— І навіщо це тобі? — поцікавився Харрі, падаючи на стілець.

— Якщо поглянути на лічильник, виходить, що це було за вісім секунд до того, як Забійник вистрілив…

— Забійник?

Дівчина ніяково всміхнулася:

— Це я так його називаю, ну, просто для себе. У мого дідуся був хутір, ну і я…

— А де?

— Валле в Стенсдалені.

— І там ти бачила, як забивають худобину?

— Так. — Тон, яким це було сказано, ясно свідчив, що вона не має наміру розвивати цю тему. Беате натиснула на кнопку сповільненого відтворення, й обличчя Стіне Гретте ожило. Хар-рі було видно, як очі її поволі моргають, а губи ворушаться. Він уже приготувався було до пострілу, коли Беате раптово вимкнула запис.

— Бачив? — помітно хвилюючись, запитала вона.

Знадобилося декілька секунд, перш ніж Харрі зрозумів, що

саме вона має на увазі.

— Вона говорить! — нарешті вигукнув він. — Вона сказала щось прямо перед тим, як він її застрелив! Але ж нічого не чутно!

— Це тому, що вона шепоче.

— Як же я раніше не звернув уваги?! Але навіщо? І що саме вона говорить?

— Сподіваюся, скоро дізнаємось. Я зв’язалася з фахівцем із читання по губах із Центру глухонімих. Він уже їде.

— Чудово.

Беате подивилася на годинник. Закусивши нижню губу, Харрі набрав у легені більше повітря і тихо почав:

— Бачиш, Беате…

Він помітив, як дівчина завмерла, варто було йому тільки вимовити її ім’я.

— Колись у мене була напарниця, Елен Єльтен.

— Я знаю, — швидко сказала вона. — Її вбили біля Акерсельви.

— Так. Коли ми з нею розкручували справу, то зазвичай використовували різні прийоми, щоб витягувати інформацію, застряглу в підсвідомості. На зразок асоціативних ігор, коли пишеш на аркушиках по декілька слів, ну і так далі. — Харрі знічено всміхнувся. — Знаю, звучить це не особливо переконливо, але часом усе ж таки приносило результати. Я тут подумав, ми могли б і з тобою це спробувати.

— Що саме?

Харрі знов спало на думку, наскільки впевненіше тримається Беате, коли вони вивчають відеозапис або роздивляються екран комп’ютера. Зараз же вона дивилася на нього так, ніби він щойно запропонував зіграти в покер на роздягання.

— Мені б хотілося знати, що ти відчуваєш, коли думаєш про цю справу, — пояснив він.

Вона невпевнено всміхнулася:

— Почуття, відчуття…

— Та забудь ти хоч на секунду про холодні факти. — Харрі подався вперед на своєму стільці. — Перестань бути слухняною дівчинкою. Не треба придумувати ніяких обґрунтувань того, що говориш. Просто розкажи про те, що нутром відчуваєш, коли думаєш про цю справу.

Декілька секунд вона сиділа, втупившись у стіл. Харрі терпляче чекав. Потім вона підвела погляд і подивилася йому просто у вічі:

— Здається, це так звана гостьова перемога.

— Гостьова перемога?

— Ну так, перемога на чужому полі. Один із тих п’ятдесяти відсотків злочинів, які ми ніколи не зуміємо розкрити.

— Зрозуміло. І чому ж?

— Елементарна арифметика. Якщо згадати про всіх тих ідіотів, яких нам не вдалося затримати, то у такої людини, як Забійник, що чудово все продумав і, ймовірно, має деяке уявлення про методи нашої роботи, відносно непогані шанси, погодься.

— Гм. — Харрі потер щоку. — Отже, твої внутрішні відчуття зводяться до простої арифметики?

— Не тільки. А як рішуче він усе це виконав? Ніби ним у цей момент рухало щось таке…

— Що саме ним рухало, Беате? Жадоба наживи?

— Не знаю. За статистикою, при пограбуваннях жадоба наживи є мотивом номер один, за ним іде азарт, далі…

— Та забудь ти про статистику, Беате. Тепер ти слідчий, ти аналізуєш не тільки відеоматеріали, але і своє тлумачення того, що бачила. Повір мені, це головне, в чому мусить розбиратися слідчий.

Беате задумливо дивилася на нього. Харрі відчував, що помалу виманює її з мушлі.

— Давай знову! — ще натиснув він. — Що рухало Забійником?

— Почуття.

— Які почуття?

— Сильні.

— Які саме, Беате?

Вона заплющила очі.

— Любов або ненависть. Ненависть. Ні, любов. Я не знаю.

— Чому він її застрелив?

— Тому що він… ні.

— Ну ж, давай. Чому він її застрелив? — Харрі дюйм за дюймом рухав свій стілець, поки не опинився практично пліч-о-пліч

із дівчиною.

— Тому що мусив. Тому що так було вирішено… заздалегідь.

— Здорово. А чому це було вирішено заздалегідь?

У цей момент пролунав стукіт у двері.

Харрі аж ніяк не засмутився б, якби Фріц Б’єлке з Інституту глухонімих продемонстрував менше завзяття, коли, прагнучи якнайскоріше прибути до них на допомогу, об’їжджав на своєму велосипеді численні пробки в центрі міста. Проте зараз цей веселий повний чоловічок у круглих окулярах уже стояв на порозі «Камери тортур», вертячи в руках рожевий велосипедний шолом. Б’єлке не був глухим, як, до речі, й німим. Щоб він зумів краще розібратися в особливостях артикуляції Стіне Гретте, вони спершу прокрутили ту частину відеозапису, на якому було чутно її мову. При цьому сам Б’єлке базікав без угаву.

— Так, я вважаюся фахівцем, проте насправді всі ми в тій або іншій мірі читаємо по губах, хоча одночасно і слухаємо те, що сказав той, хто говорить. Узяти, наприклад, неприємне відчуття, яке виникає у вас щоразу, коли зображення і звук у фільмі не синхронізовані, хоча вся справа, можливо, в якихось сотих долях секунди.

— Ну, — сказав Харрі, — особисто я нічого не можу зрозуміти з руху її губ.

— Проблема в тому, що по губах можна прочитати всього лише від тридцяти до сорока відсотків слів. Аби розібрати все останнє, треба стежити за виразом обличчя, жестами, а також за допомогою власного мовного чуття і логіки намагатися вставляти слова, яких бракує. Таким чином, думати тут не менш важливо, ніж бачити.

— Ось вона починає шепотіти, — сказала Беате.

Б’єлке вмить замовк і з зосередженим виглядом втупився в екран, прагнучи не пропустити щонайменшого ворушіння губ. Беате зупинила запис за мить до пострілу.

— Ага, — сказав Б’єлке. —- Давай іще разок.

Потім він знову попросив:

— Ще.

І насамкінець:

— Будьте ласкаві, спочатку.

Після сьомого повтору він задоволено кивнув, даючи зрозуміти, що перегляд закінчено.

— Я не розумію, що вона має на увазі, — сказав Б’єлке. Харрі та Беате переглянулися. — Проте знаю, що саме вона говорить.

Беате ледве не бігла по коридору, намагаючись не відставати від Харрі.

— Він вважається кращим фахівцем у країні в цій галузі, — виправдовувалася вона.

— Ну то й що? — відмахнувся Харрі. — Адже він сам сказав, що не впевнений.

— А що, коли вона все ж таки говорить те, що сказав Б’єлке?

— Не сходиться. Він напевно проґавив «не».

— Я не згодна.

Харрі різко зупинився, і Беате з розмаху налетіла на нього. Перелякано подивившись угору, вона вперлася поглядом в його широко розкрите око.

— Чудово, — сказав він.

— Що ти маєш на увазі? — не зрозуміла вона.

— Чудово, що не згодна. Незгода означає, що ти, ймовірно, бачила або ж відчула щось інше, хоча і сама ще не знаєш, що саме. А я ось нічого не відчув. — Він знову попрямував по коридору. — Виходитимемо з того, що маєш рацію ти. Подивимося, куди це нас приведе. — Зупинившись перед ліфтом, він натиснув кнопку виклику.

— А зараз ти куди? — запитала Беате.

— Треба перевірити одну деталь. Повернуся менш ніж через годину.

Двері ліфта плавно роз’їхались, і з них зробив крок шеф Іварссон. %

— А-а! — ошкірився він. — Майстри-детективи йдуть по сліду? Є що мені повідомити?

— Але сенс створення паралельних груп якраз і полягає у тому, щоб нічого не повідомляти один одному, — зауважив Харрі, обігнув Іварссона і зайшов до ліфта. — Звичайно, якщо я вірно розумію тебе і ФБР.

Іварссон широко посміхнувся, проте погляд його при цьому зовсім не втратив твердості:

— Але ключовою ж бо інформацією ми, ясна річ, зобов’язані ділитися.

Харрі натиснув на кнопку першого поверху, але тут Іварссон зробив крок уперед і заблокував двері ліфта: