— Якщо не зумієш як слід зняти відбитки, скористаємося, так би мовити, пожежним методом.

—-1 в чому його суть?

— Гинучи від вогню, люди автоматично стискають руки в кулак. Іноді навіть у повністю обгорілих трупів на кінчиках пальців зберігається достатньо шкіри, щоб зняти відбитки. Буває, що пожежникам доводиться відрізати палець і передавати його судмедекспертові.

— Це називається упізнанням трупа.

Харрі пересмикнуло:

— Подивися на іншу руку — на ній одного пальця не вистачає.

— Я бачила, — сказала Беате. — Схоже, його недавно відрізали. Що б це означало?

Харрі підійшов ближче і посвітив ліхтариком:

— Рана не зажила, а крові майже немає. Виходить, він довго тут провисів, аж поки в нього палець відрізали. Хтось сюди заходив і переконався, що хлопець сам зробив за нього роботу.

— Хто ж?

— Бачиш, у деяких країнах цигани карають злодіїв, відрізаючи в них палець, — відповів Харрі. — Якщо ті обікрали циган, прошу зауважити.

— Здається, відбитки вийшли відмінні, — сказала Беате і витерла з лоба піт. — Обрізатимемо мотузок?

— Ні, — заперечив Харрі. — Зараз роззирнемося, приберемо за собою і вшиємось. Я бачив телефонну будку на головній вулиці. Подзвоню в поліцію, не представляючись, і дам відбій. Коли повернемося до Осло, ти сюди зателефонуєш і попросиш прислати н^м акт судмедекспертизи. Не сумніваюся, що він помер від задухи, але мене цікавить, о котрій годині настала смерть.

— А що робити з дверима?

— Та нічого.

— Як у тебе потилиця, болить? Пов’язка вся червона.

— Не біда. Гірше з рукою — я на неї приземлився, коли двері вибивав.

— Сильно болить?

Харрі обережно підвів руку, і обличчя його спотворила гримаса:

— Не болить, поки вона у спокої.

— Скажи спасибі, що не страждаєш сетесдальською трясучкою.

Двоє з трьох, що перебували в кімнаті, розсміялись, але сміх швидко стих.

По дорозі назад у готель Беате запитала Харрі, чи все йому тепер ясно,

— З технічної точки зору — ясно. Тільки ось про самогубство я так ніколи не скажу. — Він кинув сигарету, і вона описала вогненну дугу в майже непроглядній темряві. — Таким уже я вродився.

29

Номер 316

Вікно із грюкотом відчинилось.

— Тронна немає, — сказала старенька, розкочуючи «р». Після їхньої останньої зустрічі вона явно проробила щось із застосуванням хімічних засобів зі своїм бляклим волоссям, що посіклось і крізь нього проглядала шкіра. — Ви що, на півдні побували?

— Нібито. Ви не знаєте, де він?

— Речі в машину поніс, — вона показала пальцем у протилежний від будинку бік. — Видно, зібрався кудись, бідолаха.

— М-м.

Беате вже зробила крок у вказаному напрямі, але Харрі залишився на місці.

— Ви, напевно, дуже давно тут живете? — запитав він.

—- Авжеж. Уже тридцять два роки.

— Значить, пам’ятаєте Лева і Тронна, коли вони ще маленькими були?

— Звичайно. Вони багатьом тут у селищі запам’яталися. — Вона всміхнулася, висовуючись із вікна. — Особливо Лев. Такий чарівник. Ми рано зрозуміли, що дамам слід його остерігатися.

— Авжеж, що остерігатися. Вам, видно, знайома історія зі старим, який упав із пішохідного містка?

Обличчя у неї потемніло, і вона прошепотіла трагічним голосом:

— Іще б. Жахлива історія. Я чула, старий так і не зміг більше нормально ходити. У бідолахи ноги не згиналися в колінах. Можете собі уявити, щоб дитина зробила таке зло?

— М-м. Він, напевно, справжній шибайголова був.

— Шибайголова? — вона примружила очі. — Та ні, я б так не сказала. Ввічливий, добре вихований хлопчик. От чому ця історія справила таке обтяжливе враження.

— І всі в селищі знали, що це його рук справа?

— Усі. Я сама бачила з вікна, як він у своїй червоній куртці рвонув звідти на велосипеді. І мені слід було здогадатися, що сталось щось не те, коли хлопець повернувся додому — такий блідий він був. — Вона зіщулилася під поривом холодного вітру. І показала рукою на дорогу.

Тронн йшов їм назустріч, витягнувши руки по швах. Він усе сповільнював і сповільнював хід, а потім узагалі майже зупинився.

— Ви із звістками про Лева? — запитав він, коли нарешті підійшов до них.

— Так, — відповів Харрі.

— Він помер?

Краєм ока Харрі бачив допитливе обличчя старенької:

— Так, він помер.

— Добре, — сказав Тронн. Потім нахилився і обхопив голову руками.

Харрі заглянув у прочинені двері кабінету і побачив, що Б’ярне Мьоллер стоїть біля вікна і із стурбованим виглядом дивиться вниз. Харрі обережно постукав.

Мьоллер обернувся, і очі в нього просяяли:

— А, привіт!

— Ось звіт, шеф. — Харрі кинув теку в зеленій обкладинці на письмовий стіл начальника.

Мьоллер опустився на стілець, насилу розмістив ноги під столом і начепив окуляри.

— Ну точно, — пробурмотів він, перевернувши обкладинку з написом «Документи у справі». У теці виявився тільки один аркуш формату А4.

— Мені здалося, що вам не потрібні деталі, —сказав Харрі.

— Правильно мислиш, — мовив Мьоллер і почав проглядати текст із досить великими інтервалами між рядками.

Харрі глянув у вікно поверх голови начальника, але не побачив нічого, окрім щільного, вологого, немов використаний під-гузник, туману, що накрив місто. Мьоллер відклав папір убік:

— Значить, ви туди приїхали і хтось повідомив вам, де цей тип живе, а потім ви знайшли Забійника в петлі.

— Загалом, саме так.

Мьоллер знизав плечима:

— Мені, в принципі, цього досить, але тільки якщо в нас будуть прямі докази, що це дійсно та людина, яку ми розшукуємо.

— Вранці Вебер звірив відбитки.

— Ну і?..

Харрі сів:

— Вони збігаються з тими, що злочинець залишив на пляшці з-під коли. Він тримав її в руках, перш ніж увійти до банку.

— А ми можемо бути упевнені, що це та сама пляшка?

— Не хвилюйся, шеф, і пляшка і злочинець є у нас на відео. Адже ти щойно прочитав написану Левом Гретте від руки передсмертну записку, в якій він фактично надає зізнавальні свідчення, чи не так? А сьогодні вранці ми побували в Дісенгренде і повідомили про все Тронна Гретте. На горищі знайшлося декілька старих шкільних зошитів Лева, ми взяли їх на якийсь час і передали графологові з криміналістичної лабораторії. Він не сумнівається, що передсмертна записка написана тією ж людиною.

— Так-так, усе так, але я хочу бути на сто відсотків впевненим, Харрі, перш ніж ми зробимо офіційну заяву. Адже це пер-шополосна новина, сам розумієш.

— Ти б хоч трохи порадів, шеф. — Харрі підвівся. — Давненько у нас таких гучних справ не було, і ми цей злочин розкрили. То де ж свято з серпантином і Повітряними кульками?

— Напевно, ти маєш рацію, — зітхнув Мьоллер і, помовчавши, запитав: — А ти ж бо чому не радієш?

— Порадію, коли з іншим злочином розберуся, ти знаєш із яким, — Харрі попрямував до дверей. — Ми з Халворсеном сьогодні все зайве викинули з голови і з завтрашнього дня беремося за справу Елен.

Мьоллер кашлянув, і Харрі зупинився в дверях:

— Слухаю, шеф?

— Просто хочу дізнатися, як ти з’ясував, що Лев Гретте і Забійник — одна особа.

—- Будь ласка. За офіційною версією, Беате пізнала його на відео. Хочеш почути неофіційну?

Мьоллер масажував заніміле коліно. Вигляд у нього знову став стурбований.

— Та ні, мабуть.

— Ось так, — сказав Харрі, не переступаючи поріг «Камери тортур».

— Ось так. — Беате розвернулася на стільці й утупила погляд в екран.

— Ось зайшов подякувати за співпрацю, — мовив Харрі.

— Взаємно.

Харрі не рухався з місця, вертячи в руці зв’язку ключів.

— Так чи інакше, — сказав він, *-г-Іварссону нічого так довго злитися. Він розділить успіх із нами, адже це його ідея — об’єднати нас в команду.

Беате злегка всміхнулась:

— Якої більше немає.

— І запам’ятай, що я тобі говорив про нього.