Рукастик-Смугастик усмiхнувся.

- Отож повертатися тобi треба було не по тiй велосипеднiй дорiжцi, якою ти їхала ранiше, - продовжував Правильний Професор. - А чому?

- Тому що треба триматися правого боку, - впевнено вiдповiла Варя.

ЗУСТРIЧ ДАВНIХ ДРУЗIВ

Дiд Драндулет їхав нiчними вулицями.

Малько-Ванько тривожно озирався довкола: що як зненацька з-за рогу вискочить Громобiй? Та вулицi були безлюдними й тихими, тiльки здалеку долинав дивний невиразний шум. Де ж усi автомашини? Куди вони подiлися?

- Давненько я не мчав так шалено вулицями, - самозадоволено промовив Дiд Драндулет, обережно долаючи вибоїну. - Аж дух захоплює!

Щоправда, Мальковi-Ваньковi здавалось, що вони ледве тягнуться, але вiн боявся образити доброго дiда й тому промовчав.

- Тримайся! - вiдчайдушне вигукнув Дiд Драндулет i з рипiнням та скреготом почав розвертатися. Вiн виїхав на велику площу i зупинився, мов укопаний: попереду палав червоний вогонь Знавця-Моргунця, а з усiх бокiв до нього бiгли Рукастики-Смугастики й тривожно сюрчали в срiбнi свистунцi.

Про всяк випадок Малько-Ванько сповз з оксамитового сидiння i зачаївся пiд кермом.

- Ай-яй-яй! - вигукнув Дiд Драндулет. - Оце так зустрiчаєш добрих гостей, господаре?

- Дiду Драндулете! Старий друже! - загукав Знавець-Моргунець i вiд хвилювання, а може, з радостi спалахнув вiдразу зеленим, жовтим, червоним вогнями, вiд чого Рукастики-Смугастики розгублено остовпiли на мiсцi.

- Пробач, будь ласка! Я спочатку не розгледiв, що то за диво з'явилося.

- Отакої! - гiрко промовив Дiд Драндулет. А оскiльки його мотор був двотактним, то в нього вийшло: "Так-так! Так-так! Так-так!" Виходить, я вже, по-твоєму, дивак? Менi вже й на свiт бiлий з'являтися не можна?

Знавець-Моргунець знiяковiв.

- Не те я хотiв сказати, не те! Не дивак, а диво! Дивне дивакувате диво!

- Сам ти дивак... - почав було Дiд Драндулет, але тут дверцята, до яких притулився спиною Малько-Ванько, розчахнулися, i хлопець шкереберть полетiв на землю.

- От так штука! - здивувався Знавець-Моргунець. - Звiдки ти, хлопче, взявся? I що ти там шукаєш?

- Шукаю дiвчинку Варю, - пробурчав Малько-Ванько. Вiн сидiв навпочiпки i тер гулю на потилицi. - Тiльки я не тут шукаю, а взагалi... Нам додому треба повертатися.

Знавець-Моргунець якось незвичайно моргнув Рукастикам-Смугастикам. Тi спритно пiдбiгли й виструнчилися перед своїм начальником.

- Розшукати дiвчинку Варю!

Наперед виступив Рукастик-Смугастик у бiлому беретi й бiлих рукавичках.

- А її й шукати не треба. Варя перебуває в Кiмнатi Знань, куди я її вiдправив через те, що вона зовсiм не знала Закону Вулиць i Дорiг.

- Ай-ай-ай, - засмутився Знавець-Моргунець. - Як же цю дiвчинку випускати на вулицю, коли вона зовсiм не знає правил Закону? Як можна довiрити їй самостiйно ходити по Чарiвнiй Круговертi? Вона ж не зможе повернутися додому!

- Тепер вона зможе сама ходити вулицями, - впевнено вiдповiв Рукастик-Смугастик. - Професор допомiг вивчити всi правила. I зараз вона їсть знаменитi пирiжки пам'ятi, щоб добре все запам'ятовувалось.

Малько-Ванько голосно ковтнув слину i сказав:

- Я теж хочу пирiжкiв...

- Тодi до професора! Негайно до Правильного Професора!

ЗАМКНЕНЕ КОЛО

- Слухайте, - мовив Правильний Професор i почав протирати окуляри. - Щось швидко стали пирiжки зникати... випаровуватись... пропадати. Щойно цiла тарiлка була...

- Та загула! - радiсно пiдхопив Рукастик-Смугастик i змовницьки пiдморгнув Варi. - Ще принести?

Правильний Професор пiдозрiло подивився на дiвчинку На Вариному платтячку була нашита велика строката кишеня, яку вона вщерть напхала пирiжками. Пiдрум'янений кiнчик одного з них зрадницьки виглядав з кишенi.

Дiвчинка почервонiла й похнюпилася. На її очах виступили сльози.

- Я... я не собi, - схлипнула вона. - Малько-Ванько, мабуть, голодний. I я...

- Он воно як, ти взяла їх для Малька-Ванька? - зрадiв Правильний Професор i почав її утiшати. - Ну, не плач... не рюмсай... не розкисай. Це навiть дуже добре, що ти подумала про Малька-Ванька. Про друзiв не забувають. Чому ж ти нам нiчого не сказала... не повiдомила? Хочеш, ми тобi ще цiлу тарiлку пирiжкiв дамо? Га? I ти непомiтно їх у кишеню...

- Бiльше не влiзе, - простодушно мовила Варя. - Тут їм i так тiсно...

Цiєї митi на вулицi загудiв клаксон автомобiля. Рукастик-Смугастик стрiмголов вилетiв i тут же повернувся:

- Це за тобою, Варю!

- Хто це? - чомусь злякалась вона. Та в дверях вже з'явився Малько-Ванько.

А Професор провадив далi:

- Навiть якщо ти забула якесь там правило - не бiда. Найголовнiше - не розгублюйся, не кидайся, куди попало, а подумай... помiркуй... помисли.

- А якщо думати нiколи? Якщо машина на мене летить?

- На того, хто думає, машина не налетить! - розсердився Правильний Професор. - Думати треба заздалегiдь... завчасно... наперед! Зрозумiло?

Хлопчик i дiвчинка кивнули.

- Ось я i кажу, якщо забудеш щось, зупинись, вдихни глибоко кiлька разiв - i згадаєш.

Варя поцiкавилась:

- Кiлька разiв - це скiльки?

- Скiльки? - Правильний Професор замислився. - Скiльки... гм...

Вiн приставив палець до чола, потiм схрестив руки на грудях, далi заклав їх за спину, вiдтак засунув у кишенi.

I тут обличчя його посвiтлiшало.

- Ага!.. Ось. - Вiн витягнув з кишенi гумову надувну кульку. Звичайну кульку, яку надувають пiд час свят i пускають у небо. Жовту.

- Ти запитуєш, скiльки разiв? Поки не надмеш цю кульку. Тримай.

Нарештi вони вирушили додому - допитлива Варвара i пустун Малько-Ванько. їх чинно вiз Драндулет-Кабрiолет. Професор та Рукастики-Смугастики ще довго махали їм услiд i бажали щасливого повернення.

Вони проїхали Похмурий тунель, проминули Триколiрний замок i виїхали на пряму дорогу, яка вела за околицю Чарiвної Круговертi.

Та на цьому пригоди наших героїв не закiнчилися.

Коли вони вже збиралися залишити чарiвну країну, їх зупинило П'яте Колесо:

- Стiйте! Попереду - страшна небезпека!

Дiд Драндулет уповiльнив хiд:

- Яка небезпека? Де вона?

- Попереду. Там, куди ви їдете.

- Ми їдемо до Замкненого Кола, - поважно мовив Дiд Драндулет. Звiдти ми виберемося на потрiбний нам шлях.

- Нiкуди ви звiдти не виберетесь. Там зiбралися всi автомашини...