— У нас проблеми, —- сказав він.

24

Сан-Паулу

Кутики губ у Расколя опущені так, що здається, ніби він весь час злегка всміхається. Ось і тепер неможливо визначити, чи то він і справді всміхнувся цією своєю легкою усмішкою, чи то ні. Харрі вибрав останній варіант.

— Значить, твій приятель перебуває зараз у якомусь єгипетському містечку й намагається роздобути якийсь телефонний номер, — сказав Расколь, і з його тону Харрі так і не зрозумів, він сказав ущипливо чи просто констатував факт.

—- В Ель-Торі, — уточнив Харрі і провів долонями по ручках стільця. Він відчував неприємну тяжкість у шлунку, і не тільки через те, що знову довелося навідатися в цю голу кімнату для побачень, просто його нинішня місія не викликала в нього позитивних емоцій. Він обміркував усі інші можливості для виходу з ситуації, що склалася. Наприклад, самому взяти позику в банку. Або познайомити зі справою Бьярне Мьоллера. Або ж продати «Форд-ескорт» власникові майстерні, де він і так стоїть без руху. Останнє — єдиний реальний вихід, єдине логічне рішення. Але це ж цілковите безумство.

— Це не просто номер телефону, — мовив Харрі. — Він виведе нас на абонента, який надіслав мені листа по електронці. І з цього листа можна судити, що його авторові відомі конкретні деталі смерті Анни, яких він не міг мати у своєму розпорядженні, якби не побував у неї перед самим убивством.

— І твій приятель говорить, що власники сервера зажадали шістдесят тисяч єгипетських фунтів. Скільки це?

— Приблизно сто двадцять тисяч крон.

— Які ти хочеш отримати від мене.

— Нічого я не хочу, просто розповідаю, яка склалася ситуація. Вони вимагають гроші, а таких грошей у мене немає.

Расколь провів пальцем по верхній губі:

— Але чому ти вирішив, що це моя проблема, Харрі? Адже у нас домовленість, і свої зобов’язання я виконав.

— Я теж виконаю свої, тільки без грошей це займе більше часу.

Расколь похитав головою, сплеснув руками і пробурмотів щось, як вирішив Харрі, циганською мовою. У голосі Ейстейна, коли той телефонував, відчувалися нотки відчаю. Ні, не було ніяких сумнівів, що вони вийшли на потрібний їм сервер, але він очікував виявити допотопний, такий, що чхає від старості, проржавілий апарат в якому-небудь сараї, де баришник у тюрбані попросить у нього трьох верблюдів і пачку американських сигарет на додачу за повний список абонентів. На ділі ж він опинився в офісі з кондиціонером, де молодий єгиптянин у костюмі, розглядаючи Ейстейна крізь окуляри в срібній оправі, сказав, що не йдеться про «торгову операцію» і тому гроші слід виплатити готівкою, щоб операцію не можна було прослідкувати по банківській звітності, і що пропозиція діє протягом трьох днів.

— Гадаю, ти продумав усі наслідки на випадок, якщо стане відомо, що ти, перебуваючи на службі, взяв гроші у такої людини, як я.

— Я не на службі, — сказав Харрі.

Расколь притиснув долоні до вух:

— Сунь-цзи говорить, що той, хто втрачає контроль над розвитком подій, сам стає їхнім заручником. А ти втратив контроль над подіями, Ступі. І це означає, що ти зробив помилку. А я не можу покладатися на людей, які помиляються. Тому в мене є інша пропозиція. Ми спростимо справу для обох сторін. Давай так: ти повідомляєш мені ім’я цієї людини, а я поклопочуся про останнє.

— Ні! — Харрі вдарив долонею по столу. — Не хочу, щоб його самим найпідлішим чином пришив хто-небудь із твоїх мордо-воротів.

— Ти дивуєш мене, Спіуні. Якщо я правильно тебе розумію, ти і так уже перебуваєш у делікатному становищі у зв’язку з цією справою. Так чому ж ти не хочеш, аби акт справедливості відбувся так безболісно, наскільки це взагалі можливо.

— Ніякої вендети. У цьому сенс нашої домовленості.

Расколь усміхнувся:

— А ти міцний хлопець, Холе, мені це подобається. І я поважаю домовленості. Але якщо ти починаєш робити помилки, то як я можу бути впевнений, що це саме та людина, яка нам потрібна?

— Адже ти сам порівнював ключ Анни з тим, що я знайшов у нього в заміському будинку, і переконався в їх ідентичності.

— І тепер ти знову хочеш прийти мені на допомогу? У такому разі скажи, що тобі ще відомо.

Харрі глитнув:

— Я виявив фотографію в туфлі Анни.

— Продовжуй.

— Здається, вона заховала її туди перед самою смертю. А на фотографії — сім’я вбивці.

— Це все?

— Так.

Расколь похитав головою. Перевів погляд на Харрі й знову похитав головою:

—- Не розумію, хто з нас виглядає дурнішим. Ти, якого ошукує твій же друг? Твій приятель, який сподівається сховатися після того, як поцупить мої гроші? — Він тяжко зітхнув: — Чи я, який дає гроші?

Харрі думав, що відчує радість або хоч би полегшення. Але замість цього вузол у нього в животі затягнувся ще тугіше:

— Яка інформація тобі потрібна?

— Тільки ім’я твого приятеля і назва банку в Єгипті, де він зніме гроші з рахунку.

— Повідомлю за годину. — Харрі підвівся.

Расколь потер руки так, немов із нього щойно зняли наручники.

— Сподіваюся, ти не думаєш, що розумієш мене, Спіуніу — сказав він тихим голосом, не підводячи очей.

Харрі зупинився:

— Що ти маєш на увазі?

— Адже я циган. І на моєму світі все може бути поставлено з ніг на голову. Ти знаєш, як буде «Бог» по-циганськи?

— Ні.

— Девел. Забавно, чи не так? Якщо хочеш продати душу, Спіуніу непогано б знати, кому ти її продаєш.

Халворсен не забув проїхатися з приводу виснаженого вигляду Харрі.

— А що таке «виснажений»? — запитав Харрі й відкинувся на спинку офісного стільця. — Хоча гаразд, не турбуйся.

Коли ж Халворсен поцікавився, як пройшло побачення, а Харрі попросив його визначити значення слова «побачення», той покинув кабінет, щоб купити щасливий квиток у кіоску в Елмера.

Харрі набрав номер, який повідомила йому Ракель, але знову ж таки хтось, як зрозумів Харрі, по-російськи відповів, що він не туди потрапив. Тоді він зателефонував Б’ярне Мьоллеру і спробував створити у шефа враження, що він влучив у точку. Судячи з голосу співбесідника, спроба виявилася безуспішною.

— Мені потрібні хороші новини, Харрі. А не звіти про те, на що ти витрачаєш свій робочий час.

До кабінету ввійшла Беате. Вона проглянула запис іще разів десять, і тепер у неї вже не залишилося сумнівів в тому, що Забійник і Стіне Гретте знали одне одного:

— Здається, в останню мить він сказав їй, що зараз вона помре. Ти можеш прочитати це по її погляду, він у неї одночасно відчужений і запитливий. У точності як у підпільників із військових фільмів, коли вони стоять перед строєм розстрільної команди.

Виникла пауза.

— Гей! — Беате помахала рукою перед очима в Харрі. — Зовсім вимотався?

Харрі набрав номер Еуне:

— Це Харрі. Слухай, як поводяться засуджені до смерті в останню мить перед стратою?

Еуне кашлянув.

— Вони фокусують увагу, — нарешті вимовив він, — на часі.

— А страх? У паніку вони не впадають?

— Це багато від чого залежить. Про яку страту йдеться?

— Про публічну. Про вбивство в приміщенні банку.

— Я подумаю. Передзвоню тобі за кілька, хвилин, гаразд?

В очікуванні дзвінка Харрі дивився на годинник. Він прозвучав через сто десять секунд.

— Відхід із життя так само, як і поява на світ, — процеси суто інтимні, — сказав Еуне. — Людина в таких ситуаціях інстинктивно прагне приховати свої відчуття від оточення не лише тому, що відчуває себе фізично уразливою. Смерть у присутності інших людей, як у випадку з публічною стратою, сприймається засудженим як подвійне покарання: адже це грубе вторгнення в найпотаємніші сфери життя особи. От чому завжди вважалося, що публічна страта — набагато ефективніший превентивний засіб у боротьбі зі злочинністю, ніж виконання вироку в одиночній камері без сторонніх очей. Зрозуміло, вживалося певних заходів для полегшення долі засудженого — наприклад, кати вершили свою справу в масках. І це не для того, щоб, як думає багато хто, приховати особу ката, адже всі знали місцевого забійника худоби або канатника. Маску на ката надягали заради засудженого — щоб він не відчував такої близькості з чужою людиною в момент своєї смерті.