… ми з Оксаною мало не двадцять років зустрічаємося, а це вже півроку як не бачимося. За цих двадцять років, здасться, разів сім, отак приблизно на півроку, це коли вона збирається вийти заміж за якогось свого чергового знайомого. Вона знайомиться з новим кавалером, паралельно зустрічаючись зі мною, і все-все мені розказує про них. І що хто їй сказав, і що подарував, і яке дивилися кіно, і що він говорив про її фігуру, про її груди, про її вітчизняну та імпортну обновку, і як він її вперше поцілував, і як уже домагався від неї близькості, але вона йому поки що не обіцяла. Всі ці та інші подробиці вона мені розповідає чи по телефону, чи на моїй квартирі за чашкою кави або в постелі — в мене, чи в неї, бо ми зустрічаємося там і там. Я слухаю її не без цікавості, всі її історії повторюються й схожі одна на одну, інколи іронізую, інколи даю товариські поради, інколи застерігаю, а коли мені просто набридає слухати пікантні деталі, які особливо чимось там дорогі для неї, то я просто затикаю їй рот поцілунком і пропоную такий теми у ліжку, що вона замовкає — й потім просто не згадує. Ми паралельно зустрічаємося, поки в неї з черговим кавалером ще знайомство, ще тільки легкий флірт, але коли вона перестає ділитися зі мною подробицями, коли починає вигадувати й дурнувато посміюватися, тоді мій безжурно-іронічний настрій минає, тоді я їй кажу — все, годі, тепер зустрічайся тільки з ним, а я з тобою більше зустрічатися нє хочу… Після цього вона зрідка подзвонює, ми з удаваною чемністю говоримо про те-се, вона вдавано цікавиться моїм особистим життям, я так само вдавано цікавлюся її особистим життям. Але минає п'ять-шість місяців, її енний роман обертається на драму чи на фарс (та все ж таки на фарс не без ноток істеричної драми), вена знову починає надзвонювати по телефону, виявляючи щирий інтерес до мого особистого життя, й ми зустрічаємося, п'ємо чай і горілку (вона п'є чай, а я п’ю горілку), без особливого бажання чи необхідності займаємося любов'ю, і нарешті в ліжку, в перервах між статевими актами, вона поривається розказати про якісь віхи, про заключні акорди в своєму останньому романі, але мені справді не хочеться слухати, мене опановує апатія, долонею затуляю їй рота, вона сердиться, відбивається, я затуляю їй рота обома долонями, й вона затихає, скоряється, щоб пізніше, вже одягнувшись і вже йдучи, кинути мені щирий докір, що я байдужий до її особистого життя. Так, байдужий до її особистого життя, до неї, не люблю, не поважаю, а їй уже майже сорок років, а її в інституті на роботі поважають, а її студенти-заочники, що приїжджають у Київ з усіх куточків однієї шостої земної суші, її поважають і навіть осмілюються залицятися, особливо вірмени, а в неї ще з дитячих років слабкість до вірменів, і тільки я один, хам і мужик, ставлюся до неї по-наплювацьки, і якби я ставився не по-наплювацьки, а по-людськи, то вона б ніколи не дозволила собі ніяких знайомств на стороні, була б завжди мені вірна, а так я своєю поведінкою змушую її до таких стосунків, сам я винуватий у тому, що їй подобаються всілякі недостойні типи, я винен у її розчаруваннях і сльозах! Бо не хочу думати, що вона має влаштувати своє особисте життя, бо в неї ще є час, але час збігає, скоро зовсім не залишиться ніякого часу, вона стане нікому не потрібна, а мені була не потрібна — і є не потрібна!.. Й ми з Оксаною відновлюємо старі наші стосунки, які ніяк не можуть стати новими стосунками, але я — був би не я, аби не передбачив і з певністю не знав, що після всіх цих невдалих романів мені слід сподіватися на її новий так само невдалий роман, а тому не кидав і не кидаю телефонну трубку, якщо мені дзвонять мої старі знайомі жінки. У мене, тертого-перетертого холостяка, їх залишилося не так і багато з того великого мінливого контингенту, що був колись. Авжеж, той жіночий контингент був плинний, мінявся, хтось появлявся — й швидко зникав, щоб більше ніколи не повернутися, бо чи замiж виходив, чи знаходив собі іншого полюбовника, а хтось залишався надовго — на десяток, а то й на більше років. Ось я й не відмовляв цим жіночкам зі свого постійного, стійкого контингенту. А навіщо відмовляти, навіщо ображати в них їхню і людську, і жіночу гордість, коли просять пожаліти їх, поспівчувати, розрадити, обійняти, покохати? Я не такий жорстокий чоловік, та й з жорстокості — ніякої втіхи ні для себе, ні для когось, а саме тільки зло, то навіщо свідомо чи несвідомо заподіювати собі зло? Отож вони до мене зверталися й звертаються зі своїм жіночим теплом і жіночими слізьми, зі своєю жіночою спрагою любити й бути любленими, зі своїми добротою й щедрістю, а ще, звісно ж, зі своїми жіночими примхами й капризами, образами й вередами, абсурдністю мислення й алогічністю вчинків, тобто з усіма так званими накладними витратами їхньої вдачі і їхньої психіки, але де ж від цього дітися? Чи є якісь віддистильовані жінки, рафіновані, сама витонченість і духовність, сама еманація духовності? Нема таких ідеальних творінь-створінь, але в неідеальних творіннях-сотворіннях при бажанні завжди можна знайти оту рафіновану жіночність, якої прагнеш, а жінки ше й активно допомагатимуть тобі в твоїх пошуках у їхніх душах саме таких скарбіві.. А коли зустрічався зі своїми старими кадрами, то відмовляв у зустрічах Оксані, завжди знаходив якусь причину. Аж поки вона почала називати мене: «Ти проститутка!» Вислухає мою відмову по телефону, вилається «ти — проститутка» і кине трубку. Мене зло почало брати, чого обзиває? Колись зустрілися, випили горілки, я до неї, а вона — страйкує, у неї, мовляв, менструація. То й що, як менструація, хай буде менструація, на здоров'я, отже, не завагітніла, а ми хіба з тобою способів не знаємо? А вона: «Ти чоловік-проститутка, не хочу». І в очах скажені ревнощі. Думаю, щось знає, тільки що? «Не вигадуй», — кажу спокійно. А за її романи мовчу, вона сама про свої романи знає більше, ніж я, то хай згадає — і не кидається словами, хоч я не ображаюся. Й тут вона виклала досьє, яке зібрала на мене. Мовляв, тобі від жінки потрібна не тільки жінка, хоча й жінка теж потрібна. От коли вона до мене йде, то несе з собою курячу печеню, сметану, вінегрет, салат, смажену рибу, несе шкарпетки чи галстуки, ще якийсь дріб’язок у ванну чи на кухню. Дочці, коли відділилася, помагала через знайомого вантажника Колю діставати меблі — і диван, і письмовий стіл, і кухонний набір, а ще потім влаштувала дочку на курси машиністок, і дочці курси обійшлися безплатно, хоч іншим обходяться по шістсот-сімсот карбованців, і ти подарунка мені не купив навіть на червонець, для сміху. Думаєш, я не знаю, що ти зустрічаєшся з медсестрою Валею? Вистежила, як проводжав її в суботу вранці в поліклініку, вона в тебе провела всю ніч, і з твого ліжка подалася прямо до хворих, ставити капельниці. Я добре її роздивилася, вона ззаду більш-менш, ось тільки одягається бідненько, без смаку, бо від тебе хіба дочекаєшся на подарунок? А в цій поліклініці моя мама колись працювала, то я там досі багатьох знаю, а вони Валю знають, вона сама з Ірпеня, двоє дітей у неї, з чоловіком розлучилася: п’яниця й епілептик. То я знаю, що від цієї медсестри ти маєш усі ліки, які тільки треба, по аптеках не бігаєш, а ще від неї маєш самогон, вона сама хоч і не жене, але в сусідів бере для тебе. Й не кажи, що я брешу чи вигадую, бо я тобі тільки на пучку розказую з того, що знаю. Оця голуба сорочка на тобі — чия? Румунська, такі сорочки у них на роботі продавали для медперсоналу, головний лікар договорився з товаришами, ти знаєш? А я знаю. Тобі розказати про твою секретарку Таню? Розлучена, має дівчинку, а ти від неї маєш папір, скріпки, копірку, канцелярський клей, кнопки — ось усе в тебе лежить на письмовому столі, зараз геть усе повикидаю з балкона, тільки зафурчить. Про інших розказувати? Евеліна — ах, яке імпортне ім’я, вона в тебе ще нікуди не збирається виїжджати, наприклад, в Ізраїль? А твоя татарка Алла, теж має дочку, теж розлучена? Е-е, ти не тільки проститутка, ти ще й проститутка з садистським ухилом. Не подобається? Слухай, бо хто ще скаже тобі таку правду, скажу. Ти не просто добираєш жінок вільних чи таких, що хочуть порозважатися, повеселитися, кинутися зосліпу в загул і розгул, а ти добираєш нещасних і ущерблених, як правило — розлучених, бо поміж твоїх полюбовниць немає жодної нерозлученої. І в кожної — дитина. Я — виняток, у мене дитини нема, в мене хворі фаллопієві труби, я скільки їх лікувала — нічого не допомогло, не народилися в мене діти від моїх законних чоловіків, я думала, що вони винуваті, а вони думали, що я винувата, не вдалася мені дитина й від тебе, хоч я дуже старалася, ти й не розумів, чому я так старалася, а якби вдалася дитина від тебе — я тебе отак обома руками скрутила б у баранячий ріг, ти б у мене зразу став склеротиком і забув, хто така українка Валя, єврейка Евеліна, татарка Алла та інші, ти б знав тільки свою єдину-преєдину українку Оксану!.. У чому твій садизм? У тому, в чому твій садизм виявляється у ставленні й до мене. Кожна з цих жінок, уже не така й молода, мріє ще вийти заміж і знайти для своєї дитини батька, хоч і названого, але батька. А тому кожна з них ставиться до тебе не тільки як до свого потенційного законного чоловіка, а й як до потенційного батька своєї дитини. Кожна з них понад усяку силу старається, щоб так неодмінно сталося, — і в своє старання вкладає весь капітал свого серця, своєї душі, своїх скупих матеріальних можливостей. І ти користуєшся цим. Користуєшся рік, два, три, все розтягуєш і розтягуєш стосунки, не вносиш ніякої ясності у ваші взаємини. Еге, ти начебто нікого з них не обманюєш, бо нікому з них нічого не обіцяєш і не обіцяєш, так що вони й не повинні начебто розраховувати на заміжжя з тобою, але ж вони розраховують — і ти сам добре знаєш, що вони розраховують! Вони ждуть. Вони ждуть — а їхній час минає. Та краще б ти порвав з ними — це для них було б краще. Вони б звільнилися від твого липкого і слизького обману і, можливо, знайшли б те, що шукають, були б щасливі, а ти й тут обкрадаєш їх. Обкрадати — ось твоя суть. Чоловік-проститутка. Можеш дати мені по морді, можеш, тільки не забувай, що в школі я кидала диск, гранату і спис, а на перших курсах інституту теж кидала диск, була чемпіоном, так що рука в мене важка, дам здачу… І все-таки ти мені підходиш, я тебе як мужчину дуже добре відчуваю, а коли по правді, то саме ти розбудив у мені жінку, у нас з першим чоловіком так не виходило. Це вже ми з тобою зустрічалися, а тут мій розлучений перший надумав до мене в гості прийти, ми з ним переспали, то він був ох і здивований, усе допитувався, хто в мені розбудив жінку, бо я вже така стала, така стала! — то я сказала, що ти розбудив. Задоволений? А ти мені й за астрологічним календарем підходиш, ти для Бика хоч і не оптимальна пара, але підходяща, я тебе повинна задовольняти й заспокоювати… Сподобалося досьє, яке я зібрала на тебе? Неповне досьє, я поповню, а потім поб’ю тобі на морді і всім твоїм Валям-Евелінам-Аллам повидряпую очі. Я стежу за своїм здоров’ям, лікую свої фаллопієві труби, лікарі мене заспокоюють, що все буде гаразд, що я колись ще народжу, мій вік дозволяє народжувати, так що шануйся й люби свою Оксану, бо відріжу тобі вві сні, щоб нічого не дісталося українкам-єврейкам-татаркам Валям-Евелінам- Аллам!