— А ось поліція на це інакше дивиться.

— Та вони ніякої різниці між Ґіорґі й Стефаном не бачили. Брати-цигани. Норвезькій поліції в таких випадках розібратися нелегко. — Він ошкірився і запропонував Харрі ще одну сигаретку. — Особливо коли вони в масках.

Харрі затягнувся і вирішив зробити пробний постріл:

— Так що ж тоді за чорна кішка між ними пробігла?

— А ти як гадаєш? — Симон мелодраматично примружився. — Жінка, звичайно.

— Анна?

Симон не відповів, але Харрі відчув, що залізо розжарилось і його треба кувати:

— Отже, Стефан прогнав Анну через те, що вона зустріла /адзОу не цигана?

Симон загасив сигарету і підвівся:

— Анна тут ні до чого, розумієш? Але в Анни була мати. Добраніч, Спіуні.

— М-м. Іще тільки одне запитання.

Симон зупинився.

— А що означає спіуні?

Симон розсміявся:

— Це скорочення від Брітідегтап — німецький шпигун. Але ти не парся, це не зі зла, так подекуди хлопчаків називають.

Потім він зачинив за собою двері й зник.

Вітер улігся, і до слуху долітав тільки шум руху на Фіннмарк-гате. Та все ж заснути Харрі не міг.

Беате лежала без сну і прислухалася до шуму машин, які проїздили мимо. У дитинстві вона звикла засинати під звуки його голосу. Казок, які він їй розповідав, у книгах не знайти. Він складав їх на ходу, імпровізував. Він ніколи не повторювався, хоча всі казки починались однаково і в них завжди діяли одні й ті ж персонажі — двоє злодюжок, добрий тато і його маленька героїчна донечка. І закінчувалися казки завжди щасливо: злодюжки опинялися за ґратами.

Беате ніколи не бачила батька, щоб він читав. А коли підросла, зрозуміла, що він страждав дислексією, словесною сліпотою. Коли б не це, він став би юристом, як говорила мати.

— Ось ми і хочемо, щоб ти стала юристом.

Але в батьківських казках юристи ніколи не згадувались, і тому, коли Беате оголосила, що її прийняли у Вищу школу поліції, матінка розплакалась.

Беате розплющила очі. Задзвонив домофон. Вона застогнала і встала з ліжка.

— Це я, — мовив голос у слухавці.

— Я ж сказала, що бачити більше тебе не хочу, — сказала Беате, тремтячи від холоду в своєму тонкому халатику. — Забирайся!

— Я відразу піду, тільки хочу попросити вибачення. Це був не я. Я не такий. Просто мене… якась дика пристрасть охопила. Будь ласкава, Беате. Всього п’ять хвилин.

Вона зачекала. У неї оніміла шия, та й синяки Харрі помітив.

— У мене для тебе презент, — мовив голос у слухавці.

Вона зітхнула. Так і так зустрітися їм доведеться. Краще вже

тут в усьому розібратися, ніж на роботі розбірки влаштовувати. Вона натиснула кнопку, щільно загорнула халатик і залишилася чекати біля дверей, прислухаючись до кроків на сходах.

— Привіт! — сказав він, побачивши її, й усміхнувся. Широченною білозубою усмішкою Девіда Хасселхоффа.

38

Fusiform gyrus

Том Волер простягнув подарунок, але постарався обійтися без дотиків, відзначивши, як боязко вона тримається, немов антилопа, що вчула запах хижака. Він пройшов повз неї у вітальню і розташувався на дивані. Вона пішла за ним і зупинилася посеред кімнати. Він озирнувся. Житло своє вона облаштувала приблизно так само, як і інші молоді жінки, в чиїх квартирах йому частенько доводилося бувати: на свій лад, але без смаку, затишно, але без родзинки.

— Відкриєш? — запитав він.

Вона зробила, як він сказав.

— Компакт-диск, — розгублено мовила вона.

— Це не просто диск, — заперечив він, — це «Purple rain»^[53]. Постав його, і все зрозумієш.

Волер уважно роздивлявся її, поки вона поралася зі своїм убогим музичним центром, який вона та її сестри по статі називають стереосистемою. Фрьокен Льонн красивою у прямому розумінні слова не назвеш, можливо, по-своєму привабливою. Форми у неї не вельми — потримати нема за що, але тільце стрункеньке і пружне. І їй подобалося те, що він виробляв із нею, вона навіть виявляла цікавість до грубого сексу — в розумних межах. У всякому разі, в попередніх раундах, коли він злегка стримував себе. Так-так, вони не обмежились одним побаченням у нього вдома. Що, власне кажучи, дивно, адже вона зовсім не в його смаку.

Але якось увечері, коли він відчухрав її за повною програмою, вона, як і більшість жінок, із якими він зустрічався, не цілком сприйняла правила гри. До певної міри це йому подобалось, але зазвичай призводило до розриву. Взагалі-то воно йому тільки на руку. А Беате ще хай спасибі скаже. їй і зовсім могло не бути добра з цього. Декілька днів тому, коли вони лежали в його ліжку, вона раптом розповіла, де бачила його вперше.

— На Грюнерльокка, — сказала вона. — Це було ввечері, ти сидів у червоній машині з опущеним склом, а повз тебе проходили натовпи людей. Це сталося минулої зими.

Слова її Волера приголомшили. Особливо тому, що, коли пам’ять його не зраджувала, минулої зими вечірньої пори він був на Грюнерльокка тільки в ту суботу, коли вони уколошкали Елен Єльтен.

Помітивши, як у нього змінилось обличчя, вона сказала з переможними нотками в голосі:

— Я обличчя добре запам’ятовую. Fusiform gyrus. Це така звивина в мозку, завдяки їй людина запам’ятовує обличчя. А в мене вона розвинена до надзвичайності. Мене в кунсткамері треба показувати.

— Напевно, — сказав він. — А що ти ще запам’ятала?

Він підвівся на ліктях, нахилився над нею, провів великим пальцем по горлу. І відчув, як кров у неї в жилах забилася, мовби в до смерті переляканого зайчика. Чи, може, це в нього пульс почастішав?

— Так ти, напевно, і того мужика запам’ятала? — запитав він, починаючи прикидати, чи знає хто, що вона була тут сьогодні ввечері. Чи не пробалакалася вона кому-небудь про їхні стосунки, хоча він її попереджав? Чи є у нього мішки для сміття в кухонній шафі?

Вона обернулася до нього і здивовано посміхнулася:

— Що ти маєш на увазі?

— Ти впізнаєш того мужика, якщо, наприклад, тобі покажуть його фотографію?

Вона подивилася на нього довгим поглядом. Обережно поцілувала.

— Ну? — запитав він і випростав іншу руку з-під ковдри.

— М-м. Ні. Він стояв спиною до мене.

— Але може, пам’ятаєш, як він був одягнений? Я маю на увазі, на випадок, якщо тебе попросять упізнати його.

Вона похитала головою:

— Веретеноподібна звивина допомагає запам’ятовувати тільки обличчя. У решті мій мозок функціонує абсолютно нормально.

— Але адже ти запам’ятала колір машини, в якій я сидів?

Вона засміялася і притиснулася до нього:

— Напевно, тому що мені сподобалося те, що я побачила.

Він поволі прибрав руку в неї з шиї.

Два дні по тому він перевірив її за всіма пунктами програми. І їй не сподобалося те, що вона бачила. І те, що чула. І те, що відчувала.

Dig if you will the picture of you and I engaged in a kiss — the sweat of your body covers me..,^[54]

Беате приглушила звук.

— Чого ти хочеш? — запитала вона й опустилася в крісло.

— Я ж сказав. Попросити вибачення.

— Ти вже попросив. Отже підведемо під цим риску. — Вона демонстративно позіхнула. — Я взагалі-то лягти збиралася, Томе.

Він відчував, як його починає охоплювати гнів. Не той, що вогненно-червоною лавою змітає всі перешкоди і засліплює, а той, що, здіймаючись білою лавиною, додає думці ясності і сили.

— Чудово. Тоді перейду до справ. Де Харрі Холе?

Вона розсміялася. Принц зірвався на фальцет.

Том заплющив очі, відчуваючи, як наливається силою від люті, що немов наповнила його судини крижаною освіжаючою водою:

— Харрі дзвонив тобі того вечора, коли зник. Він переслав тобі повідомлення. Ти його зв’язкова, єдина людина, на яку він зараз може покластися. Так де він?

— Я і справді дуже втомилася, Томе. — Вона підвелася з крісла. — Якщо у тебе ще є запитання, на які ти не отримаєш відповіді, то відкладімо цю розмову на завтра.

Том Волер не рушив із місця: