Деякі діти розлучених батьків успішно навчаються у школі й не виявляють жодних ознак меншовартості. І навпаки, багато дітей, чиї батьки залишаються разом, мають нещасливе дитинство, погано навчаються в школі й не мають успіху в своєму трудовому житті. Вирішальне значення має не так присутність чи відсутність батьків у житті дитини, як стиль і зміст їхнього батьківства. Діти досягають найбільших успіхів там, де їх люблять, і у тих випадках коли батьки впливають на них своїм авторитетом, а не зловживають авторитарною владою, і коли вони чутливі до їх потреб. Розлучення, звичайно, може ускладнити здійснення в родині такого стилю виховання; але постійний розлад між батьками, які залишаються разом, може також мати дуже шкідливі наслідки для дітей.
З 1 січня 2008 року набрав чинності новий сімейний кодекс України, який більш відповідає реаліям і потребам нашого часу, бо містить в собі демократичні засади. Право на материнство набуває нового характеру, а саме: причиною для розлучення може бути небажання чи неспроможність чоловіка мати дітей. Варто згадати і про громадянський шлюб, як заохочення державою до узаконення сімейних стосунків. Співжиття чоловіка і жінки, що мають сексуальні стосунки, але не одружуються досить поширене в українському суспільстві. Це явище поширене як серед студентського населення, так серед людей старшого покоління, що досягли певних успіхів у кар'єрі і мають можливість матеріального забезпечення. Позитивне ставлення до такого виду шлюбу вбачається в експерименті, що може дати хороші результати для прийняття рішення і надалі бути разом з подальшим офіційним реєструванням.
Сьогодні серед молоді спостерігається тенденція вступати в шлюб в середньому від 25 до ЗО років, що говорить про бажання власної самореалізації як чоловіка так і жінки, і залишається зовсім невеликий відсоток людей, які зовсім не бажають одружуватися, з одного боку вони мають можливість зробити блискучу кар'єру, сконцентрувавшись лише на роботі, а з іншого – страждають від самотності та ізольованості. Збільшується кількість повторних шлюбів, що свідчить про віру в шлюб. Люди, які вже були розлучені, можуть ставити до шлюбу більші вимоги, аніж ті, хто одружився вперше. Цілком можливо, що повторні шлюби можуть бути більш успішними, оскільки укладені вони з урахуванням досвіду з попереднього шлюбу, та усвідомленням необхідності створити сімейний затишок та душевний притулок. Люди, які беруть шлюб удруге у віці від тридцяти до сорока, мають вже дітей, і тут може виникнути проблема з вітчимом чи мачухою. Оскільки більшість нерідних дітей з’єднані в одну родину, то ймовірність сутичок через певні непорозуміння (різні сімейні звичаї) досить висока.
Але разом з тим неповні сім'ї стають дедалі більш поширеним явищем. Переважна більшість – це родина з матір'ю, оскільки після розлучення право опіки над дітьми надається, як правило, матері. Багато самотніх матерів (і батьків), незалежно від того, були вони чи не були одружені, досі не тільки потерпають від економічної нестабільності, а й накликають на себе суспільний осуд. Однак такі давніші й більш осудливі терміни, як «покинуті жінки», «безбатченки» та «розбиті сім'ї», мають тенденцію поступово виходити з ужитку.
Упродовж останнього десятиліття в Україні активізувалась тендерна думка й діяльність, спрямована на тендерні перетворення. Входження тендеру в Україні не проходить легко, без суперечностей (одна із проблем просування тендеру недостатнє фінансування). Тендер – це соціально сконструйоване визначення взаємовідносин між статями. Ця конструкція включає в себе нерівні владні відносини, передбачаючи чоловіче домінування і жіноче підкорення в більшості сфер життя. Чоловіки, а також ролі, функції, цінності, що відповідають їх способу життя, оцінюються в більшості випадків вище, чим жінки і все, що асоціюється з ними. Чоловічі норми визнаються як норми суспільства в цілому, що відображається в політичних курсах і структурах. Політичні курси і суспільні структури часто несвідомо відтворюють тендерну нерівність.
Принцип домінування чоловічого над жіночим в українській сім’ї є досить поширеним явищем, що подекуди носить формальний характер. Як правило, панівне, владне становище чоловіка в сім'ї (в суспільстві) зумовлене наявністю матеріальних ресурсів, тому сім’я є яскравою демонстрацією тендерної нерівності.
ООН висуває проблему тендерної рівності в якості одного з пріоритетів своєї діяльності. Сучасна світова тенденція полягає у запровадженні тендерного аналізу. «Тендерний аналіз – направлення аналітичної діяльності, що засноване на теоретичних підходах і категоріях тендерних досліджень. Соціальне і культурне конструювання тендеру, тендерна нерівність, тендерні розрізнення, тендерний характер влади; тендер і суспільний розвиток, соціальні зміни. Аналіз будується на виокремленні двох основних тендерних труп – чоловіків і жінок. Для більш детального аналізу виділяються і інші категорії – рівень освіти, вік, зайнятість. При використанні цих підходів до аналізу суспільства, використовуються різні аспекти аналізу: дослідження ієрархії і цінностей чоловіка і жінки, доступу до різного роду ресурсів (матеріальним, грошовим, інформаційним, інтелектуальним), соціальних статусів і заохочень (розподіл праці, посади, зарплати чоловіка і жінки), можливості участі у суспільному житті (політичному, економічному, культурному, соціальному)» [10].
Відмінності в поведінці чоловіків та жінок формуються головним чином через соціальне вивчення жіночої та чоловічої ідентичності, фемінності та маскулінності. Нерівність в сімї зумовлена більшою владою чоловіка, що склалося і утвердилося історично. Проте одна з найважливіших особливостей сімї на Україні – більш демократичний її характер, а отже й вільніше, рівноправніше родинне становище української жінки. І це історично підтверджений факт. «Від давніх-давен всі люди, котрі пильно придивлялися до життя руського народу, признавали, що русини обходяться з своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше і свобідніше, аніж їх сусіди. Свобідна воля женщини находить тут далеко більше пошанування…, в родині жінка займає дуже поважне і почесне становище, ба навіть веде своє окреме (жіноче, домашнє) хазяйство побіч мужичого, до котрого мужик рідко коли мішається» [11]. Окрім того, згідно «жіночого права» (частина «звичаєвого права»), жінка мала особисте майно, що складалося з приданого, включало земельний наділ і успадковувалося по жіночій лінії.
Зміни в суспільстві неминуче тягнуть за собою зміни в сімї, оскільки вона залишається однією з головних соціальних інституцій. Українська сім'я зазнала значних змін у ході історії, і форма сімї продовжує пристосовуватися до мінливих обставин сьогодення. Однак мало що свідчить про те, що сім'я занепадає чи відмирає. Шлюб залишається досить популярним явищем. «Вісім із десяти українців вступають в законний шлюб і найбільшою цінністю у своєму житті вважають сім'ю, хочугь мати двох, подекуди трьох дітей» [12].
«Нам слід спробувати примирити індивідуальні свободи, які більшість із нас навчилися цінувати у своєму особистому житті, з потребою формувати стабільні й тривалі взаємини з іншими людьми»[13]. Український шлюб будується на ідеї романтичного кохання та української традиції. Вважається, що подружжя повинна об'єднувати взаємна любов, яка спирається на особисту привабливість та сумісність характерів.
Поширена як неолокальна (новостворене подружжя перебирається жити в нове помешкання окремо від їхніх батьків), так і матрилокальна (молодята поселяються поблизу від батьків нареченої) та патрилокальна модель проживання. Хоча в силу соціальних та економічних чинників ці моделі не є вичерпними для української сім'ї (проживання кількох сімей не пов'язаних кровними стосунками в одній оселі). Більш забезпеченим сім'ям притаманна неолокальна модель проживання, а соціально незабезпеченим – інші моделі проживання.
Українські сім'ї організовують свої домашні обов'язки по-різному. Контраст між звичайною сім'єю (дружина як домогосподарка і чоловік «годувальник») і так званою сім'єю подвійної кар'єри або сім'єю самотнього батька чи матері, які мають на своєму утриманні дітей, ілюструє це розмаїття. Варіації в сімейному досвіді протягом життєвого шляху – цілком закономірні. Так, чоловік чи жінка може походити з сім’ї, де батьки завжди жили разом, а він чи вона можуть одружитися чи вийти заміж, а потім вирішити розлучитися. І це може бути свідченням більш демократичного ставлення до шлюбу, проявом свободи вибору, любові до обранця.
