Так, уже в 1920 г. популярный украинский писатель и драматург, глава Генерального секретариата (первого национального правительства в 1917 г.) и председатель Директории, возглавивший антигетманское восстание осенью 1918 г., выпустил трехтомник «Возрождение нации» (второй и третий тома имеют подзаголовок – «История украинской революции [март 1917 г. – декабрь 1919 г.]»)[49]. В 1921–1922 гг. вышли четыре тома «Записок и материалов по истории Украинской революции» бывшего генерального писаря, министра внутренних дел в 1917–1918 гг., высокого правительственного чиновника в 19191920 гг. П. Христюка[50]. Затем появились масштабные исследования Н. Шаповала, Д. Дорошенко, И. Мазепы, других видных деятелей революционной поры [51]. Были еще сотни изданий (больших и меньших по объему) – документальных, исследовательских, мемуарных, публицистических, объектом которых являлась история Украинской революции. Однако парадоксальность ситуации заключалась в том, что главным образом бывшие участники национально-демократической революции ретроспективно убеждали вдали от Родины в существовании общественного феномена друг друга и самих себя. Читатели Советской Украины в это время внимали доводам отечественных историков, отрицавших не только факт Украинской революции, но даже и гипотетическую возможность ее. Попытки некоторых авторов (А. Речицкого, М. Яворского, В. Затонского, И. Гермайзе, М. Рубача) использовать в своих трудах термин «Украинская революция» и не нашедшие серьезного развития спорадические опыты разобраться в сущности явления к началу 30-х годов были отторгнуты. Поскольку в социальную схему развития революционного процесса в России (за буржуазно-демократической закономерно следовала пролетарская революция) многие процессы и события в Украине не вписывались, они априорно объявлялись контрреволюционными (с точки зрения общественного прогресса) и буржуазно-националистическими (с точки зрения интернациональных задач пролетариата). А наиболее весомый аргумент в пользу подобной логики сводился к тому, что свой исторический приговор альтернативным вариантам, отстаиваемым различными политическими лагерями, вынесла сама жизнь. И если в горниле ожесточенных битв массы отказали в поддержке национальным лозунгам, любые попытки их ретроспективного анализа в положительном ключе тут же объявлялись рецидивами фальсификаторов, идеологическими происками «вчерашних» людей, стремящихся подорвать социализм и дружбу народов. В отчаянном противоборстве с подобным «монизмом» советской историографии украинские историки и публицисты в диаспоре далеко не всегда удерживались на позициях объективности и все больше впадали в крайности, субъективизм, что, естественно, не умножало научности их трудов, делало их уязвимыми и малопривлекательными. С рубежа 90-х годов в Украине начался новый этап в постижении исторического опыта 1917–1920 гг. Можно говорить даже о своеобразном публикаторском и исследовательском буме. Осуществлены результативные шаги в освоении источниковой базы, особенно того сегмента, который в советское время почти не вовлекался в научный оборот. Речь идет о материалах, в которых отразилась деятельность национальных партий и организаций, государственных центров, политических систем, порожденных Украинской революцией. Это, прежде всего, издания, связанные с функционированием Центральной рады, Директории, развитием национально-освободительного движения[52]. Определенную информационную ценность имеют и обнародованные документы гетманского периода [53]. Большой размах приобрели перепечатки разнообразного политико-публицистического наследия лидеров Украинской революции – М. Грушевского, В. Винниченко, С. Петлюры, Д. Дорошенко, И. Мазепы, М. Шаповала, государственных деятелей – П. Скоропадского, В. Липинского и др.[54]
Продолжают выходить многие мемуарные и дневниковые работы как упомянутых выше, так и других участников событий[55]. Немало делается и для издания в Украине тех трудов о процессах 1917–1920 гг., которые впервые увидели свет за рубежом[56]. Следует отметить, что государственные, идеологические институты привлекали внимание к событиям 1917–1920 гг., стимулируя массовое общественно-политическое реагирование соответствующими документами (постановлениями) наивысшего уровня, организацией массовых мероприятий и т. п.[57] Означенное, естественно, сказалось на масштабности собственно исследовательских усилий. На протяжении двух с половиной десятилетий защищено более полутысячи докторских и кандидатских диссертаций с проблематикой революционной эпохи[58]. Налицо явная тенденция к дальнейшему умножению работ в данной сфере, хотя былая активность несколько спадает. Начиная с 1991 г. выпущены сотни книг и брошюр, тысячи статей, которые так или иначе анализируют события в Украине под углом зрения национально-демократической революции[59]. Только в вышедшем еще в 2001 г. тематическом библиографическом указателе зафиксировано около 7 тыс. позиций[60]. Историография Украинской революции по количественным показателям, несомненно, вышла на ведущие позиции в исторической литературе. Делались попытки подвести и промежуточные итоги этого непростого процесса[61]. Опираясь на достигнутые коллективные результаты, думается, можно в самом кратком варианте обозначить основные контуры рассматриваемого феномена следующим образом. Тесно взаимосвязанные с общероссийским революционным процессом, детерминированные им многие события в Украине 1917–1920 гг. в исторической реконструкции целесообразно выделять и именовать Украинской национально-демократической революцией. Это отнюдь не означает, что Украина была как-то отгорожена от общероссийских тенденций, что последние не имели в ней места. С момента свержения самодержавия украинство влилось могучим потоком в общий процесс демократических преобразований в стране, осуществляя весомый вклад в необратимость начатого переустройства общества. Однако неоспоримым фактом остается то, что после свержения самодержавия общественно-политическое движение в Украине, наряду с общим стремлением к демократизации и социальному прогрессу, имело свои, собственные, отличные задачи. Если их свести в лапидарную формулу, то она может звучать как освобождение и возрождение украинской нации (во всех сферах общественного бытия – экономике, политике, духовной жизни) [62]. Именно с учетом последнего обстоятельства, точнее для реализации таких задач параллельно с общероссийскими партиями, всегда находившими довольно мощную поддержку в Украине, с начала века создавались и упрочивались, развивали свою деятельность украинские (национальные) политические партии. В 1917 г. сеть таких партий стала еще более разветвленной, а организации укрепились, существенно умножили свои ряды. Весьма влиятельными, хотя, естественно и не в равной мере, стали Украинская партия социалистов-революционеров (УПСР), Украинская социал-демократическая рабочая партия (УСДРП), Украинская партия социалистов-федералистов (УПСФ), Украинская партия самостийников-социалистов (УПСС), Украинская хлеборобско-демократическая партия (УХДП) и другие. Программы этих партий имели целью превращение этнической общности украинцев в полноценную, модерную политическую нацию. Важнейшим пунктом движения в этом направлении, одновременно и непременным условием дальнейшего прогресса, являлось создание собственной государственности. вернутьсяВинниченко В. Відродження нації (Історія української революції [марець 1917 р. – грудень 1919 р.]). Київ-Відень, 1920. Ч. І-ІІІ. вернутьсяХристюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. Прага, 19211922. Т. I–IV. вернутьсяШаповал М. Велика революція і українська визвольна програма. Прага, 1928; Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. Т. І. Доба Центральної Ради. Ужгород, 1932; Т. II. Українська Гетьманська Держава 1918–1930. Ужгород, 1930; Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917–1921. Т. 1. Центральна Рада. – Гетьманщина. – Директорія. Прага, 1942; Т. II. Кам’янецька доба. – Зимовий похід; Т. III. Польсько-український союз. Кінець збройних змагань УНР. 1943. вернутьсяУкраїнська Центральна Рада. Документи і матеріали: У 2-х т. Т. 1. 4 березня – 9 грудня 1917 р. Київ, 1996; Т. 2. 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. К., 1997; Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року. Документи і матеріали. Київ, 2003; Директорія, Рада. Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 – листопад 1920 рр. Документи і матеріали: У 2-х т., 3-х ч. Київ, 2006. Т. 1; Т. 2. вернутьсяМирні переговори між Українською Державою та РСФРР 1918 р. Протоколи і стенограми пленарних засідань. Збірник документів і ма. теріаліи. Київ; Нью-Йорк; Філадельфія, 1999; Українська Держава (квітень-грудень 1918 року). Документи і матеріали. У двох томах. К., 2015. Т. 1–2. вернутьсяГрушевський М. Ілюстрована історія України. Київ, 1991; Он же. Про українську мову і українську школу. Київ, 1991; Он же. Очерк истории украинского народа. Киев, 1991; Он же. Хто такі українці і чого вони хочуть. Київ, 1991; Он же. На порозі Нової України. Київ, 1991; Великий Українець. Матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевського. Київ, 1992; Михайло Грушевський. На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріали. Нью-Йорк – Львів – Київ – Торонто – Мюнхен, 1992; Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції [марець 1917 р. – грудень 1919 р.]). Київ, 1990. Ч. І-ІІІ; Паралельно деякі сюжети з тритомника у 1990 і 1991 рр. були надруковані у журналах «Наука і суспільство» та «Дніпро»; Он же. Заповіт борцям за визволення. Київ, 1991; Петлюра С. Народе укра'нський. Вибрані статті, листи, документи. Харків, 1992; Он же. Статті. Київ, 1993; Он же. Вибрані твори та документи. Київ, 1994; Он же. Статті. Листи. Документи. Київ, 2006. Т. IV; Он же. Відродження нації. Заповіт борцям за визволення. К., 2008; Мазепа І. П. Україна в огні й бурі революції 1917–1921: Дніпропетровськ, 2001: І. Центральна. Рада – Гетьманщина – Директорія. ІІ. Кам’янецька доба; ІІ. Зимовий похід. ІІІ. Польсько-укра'нський союз. Кінець збройних змагань; Он же. Україна в огні й бурі революції. 1917–1921. Київ, 2003; Дорошенко Д. І. Історія Укра'ни 1917–1923: в 2 т. Київ, 2002. Т. І. Доба Центральної Ради; Т. 2. Укра'нська Гетьманська Держава 1918 року; Шаповал М. Ю. Соціологія українського відродження. Київ, 1994; Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму // В’ячеслав Липинський. Повне зібрання творів, архів, студії. Т. 6. Кн. І. Київ; Філадельфія, 1995; Липинський В. Листування. Т. І (А-Ж). Київ; (Філадельфія, 2003, и др. вернутьсяГрушевський М. Спомини // Київ. 1988. № 9. С. 115–149; № 10. С. 131–138; № 11. С. 120–137; № 12. С. 116–139; Винниченко В. Щоденник // Київ. 1990. № 9. С. 91–125; № 10. С. 96–110; № 11. С. 85–106; Дружба народов. № 12. С. 161–205; Скоропадський П. Спомини. Київ, 1992; Он же. Спогади. Київ; Філадельфія, 1995; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914–1918) // Український історичний журнал. 1992. № 6. С. 131–142; № 7–8. С. 140–146; № 9. С. 145–155; № 12. С. 152–159; 1993. № 1. С. 131–139; № 2–3. С. 104–114; № 4–6. С. 80–92; № 7–8. С. 102–114; Фещенко-Чопівський І. А. Хроніка мого життя. Спогади міністра Центральної Ради та Директорії. Житомир, 1992; Махно Н. Воспоминания. Киев, 1991. Кн. 1–3; Он же. Воспоминания, материалы и документы. К., 1991; Чикаленко Є. Щоденник, 1919–1920. К; Нью-Йорк. 2005; Омелянович-Павленко. Спогади командарма (1917–1920). Документально-художнє видання. Київ, 2007; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (19141920 роки). Київ, 2007;и др. вернутьсяНагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. Київ, 1993; Мли-новецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917–1918. Львів, 1994; Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914–1923 рр. Львів, 1998. У двох томах; Чернецький А. Спомини з мого життя. Київ, 2001; Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ.1919-6.V.1920). Київ, 2001; Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. Київ, 2002 вернутьсяКучма Л. Учасникам міжнародної конференції «Центральна Рада, та український державотворчий процес» // Центральна. Рада, і український державотворчий процес (до 80-річчя створення Центральної Ради). Матеріали наукової конференції 20 березня 1997 р. (У 2-х ч.). Ч. 1. Київ, 1997. С. 6–7; Он же. До читачів журнале «Пам’ять століть». 1998. № 1. С. 2–3; Будівля державності можлива лише на фундаменті злагоди та порозуміння. Доповідь Президента України Леоніда Кучми на урочистому засіданні, присвяченому 80-річчю проголошення Західно-Української Народної Республіки. Львів, 1 листопада 1988 року // Урядовий кур’єр. 1998. 3 листопада; Постанова Верховної Ради України «Про відзначення 125-річчя з дня народження видатного громадського, політичного діяча і письменника Володимира Винниченка» // Солдатенко В. Ф. Три Голгофи. К., 2005. С. 3–4; Про увічнення нам’яті видатних діячів Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Указ Президента України В. Ющенка // Урядовий кур’єр. 2005. 16 травня; Про заходи з відзначення 90-річчя подій Української революції 1917–1921 років та вшанування пам’яті її учасників. Указ Президента України В. Ющенка // Урядовий кур’єр. 2007. 18 квітня; До 90-річчя утворення першого Уряду України. URL: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?artid=72875700; Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років. Указ Президента України № 17/2016 П. Порошенка. URL: http://www.president.gov.ua/documents/172016-19736 вернутьсяСм.: Дисертації з проблем Української революції, захищені в Україні протягом 1991–2001 рр. // Проблеми вивчення історії української революції 1917–1920 рр. Київ, 2002. С. 279–294; Дисертації з проблем Української революції, захищені в Україні протягом 2001–2006 рр. // Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 рр. Випуск 2. Київ, 2007. С. 244–258. вернутьсяУкраїнська ідея. Постаті на тлі революції. Київ, 1994; Павленко Ю, Храмов Ю. Українська державність у 1917–1919 рр. (історико-генетичний аналіз). Київ, 1995; Верстюк В. Українська Центральна Рада. Навч. посібник. Київ, 1997; Українська революція і державність. Київ, 1998; Кондратюк В. О., Буравченкова С. Б. Українська революція: здобутки і втрати в державотворчих змаганнях (1917–1920 рр.). Навч. посібник. Київ, 1998; Українська революція: 1917 – початок 1918 рр. (Проблеми, пошуки, узагальнення). Запоріжжя, 1998; Українська революція і державність. Київ, 1998; Реєнт О. П. Українські визвольні змагання (поч. ХХ ст. – 1921 рік). Події на східних теренах національної території // У робітнях історичної науки. Київ, 1999. С. 7–268; Рубльов О. С, Реєнт О. П. Українські визвольні змагання 1917–1921 рр. Київ, 1999; Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис. Київ, 1999; Українська соборність. Ідея, досвід, проблеми (До 80-річчя Акту злуки 22 січня 1919 р.): Зб. Київ, 1999; Курас І. Ф, Солдатенко В. Ф. Соборництво і регіоналізм в українському державотворенні 1917–1920 рр. Київ, 2001; Солдатенко В. Ф, Хало Л. Г. Військовий чинник у боротьбі за політичну владу в Україні в 1917–1918 рр. Наукове видання. Київ, 2002; Верстюк В. Ф, Солдатенко В. Ф. Революції в Україні: політико-державні моделі та реалії (1917–1920) // Політична історія України. ХХ століття: У 6-ти т. Т. 2. Київ, 2003; Події і особистості революційної доби. Збірник. Київ, 2003; Яневський Д. Політичні системи України 1917–1920 років: спроби творення і причини поразки. Київ, 2003; Солдатенко В. Ф, Савчук Б. Галицька армія у Наддніпрянській Україні. Київ, 2004; Любовець О. Українські партії й політичні альтернативи 1917–1920 років. Київ, 2005; Гай-Нижник П. Податкова політика Центральної Ради, урядів УНР, Української Держави, УСРР (1917–1930 рр.). Київ, 2006; Ковальчук М. Невідома війна 1919 року: українсько-білогвардійське збройне протистояння. Київ, 2006. вернутьсяУкраїнська революція і державність. Науково-бібліографічне видання. К., 2001. вернутьсяСм.: Радченко Л. О. Сучасна історіографія національно-демократичної революції в Україні 1917–1920 рр. Харків, 1996; Ее же. Українська революція. Концепція та історіографія. Київ, 1997; Его же. Українська революція: концепція та історіографія (1918–1920 рр.). Київ, 1999; Левенець Ю., Гошуляк І. Українська революція: здобутки і проблеми дослідження // Етнополітологія в Україні. Становлення. Що далі? Київ, 2002. С. 169–190; Капелюшний В. П. Здобута і втрачена незалежність: історіографічний нарис української державності доби національно-визвольних змагань (1917–1921 рр.). Київ, 2003; Солдатенко В. Ф. Новітні видання і дослідження з історії Української революції // Актуальні проблеми вітчизняної історії ХХ ст.: Зб. наук. праць, присвячений пам’яті академіка НАН України Ю. Ю. Кондуфора. Киїі, 2004. Т. 1. С. 237–305; Он же. Доба Української революції (1917–1920 рр.) у новітній історіографії // Гілея. Науковий вісник. Філософія. Історія. Політологія. 2005. № 1. С. 87–151; № 2. С. 68–103; № 3. С. 50–72; Он же. Актуальні теоретико-методологічні проблеми історіографічного освоєння досвіду Української революції 1917–1920 рр. // Наукові записки ІПіЕНД. Курасівські читання. 2005. Киів, 2006. С. 453–465; Он же. Новітні тенденції й актуальні проблеми історіографічного освоєння процесів революційної доби 1917–1920 рр. в Україні // Україна в революційних процесах перших десятиліть ХХ століття. Міжнародна науково-теоретична конференція 2021 листопада 2007 р. Київ, 2007. С. 5–24; То же самое // Український історичний журнал. 2008. № 1. С. 75–88. вернутьсяСм.: Солдатенко В. Ф. Феномен Украинской революции // Российская история. 2009. № 1. С. 34–46. |
