_Лада._ Правда, що двiчi. Я запам'ятала.
_Геннадiй._ Чому вмикав? Може, якiсь причини були?
_Еврика._ Якi причини?! Пуританство.
_Санько-Чорний._ Вiн ще й музику хотiв вимкнути...
_Таня._ Почекайте... Здається, вiн щось намагався сказати.
_Еврика._ Сказати, що мода на темнi танцi минула. Або що це некультурно.
_Магнiтофон_ (до Еврики). Звiдки ти знаєш? Тебе ж тодi, здається, не було в кiмнатi.
_Денис._ Менi було незручно перед друзями за його поведiнку.
_Санько-Чорний._ Та вiн просто перебрав. Не промах випити на дурняк.
_Денис._ Чого "на дурняк"?! Коли я запросив його, вiн сказав: "Хвилинку!" - i вибiг у гастроном. Принiс пляшку вина.
_Лада._ Правда. Але наш Бiлий узяв ту пляшку "бiомiцину" двома пальцями i вiднiс на кухню, у вiдро. "Мужчини таке не п'ють, - сказав вiн, - тiльки алкашi i жебраки!" - "Мужчини, може, й не п'ють, вiдповiв Вiктор, - а тобi, пацан, i такого не можна".
_Геннадiй._ I що було далi?
_Лада._ Нiчого. У Бiлого тiльки почервонiли вуха, i вiн замовк. У нього вуха завжди червонiють, коли хвилюється.
_Геннадiй._ Але смiливо напав на чужого?
_Магнiтофон._ Бо Еврика сказав, коли той вибiг: "Денисе, що це за тюлька, стрижена "пiд бокс"... А Бiлому бiльше нiчого й не треба було...
_Геннадiй._ Ну, стрижений... Он i в Дениса коротке волосся.
_Санько-Чорний._ А що такого, товаришу слiдчий, коли довге?! Це - не злочин. Менi волосся богом дане, як руки, як ноги, як очi, i нехай росте, скiльки може. (Показує рукою до пояса). Аж сюди (показує на колiна), сюди (нахиляється до землi) i сюди!.. Я себе тiльки так бачу, так вiдчуваю, так розумiю. З волоссям. Без нього буду я - не я!
_Геннадiй._ Отже, що було пiсля того, як Вiктор намагався увiмкнути свiтло?
_Лада._ Усiм набридла ця мишача вовтузня у квартирi, i ми пiшли на танцмайданчик.
_Геннадiй._ I Вiктор?
_Лада._ Нi.
_Геннадiй._ Чому?
_Лада._ Вiн хотiв ув'язатися за нами. Але на сходах Чорний таки не витримав i трошки постукав його головою об стiнку.
_Майя_ (здивовано). Нiчого собi! I ви всi спокiйно дивилися, як б'ють людину головою об стiнку?! I тепер спокiйно про це говорите?!
_Еврика._ Зараз я готовий заридати, дiвчино Майя. Але що це дасть?..
_Лада_ (до Майї). Ви краще сидiть там i не втручайтесь.
_Санько-Чорний._ Ну, постукав, ну... У всiх руки чесалися. Але мене вiн першого штовхнув.
_Таня._ Його штовхнули на тебе.
_Лада._ Вiн i сам на ногах не тримався. Щось белькотiв... I пiсля цього десь зник. А ми всi пiшли на танцмайданчик...
_Таня._ Нi, не всi. Олi не було. Вона теж десь зникла.
_Еврика._ Тепер ясно "де"? З ним пiшла, з цим Вiктором.
_Таня._ Що ти! У неї скоро весiлля! Їй, мабуть, набридло з нами, без свого Єдиного...
_Еврика._ Вона теж не була тверезою, товаришу слiдчий.
_Геннадiй._ А коли цього вечора Вiктор знову з'явився у вашiй компанiї?
_Санько-Чорний._ Вiн прийшов на площадку вже iз своєю компанiєю.
_Геннадiй._ I як почалася бiйка?
_Еврика._ Вiн був агресивно настроєний i почав чiплятися до наших дiвчат.
_Геннадiй._ А хто перший з ним завiвся? Знову Чорний?
_Санько-Чорний._ Нi, нi, не я.
_Геннадiй._ А хто ж?
Усi мовчать.
_Геннадiй._ У кого в руках був нiж?
Усi мовчать.
_Геннадiй._ Не раджу мовчати. Все одно довiдаємось.
_Санько-Чорний._ Як?!
_Геннадiй._ Простiше простого. Нiж зараз на експертизi, у всiх вас знiмуть вiдбитки пальцiв i установлять, хто тримав його останнiй.
_Магнiтофон._ Якщо так просто, то навiщо це розслiдування?
_Еврика_ (раптом до Санька-Бiлого). Постав чарку назад!
_Геннадiй._ Щоб з'ясувати мотиви. I дати можливiсть злочинцю самому признатися.
Санько-Бiлий, ставлячи чарку, перекидає тарiлку на пiдлогу.
_Еврика._ Телепень!
_Санько-Бiлий_ (до Геннадiя). Я пiду руки помию. Можна?
_Геннадiй._ Чого ж. Iди, мий.
Санько-Бiлий виходить.
_Геннадiй._ Навiщо ви споюєте хлопця?
_Еврика._ Нiхто не споює. Це тiльки сьогоднi йому воля, заради свята.
_Лада_ (насмiшкувато). У Бiлого зараз перiод самоствердження.
_Магнiтофон_ (до Лади). А ти чого мучиш хлопця? (До Геннадiя). Цей дурник по вуха закохався в неї, а вона ного навмисне дратує. До слiз.
_Лада_ (обурено). Потрiбне менi це щеня?
_Майя._ Та хiба тiльки малому треба стверджуватися у життi. Справа не в роках.
_Магнiтофон._ Маєте рацiю, Майя. У кожного це по-своєму. Ось хоч би наша Лада. (До Лади). Скiльки я тебе, красуне, знаю - вся твоя багата фантазiя працює на феєрверки. Коли не збиваєш кого-небудь з нiг якимсь вибриком, то почуваєш себе обiкраденою. Хiба не так?
_Лада_ (ображено). Яке глибоке спостереження!.. Спасибi, хоч не обпльованою...
_Санько-Чорний._ Я теж, мабуть, ще росту, тому що у снi все лiтаю... лiтаю...
_Таня._ А наяву все нижче падаєш... З нас усiх, мабуть, тiльки Еврика вже ствердився. Але, можливо, я його просто не розумiю...
_Магнiтофон._ А що його розумiти?! Еврика типовий алкоголiк. У цьому званнi вiн уже давно утвердився.
_Еврика._ Це в мене спадкове. Батько помер вiд запою.
_Магнiтофон._ У тебе ж i мати була.
_Еврика._ Матерi не було.
_Санько-Чорний._ Ги-и!..
_Еврика._ Не пам'ятаю її. Можливо, мала крильця. Як зозуля... А що, є претензiї до мене?
_Магнiтофон._ Нi, єдина людина серед нас, котра доказує себе дiлом, - це Денис. Лада. А Таня?..
Магнiтофон мовчки знизує плечима.
_Лада_ (до Магнiтофона). Коли вже почав, говори пiдряд. (До Геннадiя). Це ж як ота гра у брехню. Треба казати правду, щоб побачити, хто бреше. Отже - Таня.
_Магнiтофон._ Що про неї сказати. Про неї - нелегко. Надто вона правильна, калiграфiчна, як пiдручник чистописання. Вiд того i здається далекою, майже нереальною.
_Еврика._ Досi її й справдi немов вiдгороджував вiд нас паркан iз непiдкупної чесностi i порядностi... Але ось ця iсторiя з Вiктором вселила менi тепер деякi сумнiви (до Танi). Слухай, може, вiн чiплявся до тебе на танцмайданчику, липнув, а ти просто оборонялася i ненароком... По закону за оборону не судять... Особливо якщо дiвчина... Адже так, товаришу слiдчий?.. Якщо, звичайно, була межа...
Таня мовчить.
_Еврика._ Говори!
_Таня_ (нi до кого не звертаючись). Менi холодно. (Обiймає себе руками).
_Магнiтофон_ (до Еврики). Не чiпляйся до Танi!
_Еврика._ А ти, либонь, чи не закоханий в неї, як Денис?
_Денис_ (схвильовано). Я тож прошу тебе, Еврико. Облиш свої жарти. Тут справа серйозна.
