МАЛЬКО-ВАНЬКО I ДОПИТЛИВА ВАРВАРА

Настала тепла лiтня нiч.

Велике мiсто поволi засинало...

Один за одним згасали у вiкнах яскравi вогнi, стихав гуркiт численних моторiв.

На околицi мiста, у затишному березовому гайку, розташувався лiтнiй дитячий садок "Парасолька". Спокiйна тиша панувала в чепурненькому бiлому будиночку.

На лiжечках солодко спали дiти. В розчиненi вiкна линуло свiже нiчне повiтря, насичене духмяними пахощами рiзнотрав'я.

На верандi погойдувався гамак, у якому дрiмала вихователька Олеся Василiвна. Навколо неї лiтали нiчнi метелики, обвiваючи прохолодою розпашiле вродливе обличчя. На вустах блукала легенька усмiшка...

Заснув навiть у своїй затишнiй будi вiрний друг дiтлахiв - пес Яквас. Проте спав вiн сторожко - пiсля вечерi куховарка тiтка Килина дала йому велику кiстку, яку вiн не встиг догризти й заховав у найпотаємнiшому кутку свого кубла. Отож коли-не-коли спросоння загрозливо гарчав у темряву, щоб налякати кожного, хто зазiхнув би на його скарб.

Щоправда, гарчав Яквас незлобиво, бо мав добру i лагiдну вдачу. З його поведiнки дiти вгадували й характери людей, якi з'являлися в садку. Ось приходить вiдвiдувач, а до нього з гавканням пiдстрибує Яквас.

- О-о! - починає загравати гiсть. - Гарний собачка! I як же його звати?..

- Яквас! - хором вiдповiдають дiти.

- Що?! - дивується той.

- Як-вас! - уже видiляючи кожен склад, повторюють усi й нестримно смiються. Якщо вiдвiдувач теж починає смiятися, то у нього добра вдача, бо жарти розумiє i не ображається. Але були й такi, що сердито буцали Якваса i йшли геть з погрозами та лайкою. Ясна рiч - поганi люди. На таких i Яквас сердито гавкав.

Але тепер вiн спав i бачив чудовi сни тiльки про добрих людей, якi його навперебiй частували.

Не спав лише найневгамовнiший i найпустотливiший хлопчик - Iвасик. За маленький зрiст його лагiдно кликали - Малько-Ванько. Зараз вiн з головою укрився ковдрою, щоб усi думали, нiби спить.