Відтак, в першу чергу потрібно товар зробити послугою, бо тільки таким чином має формуватись «життєвий цикл» того чи іншого виробу. Не погоня за надприбутками, а справжня турбота про людину і «братів наших менших» має стати стимулом праці в майбутньому, хоч, завдяки «українській» думці і співпраці з братами, надприбутків не уникнути. «Турбота про своїх» для всіх – залог успішного просування української продукції по світу.

Не запозичення у світа моделей підприємництва, а через регіональне з’єднання державного і приватного капіталу з метою високоприбуткового виробництва із впровадженням виробленої продукції в першу чергу у власному регіоні в комплексі із глибокою кооперацією із виробниками України і СНД, із залученням до плідної роботи задля спільної користі інвалідів і пенсіонерів, зі справжньою турботою про них, дасть поштовх до розвитку нових напрямків будівництва і вдосконалення транспортних засобів і засобів пересування, а широке застосування низьковольтних електричних систем опалювання підніме на ноги українську електроніку і виробництва високих технологій. Не уникнуть розвитку і українські виробники сучасних ліфтів через використання вентильних реактивних двигунів і виробники автобусів, вантажівок і легковиків чи залізничного транспорту.

Не самообмеження українською державною мовою, яка за природою нівелює особистість, а широке поширення і спільний розквіт братніх мов не лишень підніме на вищий щабель самосвідомість українця, а згуртує всіх задля мети кращого життя, добробуту і виховання молоді. Широке пропагування девізу «не треба їсти своїх молодших друзів» не тільки сприятиме розвитку виробництва української харчової промисловості, а й дасть поштовх гармонічного співіснування дикої природи із суспільством з усуненням ворожнечі і злоби передусім у нас і наших дітей. Українське кіно має стати багатомовним, сучасні технології кіновиробництва та його тиражування дають можливість в паралельних залах демонструвати фільми різними мовами чи мовою «на замовлення», а існуючі високі технології українських виробників завдяки новітнім досягненням світової техніки можуть дати світу власний взірець українського кінотеатру, який здатний в кращих традиціях нашого світосприйняття відтворити атмосферу фільму як в затишному залі так і на польовому стані.

Західній моделі котеджу маємо протиставити власний взірець будинку без газу, з технічним поверхом з оранжереєю, з підземним паркінгом, і ліфтами нового типу, із квартирами для повної сім’ї, де за рахунок сучасних технологій гармонійно житимуть і батьки, і онуки, спільно відпочиваючи, зайвий раз не турбуючи іншого, в теплих стосунках із співмешканцями, разом створюючи добробут «як для себе» для всіх.

Шляхом наведення порядку у власному домі – Україні розбудовуючи її без чвар і образ за минуле, бо всі ми Божою волею кинуті у «котел» саморозвитку, в якому вже нема готових рецептів (відкритих чи прихованих), дамо краще життя і собі, і батькам, і майбутнім поколінням, піклуючись не про демографічний вибух, а про подальше самовдосконалення в любові, бо тільки через любов нас прийме Всесвіт.

Народна мудрість підказує: «Слово не горобець…». Ця приказка мала б слугувати людству на шляху до злагоди і добра. Та, нажаль, багатство мови кількістю слів, без чіткого визначення практичного застосування кожного веде до протилежного: розбрату, занепаду моралі й розбещеності, деградації суспільства. Та за вікном – ХХІ століття, час нових вимог, нових цінностей. Скарби історії українського народу дають нам вірний курс у майбутнє. І головними нашими здобутками є любов і кохання.

Працюючи у Службі маркетингу Івано-Франківського ДП ВО «Карпати», об’їздив всю Україну, постійно спілкуючись з людьми. І дійшов висновку, що вся суть протиріч саме у материнській мові, розмові матері із дітьми, що народжені від кохання. Однак не всі діти в Україні від кохання. Бо кохання – це інтимні стосунки з любимою, оповиті ніжністю та трепотом спілкування з володаркою очей, що запали в душу з першого погляду на все життя, і переросли у взаємну любов. Підставою для даного висновку стали численні спілкування з вихідцями Карпатських гір, для яких кохання чітко асоціюється із інтимним життям з любимою, коли на очікування ніжного слова після випадкового непорозуміння йдуть десятиліття, а то й усе життя. Може тому так стійко тримається протистояння між заходом і сходом в Україні, через розмитість понять в тлумачних словниках української мови.

Виховані матерями діти у часи буремних змагань, здебільшого без батьків, так і не змогли привнести у наш вік мужність і силу своїх батьків, їх слова. Бездумне ж застосування слів, передусім батьками, є й першоджерелом їх хвороб, до нуля зводить свій виховний вплив на дітей. І ця проблема значно ширша питань двомовності. М’яка українська мова, мова споконвічних захисників своїх кордонів, привнесла в українські словники слово «кохатися», яке за брутальністю не поступається російському матірному аналогу, нівелюючи високість почуттів, прихованих за словом «кохання». І ця мова, як ніде в Світі, піднесла статус жінки, матері. Російські брати, нащадки київських й галицьких князів, що у північних широтах звикли вільно розмовляти із своїми чотирилапими друзями, стали стратегами та розбудовниками держави. Пригадаймо, чи не за їх порадами у часи Б.Хмельницького були застосовані жорстокі види покарань за зраду в козаків? Результат – високе піднесення статусу чоловіка російською мовою.

Німецька діаспора, що оселилася повз Волгу, у степах, за часів німкені Катерини-ІІ, врятована українським хлібом у 1932-1933 роках, дала паростки в Україні, в Миколаївській області, в місті корабелів. Та Україна перед світом визнала акт голодомору тих років. Всі німці покинули нашу країну. І український ефір сколихнула звістка про жорстоке зґвалтування дівчини у Миколаєві. То може ми, українці, не нація, як німці, а скоріше – нелюди? А може проблема у материнській мові, коли її саму кидають доживати вік біля клаптику землі і худоби. Думаю – проблема і в «коханні».

Найскладніший факт сьогодення – мовна деградація лексики підлітків, що батьками не навчені правильному підбору слів при спілкуванні, особливо з особою протилежної статі. Досвід вказує, що саме Миколаївцям, як ніде в Україні, притаманний правильний, виважений, шанобливий і дбайливий підбір слів при спілкуванні. І такий підбір слів не лише запорука щасливої долі сім’ї та шлюбу, а й відкрита дорога у майбутнє щасливе життя…

Виховувати вмінню кохати треба з пелюшок, як і правильній, виваженій лексиці. А для цього дитина ніколи не мала б чути сварок між батьками, чи то приниження гідності будь-кого в очах дитини. А це можливе лише за умови суцільних компромісів між батьками. Та компроміс можливий лише між рівними. Отож потрібен симбіоз мов, органічне поєднання двох величних мов у єдину Державну Українську Мову, де в одному рядку мають бути прописані слова й українською, й мовами національних меншин українською абеткою. Державна Українська Мова мала б дати Світу взірець сімейного порозуміння та батьківського виховання наступних поколінь прикладом взаємного шанування, любові і поваги.

З розмови із палким захисником української мови: «… треба вклонитися жінці, бо вона тримає три кути в хаті…», а то й всі чотири, як батько в бігах.

Легко бездумно вештатися по світах у погоні за грошима, а потім ще й продавати своїм нащадкам вкрадене в тебе ж, через твою щирість, та подане у гарній обгортці твоїми ж панами. Блиск срібла затьмарює очі, особливо коли проблеми виховання дітей та їх доля Тебе не обтяжують (на то є жінка, матір). Вона нагодує… От і виростають такі собі «Шевченки», що лаштунками високих цін за «комфорт» подають українцям звичайнісіньку «халтуру», прикрашену західними технологіями… Багато схожих «мають роботу», від якої частенько дружина бездумно витрачає гроші та їздить у дорогому авто. А діти мають нервові розлади. Адже вони, як ніхто, відчувають загальну байдужість до їх долі, що прихована за лаштунками «памперсів» та «коханих малюків» на шпальтах яскравих журналів. Та яка користь нащадкам від тої «роботи», передусім байдужих до чужих дітей «батьків». От і тікають від відповідальності хоча б «ще за один кут» ті, хто за своїми «роботами» забув про справжній «труд»: труд пахаря, труд вихователя, слюсаря чи верстатника…, дивуючись просуванню на західні землі України донеччан та луганчан, для яких розмитого поняття «праця» ніколи не існувало. Та рішення просте: замість розмов про любов, треба кохати і вчити дітей вмінню його відчувати. А таке одній жінці не по силах. Бо в коханні обоє рівні, а де нема рівності – нема й кохання. Адже КОХАННЯ – ІНТИМНІ СТОСУНКИ З ЛЮБИМОЮ, де останнє слово стосується ОБОХ. І піклуючись про любу дитину ніколи не вдягнеш її у «памперс» і подбаєш, щоб вона і інші довкола мали б краще майбутнє. Адже все, що зараз продається в Україні розроблено українцями і їх братами у часи УРСР, коли підлітки майстрували і креслили, дівчата винаходили нові моделі вбрання чи дитячої іграшки. Та «занавіс» обрушили, не можна весь час сидіти за частоколом паркана… І дружній Китай заполонив українські крамниці нашими ж розробками, що вдосталь відкрито були опубліковані.