— Ні! — В очах у неї сяйнули блискавки.

Харрі знизав плечима:

— Він тварюка. І мене б совість замучила, якщо б я тебе про це не попередив.

— Приємно було познайомитися з тобою, Харрі.

Харрі відпустив двері, і вони поволі зачинилися за ним.

Харрі відімкнув замок, поставив сумку і пакет із «Playstation» на підлогу в центрі передпокою, пройшов до кімнати і завалився спати. Він проспав без сновидінь три години, але його розбудив телефонний дзвінок. Він обернувся, побачив, що будильник висвічує 19.03, скинув ноги з ліжка, протюпав до передпокою, взяв слухавку і ще до того, як той, що дзвонив, назвався, сказав:

— Здоров, Ейстейне!

— Здоров, приятелю! Я в Каїрському аеропорту, — відгукнувся Ейстейн. — Адже ми в цей час домовилися здзвони-тися, так?

— Ти сама пунктуальність, — підтвердив Харрі й позіхнув. — Та ти чи п’яний?

— І зовсім я не п’яний, — сердито заперечив Ейстейн. — Дві «Стелли Артуа» всього лише і випив. Ну, може, три. У цій пустелі треба підтримувати водний баланс, старий. Чувак при ясному розумі та тверезій пам’яті, Харрі.

— Чудово. Сподіваюсь, у тебе хороші новини?

— У мене, як кажуть лікарі, дві новини: гарна й погана. Почну з гарної.

— Гаразд.

Настала довга пауза, у слухавці чулося тільки якесь поскрипування, ніби співбесідник уривчасто дихав.

— Ейстейне, що з тобою?

— Га?

— Я чекаю і згоряю від нетерпіння, як дитина.

— Ти про що?

— Про гарну новину.

— Еге ж. Ну загалом… Я дістав номер абонента, Харрі. N0 ргоЫешо, як тут кажуть. Це норвезький номер мобільного телефону.

— Мобільного? Точно?

— Ти можеш послати електронне повідомлення звідки завгодно. І без усяких там дротів. Тобі тільки треба підключити комп’ютер до мобільника, а він уже дзвонить на сервер. Такий спосіб давно не новина, Харрі.

— О’кей, а як ім’я абонента?

— Е-е, воно мені відоме. Але тут, в Ель-Торі, його немає, вони звідси просто завантажують норвезького оператора, в даному разі «Теленор», а той уже пред’являє рахунок абонентові. Отже я просто подзвонив у «Теленор» і дізнався ім’я.

— Ну і?.. — Харрі остаточно прокинувся.

— А зараз черга не дуже гарної новини.

— Кажи!

— Ти останнім часом перевіряв рахунок свого мобільника, Харрі?

Тільки через декілька секунд до Харрі дійшов сенс сказаного:

— Мого мобільника? Цей гад користується моїм мобільним телефоном?

— Але ж він уже не твій — я правильно розумію?

— Правильно, я загубив його того вечора у… у Анни. Чорт!

— І ти навіть не подумав заблокувати телефон, коли його втратив?

— Подумав?! — понуро сказав Харрі. — Та в мене жодної розумної думки в довбешці не з’явилося відтоді, як ця бридня почалася! Вибач, Ейстейне, що я тобі все це говорю, але ситуація, виходить, простішої не буває. Ось чому мені не вдалося знайти телефон у Анни. Ось чому він почувається на коні.

— Пробач, якщо я тобі настрій зіпсував.

— Зачекай, — несподівано бадьоро мовив Харрі. — Якщо він користується моїм мобільником, значить, ми зможемо довести, що він побував у Анни після мене.

— Ура! — закричав у слухавку Ейстейн. А потім боязко додав: — Так, значить, ти все-таки задоволений? Алло? Харрі?

— Та тут я. Думаю.

— Думати — це здорово. Продовжуй думати, а у мене тут домовленість із якоюсь Стеллою. Вірніше, з декількома. Отже, якщо я хочу встигнути на літак до Осло…

— Гаразд, Ейстейне, бувай!

Харрі застиг зі слухавкою в руці, борючись із бажанням шпурнути її у дзеркало, що висіло перед ним. Прокинувшись уранці, він було вирішив, що розмова з Ейстейном йому приснилася. Та вона, власне, і приснилася. В шести чи семи версіях.

Харрі говорив, а Расколь слухав, опустивши голову. Він жодного разу не ворухнувся і не перервав Харрі, що розповідав, як вони знайшли Лева Гретте і яким чином історія з нещасливим телефоном Харрі перешкодила їм зібрати докази проти вбивці Анни. Коли Харрі закінчив розповідь, Расколь підвів голову:

— Виходить, ти свою справу закінчив, а мою досі не розкрито.

— Я не вважаю, що одна справа моя, а інша — твоя. Під свою відповідальність…

— Зате я так вважаю, Ступі, — перебив його Расколь. — І організація у мене військова.

— Гм. А що ти маєш на увазі?

Расколь заплющив очі:

— Я не розповідав тобі, Ступі, як князь царства У доручив Сунь-цзи навчити своїх наложниць військового мистецтва?

— Та наче ні.

Расколь усміхнувся:

— Сунь-цзи був розумний, і спочатку він чітко і дохідливо пояснив жінкам, які команди їм доведеться виконувати в похідному строю. Але коли загуркотіли барабани, жінки залишилися на місці, якась із них хихикала, інша сміялась. «Якщо підлеглі не розуміють команди, винен генерал», — сказав Сунь-цзи і повторив урок. Але коли він скомандував «Марш!», повторилося те саме, що і вперше. «Коли підлеглі розуміють команди, але не виконують їх, винні командири», — сказав Сунь-цзи і наказав своїм людям вивести зі строю двох старших дружин. І обезголовити їх на очах у решти переляканих на смерть жінок. Почувши про страту двох своїх фавориток, князь занедужав і пролежав у ліжку декілька днів. А видужавши, призначив Сунь-цзи командувачем усього війська. — Расколь знову розплющив очі. — Ну і чого, по-твоєму, навчає ця історія, Спіуні?

Харрі промовчав.

— А навчає вона нас того, що’у військовій організації все побудовано на залізній логіці й непорушній послідовності дій. Не будеш послідовним — опинишся біля розбитого корита з групою хихотливих наложниць. Коли ти попросив у мене ще сорок тисяч крон, я дав тобі їх, тому що повірив у історію з фотографією в туфлі Анни. Адже Анна — циганка. А коли цигани кочують, вони завжди залишають патрін, своєрідні застережливі знаки на роздоріжжях. Це може бути червона ганчірка на гілці дерева або, наприклад, кістка з карбом, і кожна з цих речей символізує ту або іншу подію. Скажімо, фотографія означає, що хтось помер. Або скоро помре. Ти про це знати не міг, тому я і повірив, що твоя розповідь правдива. — Расколь поклав руки на стіл долонями догори. — Але людина, яка позбавила життя дочку мого брата, на волі. І ось тепер я дивлюся на тебе, а бачу перед собою хихотливу наложницю, Спіуні. Непорушна послідовність дій.Назви мені його ім’я,Спіуні.

Харрі перевів дихання. Два слова, чотири склади. Якби він сам розкрив злочин, скільки отримав би Албу? Навмисне вбивство на ґрунті ревнощів — девять років. І через шість вийшов би на свободу. А наслідки для самого Харрі? Розслідування напевно показало б, що Харрі, перебуваючи при виконанні службових обов’язків, приховав правду, щоб підозра не лягла на нього самого. І тоді йому залишилося б тільки одне — застрелитися. Два слова. Чотири склади. Вимови їх Харрі — і кінець усім його печалям. Розплачуватися довелося б Албу.

Харрі відповів коротко.

Расколь кивнув і сумно поглянув на Харрі:

— Я боявся, що саме так ти і відповіси. Ти не залишаєш мені вибору, Спіуні. Ти пам’ятаєш, що я сказав, коли ти запитав, чому я тобі довіряю?

Харрі кивнув.

— Кожен із нас живе заради когось або чогось, вірно, Спіуні? І цього ми можемо позбутися. Число триста шістнадцять тобі що-небудь говорить?

Харрі не відповів.

— Що ж, можу повідомити, що це номер кімнати в московському готелі «Міжнародний». Чергову по поверху, на якому розташований номер, звуть Ольга. їй скоро на пенсію, і вона мріє про тривалу відпустку на Чорному морі. На поверх ведуть двоє сходів, можна й на ліфті піднятися. До речі, там ще і службовий ліфт є. А в номері два ліжка, що стоять окремо.

Харрі глитнув.

Расколь опустив лоб на долоні:

— Дитина спить на тому, що стоїть ближче до вікна.

Харрі підійшов до дверей і щосили ударив по них кулаком.

Відлуння удару розкотилося по коридору. Він усе стукав і стукав. Поки не почув звук ключа, що повертався в замку.

30

Вібродзвінок