_Лада._ А про себе Магнiтофончик забув iз скромностi?
_Магнiтофон._ Себе не видно без дзеркала. (До Геннадiя). I взагалi, товаришу слiдчий, чи не здається вам, що вже почалося у нас словоблудство. Це з переляку, мабуть...
_Геннадiй._ Я не кваплюся. Поговорiть. Так потроху всi нарештi й познайомитеся по-справжньому. (До Лади). Ладо, а де ви працюєте?
_Лада_ (пихато). У Будинку моделей. Демонстранткою. (Пiдводиться, повертається). Хiба не видно?
_Еврика_ (до Геннадiя). Лада працює красунею. їй пощастило в життi. Можемо всi вiдрекомендуватися, якщо цiкаво. Я, наприклад, скромний службовець з книжкової бази... Магнiтофон - годинникар. Маленьке вiконечко у великий свiт з вивiскою: "Гарантiя на шiсть мiсяцiв..."
_Геннадiй._ З Денисом давно знайомi?
_Еврика._ Як вам сказати? Не дуже.
_Геннадiй_ (до Магнiтофона). А ви?
_Магнiтофон._ Скоро чотири роки. З армiї. Нашi лiжка поряд стояли.
_Денис._ З того часу i дружимо. Цей дивак завжди виручав мене. Iнодi через це сам потрапляв у халепу i вiдсиджував на гауптвахтi. I замiсть мене добровiльно нужники чистив. Дивна людина! Загадка природи.
_Магнiтофон._ Нiчого ти, Денисе, так i не зрозумiв. (До Геннадiя). Вiн привiз iз собою кiлька своїх фiгурок. У нього ж золотi руки. I щоб я дозволив рукам, якi вирiзали Кентавра, нужники скребти!
_Геннадiй_ (до Магнiтофона). А чому вами займався карний розшук?
_Денис._ Справа давня. Його годинникова артiль оркестру, звичайно, не мала. В iншi оркестри чужу людину не приймали. От вiн i вирiшив свiй створити, iз вiльних хлопцiв... Але iнструментiв немає, грошей так само. Хотiв у багатих клубiв тим часом позичити. Непомiтно... Але тут мiлiцiя втрутилася...
_Геннадiй._ Музична крадiжка?
_Магнiтофон._ У всякому разi, до суду справа не дiйшла.
_Еврика._ Дзигарики-ходики на поруки взяли.
_Санько-Чорний_ (пiдхоплюється, з викликом). Задля повного комплекту, товаришу слiдчий, я - дармоїд! Уже другий тиждень. А що?! По закону можна тимчасово не працювати!
_Лада._ Нате i мої п'ять, щоб було - десять! Не вибрикуй. Сядь.
_Геннадiй._ А де там ваш Бiлий подiвся? Денисе, пiди-но поглянь.
Денис виходить.
_Санько-Чорний._ Вiн, мабуть, вирiшив за одним рипом i душ прийняти.
Раптом за дверима щось падає, звiдти долiтав несамовитий крик Дениса.
_Денис._ Щеня! Iдiот! Додумався! Йолоп малахольний! (Втягує за комiр Санька-Бiлого до кiмнати, трусить його, продовжуючи кричати. Замахується кулаком). Я тобi зараз як врiжу! Я тебе навчу вiшатися, лушпайка, сопляк! Теж менi - самогубець знайшовся. Ох, iдiот який!.. (Випускає його з рук).
Санько-Бiлий знесилено стоїть серед кiмнати.
_Денис_ (збуджено, до всiх). Заходжу у ванну, а вiн вже вилiз на табуретку, i вiрьовка на шиї... Руки йому помити! (Знову замахуеться на Санька-Бiлого). Убив би гада!
_Геннадiй._ Облиш його.
_Санько-Чорний_ (пiдхоплюється, жахаючись). Бiлий, так, значить, це ти... ти - Вiктора!..
Санько-Бiлий раптом починає несамовито ридати. Його садовлять за стiл. Усi мовчать.
_Майя_ (наливає склянку води). На. Випий води.
_Санько-Бiлий_ (п'є i, впавши головою на стiл, знову ридає).
_Лада._ Я ж казала що кiнець кiнцем вiн сьогоднi зареве!
_Магнiтофон_ (зло). Досить, Ладо! (Смикнувши, знiмає парик з її голови). Може, оце заважає тобi говорити по-людськи.
_Лада_ (вихоплює з рук Магнiтофона свiй парик, розлючено). Хамло! (Мало не плачучи). I всi ви тут хами! Не хочу бiльше вас бачити (пiдхоплюється i йде до дверей).
_Магнiтофон._ Нехай iде. Набридла.
_Геннадiй_ (до Лади). Залишiться!
Лада покiрно сiдає у кутку на диванi, ховає парик у сумочку i починає причiсуватися.
_Геннадiй_ (до Санька-Бiлого). Перестаньте ревти i вiдповiдайте на мої запитання. Ви вдарили ножем Вiктора?
Санько-Бiлий продовжує схлипувати.
_Геннадiй._ Був у вас нiж?
_Санько-Бiлий._ Був...
_Геннадiй._ Ви взяли його з цього ременя? (Показує на ремiнь з ножами на стiнi).
_Санько-Бiлий._ Я не пам'ятаю...
_Геннадiй._ Як це не пам'ятаєте?
_Санько-Бiлий._ Я був п'яний. Дуже...
_Еврика._ Сп'янiла людина не може не тiльки точно оцiнювати свiй внутрiшнiй стан, але й наслiдки своїх вчинкiв.
_Денис_ (до Санька-Бiлого). Де ж ти напився?
_Санько-Бiлий._ Тут.
_Денис._ Як тут? Тобi не давали.
_Санько-Бiлий._ Еврика дав.
_Денис._ Неправда. Нащо брешеш? Еврика тобi нiчого не давав.
_Санько-Бiлий._ Ви нiчого не бачили. Коли свiтло погасили i всi танцювали.
_Еврика._ Ти щось, чоловiче, плутаєш. Сам, мабуть, крадькома налив собi.
_Санько-Бiлий._ А що ж такого, що ти налив? Ти ще сказав: "Пий, почувай себе мужчиною! Затирають тебе". А що такого?!
_Геннадiй._ Стаття така е. За споювання неповнолiтнiх. (До Санька-Бiлого). Нiж хто вам дав?
_Санько-Бiлий._ Я не пам'ятаю... Якийсь туман був у головi.
_Геннадiй._ А лiзти у бiйку була причина, Бiлий?.. Майте на увазi, сп'янiння не є пом'якшуючою обставиною. Навпаки. Розкажiть, що ви запам'ятали.
_Санько-Бiлий._ Вiн кудись Ладу тяг, i я його вдарив.
_Геннадiй._ Хто "вiн"?
_Санько-Бiлий._ Ну, Вiктор... На танцмайданчику.
_Лада_ (зло). Рятiвничок!
_Геннадiй._ Ладо, Вiктор i справдi вас кудись тяг?
_Лада._ Вiн, як тiльки прийшов на танцi, схопив мене за руку i сказав: "Вийдемо звiдси. Повинен негайно щось сказати тобi!" А вигляд у нього був!
_Еврика._ "Щось сказати"? Зрозумiло, чого вiн вiд тебе хотiв.
_Лада_ (до Еврики). Зрозумiло чи не зрозумiло, тiльки раптом навколо мене зчинилася штовханина. Пам'ятаєш? Ти ледве витяг мене з цiєї бiйки.
_Денис_ (до Еврики). Ну от. А ти тут Таню приплутав...
_Геннадiй_ (до Лади). I Вiктор нiчого вам не сказав?
_Лада._ Вiн не встиг.
_Еврика._ Ревнивець Бiлий, недовго думаючи, ударив його ножем... Ну тепер все ясно... (До Геннадiя). Всi iншi можуть бути вiльнi, товаришу слiдчий?
_Геннадiй._ Менi, на жаль, не все ясно. Зокрема, що ще трапилося тут, у квартирi. Перед тим, як пiшли на танцi.
_Санько-Чорний._ Яке це має значення тепер?
_Геннадiй._ Певно, має, коли я цiкавлюсь.
Дзвонить телефон. Нiхто не бере трубки. Всi мовчки дивляться на апарат. До телефону пiдходить Геннадiй.
_Геннадiй._ Слухаю... Так, Андрiю, це - я. Ти звiдки дзвониш?.. З лiкарнi?.. Добре. Зараз приїду. (Кладе трубку. До всiх). У нас дуже цiкава бесiда. Але мусимо перервати її. На пiвгодини. Всiх прошу залишатися в квартирi.
