, на кожному кроці ростуть нові інститути, що готують маркетологів. Нас готують до ринку. Понад десять років я працюю в службі маркетингу на державному підприємстві по випуску радіоапаратури. Неодноразово стикався зі щойно вирощеними «спеціалістами» з маркетингу, їх викладачами. Що знають вони? Вміють рахувати прибуток і рекламувати. І знають головний постулат винайденої на Заході «науки» – маркетинг: «покупця треба так зацікавити моїм товаром, щоб він думав, що саме цей товар йому потрібен, що без нього він жити не може». Товаром же в ринку є все: продукція сільгоспвиробника і промисловця, любов, душа і навіть матір (і земля). Прилавки наші завалені різною радіоапаратурою. На кожному кроці закликають до поширеного у всьому світі «ефірного радіомовлення». Інтернет сповіщає про підготовку до новітнього світового досягнення – цифрового радіомовлення на довгих, середніх і коротких хвилях, що дасть якість звуковідтворення на рівні сучасних УКХ радіоприймачів. Не думайте, що цифрове задоволення Вам обійдеться дешево. Захід любить гроші. Та в середині 80-х років в СРСР на сторінках «Радіо» з’явилися перші публікації по синхронному детектуванню при радіоприйомі на середніх хвилях і в проводовому (найдешевшому по затратах) радіомовленні з високою якістю прийому. Про нього замовчують, використавши ідею для цифрового. В цьому ефективність власника на новітні технології і засоби виробництва, на інформацію і прибуток. В цьому ідеологія «вільного» (від совісті) Заходу. Цю ідеологію нам нав’язують…

До Великого Жовтня 1917 року в світі панувала і правила ідеалістична буржуазна ідеологія. Та віра в краще майбутнє дала світу інший погляд на історію. Створення першої в світі держави трудящих започаткувало переможний поступ нової матеріалістичної пролетарської ідеології, що дав надзвичайно високий імпульс в світовому русі вперед, до комунізму. За роки Радянської влади було збудовано матеріальну базу і, головне – виховано людину матеріаліста, людину комунізму. З усвідомленням цього розпочата Перебудова, сенс якої – здолати протистояння в суспільстві, нав’язане боротьбою ідеологій. Ця боротьба йде й досі, після «холодної війни», в ефірі і на сторінках газет, в магазинах і на базарі, в сім’ї і в душах кожного. Та дух матеріаліста не зламати! Віра в світле майбутнє людства, в комунізм, в рай для людини праці переможе.

Сімдесятирічний переможний крок матеріаліста дав світу велике Знання, хоч і не всі новітні досягнення радянських вчених і науковців відомо широкому загалу в силу їх стратегічної значущості. Усвідомлення краю протистояння, межі самознищення спонукало до Перебудови. Нетвердість віри в Комунізм тягне нас в забуте минуле. З 80-х років минулого століття світ стоїть, топчеться на порозі комунізму, чекає доки ми, українці, дійдемо примирення між заходом і сходом у власній «незалежній» державі. Доки ще нам «на власній шкірі» проводити досліди власної зневіри в омріяні ідеали добра і справедливості?

Суттю руху вперед до кращого є єдність і боротьба протилежностей. В ній вищий сенс «боготворіння». Роман минулих цивілізацій «Про бога Ісуса» відзначив своє двохтисячоліття. Боязливість невідомого як страх перед укусом змія збудоване релігією в образі Зла. Віковою історією доведено, що добро перемагає зло. Істинна доброта – ознака людини праці, людини творця. Вона в її душі. Не розуміючи поняття «душа» люди знову потяглися до Бога, до його проповідників, до церкви. За «відкупленням гріхів» людина, що страждає, шукає розради. Душа ж – це гармонія самосвідомості (усвідомлення свого знання, морального обліку і інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісної оцінки самого себе як чутливої і мислячої істоти, як діяча), або простіше – душа то є любов. Життя, рух синтезу і розмноження, для людини зіткане з випадковостей. Більшість не знає їх законів. Кожний, з випадковостей, робить, в силу неусвідомленої необхідності, свої висновки, а на їх підставі виводить власні закономірності своєї долі. Релігійна передначертаність з упованням на «милість божу» декому «допомагає». Та людина – мислитель, творець знаходить відраду в колі друзів. А за їх відсутністю, на сьогодні, їй не допоможе навіть Бог. Бо розрада коштує дуже дорого. І несуть останнє, під тягарем важкої праці, необізнані, зневірені до церкви… І дере греко-католицька церква, авангард католицизму на споконвічній землі православних русинів, «сім шкур» з кожного пастиря. Католицизм – це «кожний виживає поодинці». Що ж спільного між унією і православною церквою. Трактування Бога як святої трійці, зрозуміти поняття якої неможливо без усвідомлення поняття «святий дух», сенс якого в звичайній бесіді отця з сином, при якій від старшого до молодшого передаються і погляд, і поведінка, і мова в вустах. В той же час уніатські священики стверджують, що Бог – то є деякий абсолют (незалежний, необмежений). Матерія (безмежна множина любих властивостей, зв’язків, відносин і форм руху) ж як і Всесвіт безмежні. Трактування ствердження «необмежений необмеженого» таке ж абсурдне, як і вислів «біліший за біле» чи «чорніший за чорне». Якщо нема абсолютного, то нема й бога. Якщо ж він є, то це людина, може і в образі Ісуса, як твердять православні, у крайньому разі не його, Ісуса, намісник, а звичайний пастир, що вважає себе рабом божим. Та «все в світі відносне» як стверджує загальна теорія відносності Великого Ейнштейна. Життя – це смерть (Ф.Енгельс) і не може бути вічного життя. Народжуються і вмирають зірки, народжуються і вмирають комахи, час життя так само відносний з розмірами об’єкту і умовами життя.

«Спочатку було слово»… Ні! Хтось мав його висловити, бо ідея і матерія – єдине ціле, ідея це теж матерія.

Доленосність України, української сім’ї працелюбних народів, сім’ї освічених батька і матері, сім’ї жінки і чоловіка, прагнучих щастя своїм дітям обумовлена історією, часом. Миролюбність українця, що століттями горбатив спину на чужого і свого пана, висвітлена в творах видатних митців: Котляревського, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Бориса Олійника, вражає своєю національною гордістю. Ця гордість – гордість революціонера і борця, гордість трудівника ще чекає всесвітньої слави перемоги над собою. Бо наше глибоке падіння, наша розруха, наше зубожіння – в нас самих, у втраті почуття гідності під навалою закордонного «хламу» на наших прилавках, під тягарем включеного «на всі оберти» механізму задурювання західної ідеології. Наша повага до жінки-матері, жінки-трудівниці «раптом» померкла під навалою західної моралі, західної зневаги до «слабкої статі». Раптом всім захотілося багатства, грошей і нічого не робити, кинувши напризволяще жінку-матір із своїми діточками, відсторонивши її від продуктивної праці, від політики. Зупинено рух в подоланні проблем сім’ї, почастішали «бесіди» чоловіків із чаркою, дедалі більше стає одиноких «сильних» жінок, матерів, виховательок, інженерів, науковців, красунь.