— Скільки, вона сказала? Тринадцять кілометрів? — запитав Харрі й змахнув із кінчика носа крапельку поту.

— Напевно, стемніє ще до нашого повернення, — сказала Беате і вказала пальцем: — Дивися, всі вже йдуть геть.

На пляжі позначилася чорна смуга —це нескінченний караван людей, у спину яким світило післяполудневе сонце, рушив додому.

— Мовби за замовленням, — сказав Харрі й поправив сонцезахисні окуляри, що збилися було. — Тут усі, хто живе в Да-жуді. Нам треба бути уважнішими. Не знайдемо Мохаммеда, так, може, із самим Левом пощастить зустрітися.

Беате всміхнулася:

— Ставлю сотню.

У жаркому серпанку миготіли обличчя. Чорні, білі, молоді, постарілі, всміхнені, кислі. По них відразу можна визначити, хто під кайфом, а хто чистий. Там і сям сиділи групки туристів і палили сигарети, що виразно пахли марихуаною.

— Я тут подумав про інтимні речі й пригадав нашу версію, — сказав Харрі. — Як ти гадаєш, чи не зв’язувало Лева і Стіне Грет-те щось більше, ніж просто родинні відносини?

— Ти маєш на увазі, що вони разом розробили план пограбування, а потім він її застрелив, щоб замести сліди? — Беате примружилася на сонці. — Ну а чом би й ні?

Хоча йшла вже п’ята година, спека майже не спадала. Вони взулися, добрівши до кам’янистої ділянки, в кінці якої Харрі знайшов товсту висохлу гілку. Він увіткнув її в пісок, вийняв гаманець і паспорт із кишень піджака і повісиз його на гілку, немов на вішалку.

Вдалині вже виднілося Транкозо, коли Беате повідомила, що вони тільки-но зустріли людину, яку вона бачила раніше на відео. Харрі спершу вирішив, ніби йдеться про якогось не дуже відомого актора, але вона повідомила, що звуть цю людину Рогер Персон і що, крім затримань за незаконний обіг наркотиків, він двічі сидів за спробу пограбувати поштове відділення в Гамлебюєн і Вейтвете, а також підозрюється в пограбуванні пошти в Улдеволі.

Фред видудлив три келихи кайпіриньї в ресторані на пляжі в Транкозо. І все ж таки, як і раніше, вважав абсолютно безглуздою тринадцятикілометрову прогулянку з метою всього лише — як висловився Рогер — провітрити шкіру, щоб грибок не завівся.

— Тобі просто через ці нові пігулки на місці не сидиться, — роздратовано дорікнув Фред товаришеві, який чи не риссю біг попереду, відтягуючи носки й високо задираючи коліна.

— Ну і що? Тобі треба спалити більше калорій, перш ніж повертатися в Північне море, до різноманітної їжі на нафтовій вежі. Розкажи краще, що Мохаммед говорив по телефону про цих двох поліцейських.

Фред зітхнув і знехотя зробив спробу попорпатись у пам’яті:

— Говорив про невисоке дівчисько з такою блідою, немов прозорою, шкірою. І про здоровенного німця з сизим носом алкаша.

— Про німця?

— Так Мохаммед припустив. А може, він росіянин. Або індіанець із інків, або…

— Забавно. Він упевнений, що це лягавий?

— Як це? — Фред ледве не налетів на Рогера, який раптово зупинився.

— Не подобається мені все це, скажімо так,— відповів Рогер. — Наскільки я знаю, Лев грабував банки тільки в Норвегії. А норвезькі поліцейські ні за що не потягнуться до Бразилії за негідником, який грабонув кілька банків. Напевно це росіяни.

Диявол! Тепер зрозуміло, хто їх сюди направив. І значить, не самим тільки Левом вони цікавляться.

— Благаю, тільки не заводь знову шарманку про цього проклятого цигана, — простогнав Фред.

— Ти гадаєш, це параноя, але ж він що сам сатана. Йому досить пальцем поворушити, щоб порішити того, хто його хоч би на крону обдурив. Я і думати не думав, що він коли-небудь про це дізнається. Та й узяв-то я тоді з сумки всього пару тисяч на кишенькові витрати, вірно? Але тут справа принципу, втямив? Якщо ти ватажок, значить, мусиш викликати пошану, а то…

— Рогере! Я краще фільм на відео подивлюся, коли мені захочеться послухати цю бридню щодо мафії.

Рогер не відповів.

— Ей! Рогере!

— Заткнися! — прошепотів Рогер. — І не обертайся, йди вперед.

— А що?

— Якби ти не був п’яний як чіп,ти б помітив,повз кого ми щойно пройшли, — ту блідолицю і хлопця з сизим носом.

— Правда? — Фред озирнувся. — Рогере…

-Ну?

— Здається, твоя правда. Вони теж обернулися.

Рогер продовжував іти, дивлячись уперед:

— Чорт! Чорт! Чорт!

— Що нам робити?

Не почувши відповіді, Фред озирнувсь і виявив, що Рогер зник. Він із здивуванням вглядівся в залишені на піску глибокі сліди і виявив, що його приятель різким стрибком повернув ліворуч. Знову підвів погляд і побачив, як виблискують п’яти Ро-гера. І тоді Фред теж рвонув у бік зелених хащів.

Харрі здався майже відразу.

— Марно! — крикнув він Беате, і вона нехотя зупинилася.

Всього за декілька метрів од пляжу вони немов потрапили до зовсім іншого світу. Задушливе, нерухоме повітря повисло в смерковому просторі між стовбурами дерев під зеленим листяним дахом. Навіть якби двоє втікачів і говорили про щось, їх однаково заглушили б крики птахів і шум прибою.

— А той, що відстав, нікудишній спринтер, — зауважила Беате.

— Вони ці стежини знають краще за нас, — сказав Харрі. —- І потім, у нас зброї немає, а у них, можливо, є.

— Якщо Лева ще не попередили, то у будь-якому разі зроблять це зараз. Як діятимемо?

Харрі потер рукою промоклу наскрізь пов’язку на потилиці. Москіти вже встигли кілька разів його вкусити.

— За планом Б.

— Он як? І в чому він полягає?

Харрі подивився на Беате і, на свій подив, не виявив у неї на лобі ані крапельки поту, хоча з нього лило, як із ринви, що продірявилась.

Сонце, що швидко заходило, явило прекрасне видовище, забарвивши небо у всілякі відтінки червоного кольору.

— Пару штук зверху, — заперечив Мохаммед і вказав на горизонт, де світило плавилося, мовби шматок масла на сковорідці.

Німця, що стояв перед стойкою, захід сонця не займав. Він тільки-но сказав Мохаммеду, що виплатить тисячу доларів тому, хто допоможе знайти Лева Гретте або Рогера Персона. І запитав, чи не зможе Мохаммед поширити цю пропозицію у своєму колі. Він додав, що всі зацікавлені особи можуть звертатися в номер 69 готелю «Вітторія». Після чого німець покинув ахву разом із блідолицьою жінкою.

Ластівки зовсім збісилися, коли комахи завели свої вечірні танці, але і вони тривали недовго. Сонце здавалося тепер якимось червоним місивом, що опускається на водну поверхню. А за десять хвилин настала темрява.

За годину, коли Рогер, чортихаючись, з’явився в кав’ярні, навіть під засмагою було видно, як він зблід.

— Чортів циган, — пробурмотів він і розповів, що в барі Фредо вже поширюють чутки про багатого іноземця, ось він одразу і вшився звідти. По дорозі Рогер заскочив до супермаркету до Петри, і вона повідомила, що німець із блондинкою сьогодні заходили до неї двічі. Востаннє ні про що не питали, просто купили моток риболовецької волосіні.

— Навіщо вона їм? — запитав він і швидко роззирнувся на всі боки, поки Мохаммед наливав у чашку каву. — Невже на риболовлю зібралися?

— Будь ласка, — сказав Мохаммед і кивнув у бік чашки. — Допомагає від параної.

— Параної?! — вигукнув Рогер. — Чортова тисяча доларів. Та тутешні за десяту частину кого завгодно із задоволенням пришиють.

— Так що робитимеш?

—- Те, що потрібно. Треба німця випередити.

— Он воно що! І як же?

Рогер скуштував каву й одночасно витягнув із-за пояса чорний пістолет із короткою червонувато-бурою рукояткою:

— Знайомся: «Таурус-РТ92С» із Сан-Паулу.

— Ні, дякую, — прошипів Мохаммед. — Нумо прибери його зараз же. Ти що, з глузду з’їхав? Збираєшся здолати німця самотужки?

Рогер знизав плечима і засунув пістолет за пояс:

— Фред лежить удома і весь тремтить. Каже, що більше ніколи не просохне.

— Цей хлопець профі, врахуй, Рогер.

Рогер пирхкнув:

— А я хто? Адже я кілька банків грабонув. І знаєш, Мохаммед, що найголовніше? Ефект раптовості. Це все і вирішує. — Рогер допив каву. — Та і який він у бісової матері профі, якщо кому завгодно повідомляє, в якому номері живе?