— А що, коли ті цінності, за захист яких ратує демократія, самі виявляться принесеними у жертву в процесі звершення відплати? — заперечував йому опонент. — Що, коли з погляду міжнародного права відплата обмежує права іншої нації? Які цінності захищають, коли в полюванні за винними творять беззаконня по відношенню до безневинних громадян? І як з погляду моралі бути із заповіддю, яка свідчить, що потрібно підставити другу щоку?

— На вашу думку, проблема, очевидно, полягає в тому, — з широкою усмішкою парирував спів6есідник, — що у людини всього лише дві щоки?

Харрі вимкнув телевізор. Якийсь час він роздумував, чи не зателефонувати Ракелі, але потім вирішив, що вже надто пізно. Спробував почитати книгу про Джима Томпсена^[16], однак виявив, що в ній бракує сторінок, із двадцять четвертої по тридцять восьму. Підвівшись, він заходив по кімнаті. Відчинив холодильник і якийсь час безглуздо споглядав шматок білого сиру та банку з полуничним варенням. Чогось йому явно хотілося, ось тільки чого саме? Він із силою зачинив дверці холодильника. Кого він намагається обдурити? Йому хотілося випити.

О другій ночі він прокинувся, сидячи в кріслі, повністю одягнений. Підвівся, пройшов у ванну, налив і випив склянку води.

— Диявол, — сказав він сам собі, подивившись у дзеркало. Пройшов до спальні й увімкнув комп’ютер. В Інтернеті знайшлися сто чотири статті про самогубства, але в жодній із них не йшлося про помсту; ввівши ключове слово, він отримав лише масу посилань на мотив помсти в літературі та грецькій міфології. Харрі вже готовий був вимкнути комп’ютер, однак раптом згадав, що ось уже кілька тижнів не перевіряв електронну пошту. У поштовій скриньці були два вхідні повідомлення. Одне від оператора Мережі, який інформував про тимчасове відключення 14 днів тому. Адреса другого відправника була [email protected]. Він двічі кликнув мишею і прочитав повідомлення: «Привіт, Харрі. Не забудь про ключі. Анна». Час відправлення вказував, що вона відіслала його за дві години до їх останньої зустрічі. Він перечитав повідомлення. Так лаконічно. Так… просто. Він знав, що люди часто-густо обмінюються схожими повідомленнями. «Привіт, Харрі». В очах стороннього це, мабуть, мало вигляд, ніби вони давні друзі, хоча насправді їх знайомство, хоч і відбулося давно, тривало тижнів шість. Він навіть не підозрював, що в неї є його електронна адреса.

Коли він нарешті заснув, йому знову приснилося, що він у банку з гвинтівкою в руках. Люди, що оточують його, були з мармуру.

15

Ґадзо

— Що ж, непогана погодка сьогодні, — констатував Б’ярне Мьоллер, упливаючи наступного ранку до кабінету Харрі та Халворсена.

— У тебе там вікно, тобі видніше, — буркнув Харрі, не відриваючись від чашки з кавою. — Та й нове крісло на додачу, — злорадно додав він, коли Мьоллер із розмаху плюхнувся на роздовбаний стілець Халворсена, який відразу ж відгукнувся пронизливим криком болю.

— Привіт, — усе ж таки визнав за потрібне привітатися з колегою Мьоллер. Що, тяжко зранку, га?

Харрі знизав плечима:

— Мені скоро сорок, так що потихеньку стаю буркотуном. Хіба це так уже дивно?

— Ні в якому разі. Між іншим, на тебе приємно подивитися, коли ти в костюмі.

Харрі поправив лацкан піджака, всім своїм виглядом демонструючи здивування, неначе і сам щойно помітив, що одягнений у темний костюм.

— Учора у нас була нарада начальників відділів, — сказав Мьоллер. — Тобі яку версію — стислу чи повну?

Харрі помішав у чашці незагостреним кінцем олівця:

— Нам не заборонено далі працювати над справою Елен, вірно?

— Справу вже давно розкрито, Харрі. А шеф криміналістичного відділу скаржиться, що ти дістаєш його перевіркою старих доказів.

— Учора в нас з’явився новий свідок, який…

— Харрі, завжди з’являється який-небудь новий свідок. Вони вже просто не хочуть про це слухати.

— Але…

— Усе, Харрі, на цьому закінчимо. Мені дуже шкода.

У дверях Мьоллер обернувся:

— Ти прогулявся б на сонечку. Схоже, сьогодні остання тепла днинка.

— Ходять чутки, на вулиці сонячно, — сказав Харрі, заходячи до Беате в «Камеру тортур». — Просто хотів довести до відома.

— Погаси світло, — озвалася вона. — Я дещо тобі покажу.

Трохи раніше дівчина зателефонувала Харрі, в голосі її відчувалося збудження, але в чому річ, вона тоді так і не сказала. Беате взяла в руки пульт дистанційного керування:

— Мені не вдалося нічого виявити на запису того дня, коли був замовлений контейнер. Проте поглянь, що там сталося в день пограбування.

На екрані перед Харрі з’явилося зображення, зняте камерою стеження «Севен-елевен». Зелений контейнер зовні під вікнами, в магазині — рум’яні булочки, загривок і зад того молодика, з яким він мав сумнівне задоволення розмовляти вдень раніше.

Хлопчина відпускав якійсь дівиці молоко, презервативи та журнал «Новина».

— Це знято о п’ятнадцятій нуль п’ять — за п’ятнадцять хвилин до пограбування. Ось, дивися.

Дівиця забрала свої покупки і відійшла, черга просунулася вперед, і в кадрі з’явився чоловік у чорному комбінезоні та в кашкеті з великим козирком і навушниками, низько насуненому на лоб. Він показав на щось на прилавку. Голова його була опущена, так що розглянути обличчя було неможливо. Під пахвою він тримав складену чорну сумку.

— Чорт забирай, — прошепотів Харрі.

— Це Забійник, — сказала Беате.

— Ти упевнена? Багато хто ходить у чорних комбінезонах, а у нашого нальотчика не було ніякого кашкета.

— Коли він трохи відійде від прилавка, буде видно, що на ньому ті ж черевики, що на зйомці самого пограбування. І зверни увагу: з лівого боку комбінезон злегка відстовбурчується. Це АЄ-З.

— Він примотав гвинтівку до тіла. Але що, чорт забирай, він робить у «Севен-елевен»?

— Очікує інкасаторської машини. Йому потрібний був який-небудь наглядовий пункт, де б він міг перебувати, не привертаючи до себе уваги. Він уже побував тут раніше і встановив, що інкасатори приїжджають від п’ятнадцятої п’ятнадцяти до п’ятнадцятої двадцяти. Не міг же він чекати їх, розгулюючи у всіх на очах у лижному шоломі, — це однаково що відкрито заявити про підготовлюване пограбування. А кашкет прикриває велику частину обличчя — ось він його й надів. Якщо як слід придивитися, то, коли він підходить до каси, видно, як по прилавку вслід за ним рухається маленький світлий прямокутник. Це відблиск, відбитий склом. Попався, пан Забійник! Та ти у нас, виявляється, ще і сонцезахисні окуляри носиш. — Вона говорила тихо, але швидко, і при цьому була в такому збудженні, в якому Харрі не доводилося бачити її раніше. — Напевно він знає про те, що в «Севен-елевен» також є камера спостереження, через те і стежить за тим, щоб ми не бачили його обличчя. Дивися, під якими кутами він стає! Ні, все ж таки він фантастично спритний тип, цього в нього не відняти.

Хлопець за прилавком простягнув чоловікові в комбінезоні булочку і спритним рухом змахнув десятикронову монету, яку той поклав на стойку.

— Опля! — вигукнув Харрі.

— Саме так, — підтвердила Беате. — На ньому немає рукавичок. Ось тільки він начебто нічого в магазинчику не чіпав. А онде, бачиш, той світлий прямокутник, про який я тобі говорила?

Харрі нічого не бачив.

Чоловік у комбінезоні вийшов із магазинчика, якраз коли настала черга останнього покупця.

— Гм. Схоже, нам знову доведеться шукати свідків, — зауважив Харрі, підводячись.

— Я б із цього приводу особливих ілюзій не плекала, — сказала Беате, не відриваючись від екрана. — Пригадай, адже до нас звернулася всього одна-єдина людина, яка заявила, що бачила Забійника, що пробирався крізь п’ятничний натовп. Так, усе ж таки немає кращого укриття для бандитів, аніж велике скупчення людей.

— Усе це добре, але які в тебе конкретні пропозиції?

— Щоб ти сів. Інакше пропустиш найважливіше.

Харрі з легким подивом поглянув на неї і знову обернувся до екрана. На ньому молодик за прилавком втупився прямо в камеру, задумливо колупаючи в носі.