Коли спецоргани (ДПУ – НКВС – МДБ – КДБ) заводили справу-формуляр на письменника (не лише на Остапа Вишню), то це означало, що людина втрачала, по суті, право жити особистим життям, адже серед секретних співробітників (агентів), були навіть завербовані члени родини. Друзі і колеги по перу регулярно подавали свої донесення і, очевидно, не завжди безкоштовно, а за певну винагороду не лише грішми (це для дрібних сексотів), а й здебільшого високими посадами, орденами, преміями тощо.

Не один десяток секретних співробітників і на волі, і на засланні вели постійний нагляд за Остапом Вишнею і подавали письмові звіти своїм вербувальникам, а ті узагальнювали подану інформацію і вже на їхній основі творили відповідні постанови, меморандуми, що ставали причинами наступних репресій.

Остапа Вишню було засуджено на десять років, і, як пізніше письменник згадуватиме з гіркою іронією, йому пощастило звільнитися раніше аж… на три дні.

28 листопада 1955 року Остап Вишня надіслав до Спілки письменників України заяву такого змісту:

«Посилаю Вам копію документа про те, що ніякого злочину, за що мене було покарано, – я не вчинив.

Не такий виходить я чорт, як мене змалювали були.

Я прошу виправити анкетні мої дані, де зазначено, що я судився і т. д.».

Згадуваною в заяві «копією документа» була довідка № 26/0-55 від 28 жовтня 1955 року, підписана головою Військового трибуналу Київського військового округу генерал-майором юстиції Архиповичем, про те, що 25 жовтня 1955 р. справу про звинувачення Губенка Павла Михайловича (Остапа Вишні) переглянуто й постанову колегії ОДПУ від 3 березня 1934 року відмінено, а справу припинено за відсутністю складу злочину.

Ось такий документ одержав письменник – рівно за одинадцять місяців до своєї смерті. В той час ще не говорилося на повний голос про репресії періоду сталінщини. І можна лише здогадуватися, який твір про Ухтпечлаг – один із велетенських островів архіпелагу ГУЛАГ – міг народитися з-під пера письменника…

Структура цієї книжки досить широка і різноманітна. У хронологічній послідовності тут подаються матеріали двотомної справи-формуляра і архівно-слідчої справи за 1933–1954 рр., сюди включено табірний щоденник за 1934–1935 рр., родинне листування із заарештованим, який перебував у харківській в’язниці, а згодом і засудженим на 10 років Остапом Вишнею, листи до двоюрідного брата Миколи Балаша і його спогади, а також уривки «Споминів» актора-березільця Йосипа Гірняка, з яким довелося сидіти в одній камері в харківському ДОПРі, а згодом опинитися в столиці Ухтпечлагу місті Чиб’ю; дві критичні статті Б. Вірного (Антоненка-Давидовича) і О. Полторацького, стаття М. Хвильового на захист гумориста. Уривки із книжки В. Гжицького «Ніч і день» – співстраждальця Остапа Вишні у заполярних таборах, який у своєму творі змінив прізвище героя із Губенка на Голубенка – це свідчення очевидця, описане професійним письменником.

Кілька гумористичних творів Остапа Вишні, які найбільше викликали лють у правовірних критиків-вульгаризаторів, теж вплетені в канву цієї невеселої хроніки життя письменника, з талантом якого боролася, але не перемогла тоталітарна система.

1. Справа-формуляр Губенка Павла Михайловича (Остапа Вишні: у 2-х томах / Галузевий державний архів Служби безпеки України.

2. Архівно-слідча справа Остапа Вишни —Губенка Павла Михайловича / Центральний державний архів громадських організацій України. Ф. 263, оп. 1, спр. 44228.

3. Рукопис книги «Трагічна «десятирічка» Остапа Вишні»; листування Остапа Вишні з дружиною В. О. Губенко-Маслюченко та дітьми Марією Михайлівною та В’ячеславом Павловичем; табірний щоденник; різні документи / упоряд. С. А. Гальченка, М. М. Євтушенко. – Матеріали книги в повному обсязі друкуються в цьому виданні. Зберігається в архіві С. А. Гальченка.

4. Листи Остапа Вишнідо Миколи Балаша / Центральний державний архів вищих органів влади України. Ф. 3863, оп. 1, спр. 11.

5. Спогади Миколи Балаша про Остапа Вишню / Центральний державний архів вищих органів влади України. Ф. 3863, оп. 1, спр. 1.

6. Вірний Б. Рецензія на тритомник Остапа Вишні // Життя й Революція: Місячник. Книжка VIII, серпень 1928. Бібліографія. Державне видавництво України. —С. 164—69.

7. Полторацький Ол. Що таке Остап Вишня // Радянська література: літ.-худож. та крит. журн.-місячник оргкомітету Спілки радянських письменників України. Другий рік видання. Державне видавництво «Література іМистецтво». – 1934. – № 4. – С. 157—79.

8. Хвильовий Микола. Твори: в п’ятьох томах / заг. ред. Григорія Костюка. Том IV. Остап Вишня в «світлі» «лівої» балабайки. Об'єднання Українських Письменників «Слово» і Українське Видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка. —Нью-Йорк—Балтімор—Торонто. – 1983. – С. 497—48. Цей памфлет вперше було опубліковано в журн. «Пролітфронт». Харків, 1930. Ч. 4, С. 254—09.

9. Гірняк Йосип. Спомини / упоряд. Богдана Бойчук. Нью-Йорк: Сучасність, 1982.

10. Гжицький Володимир. Ніч і день. Львів: Каменяр, 1989.

Поділити землю між селянами – справа не маленька.

Треба все передбачити, зважити, обґрунтувати, придивитися до місцевих особливостей, ґрунту, вдачі населення і т. ін., і т. ін.

І земельні комітети, і земельні управи, і селянські з’їзди, інструктори, пояснення, циркуляри…

Департамент земельної реформи з комісіями, фахівцями.

Взагалі – велика справа.

Це у нас!

У Денікіна справа далеко простіша!

Приїжджає до села загін.

– Зібрать сход!

Зібрали.

– Хто хоче землі – вперед!

Дехто виходить. Більшість землі не хоче – не ворушиться!

Але… (отут-то виявляється знання селянської думки) командир загону наперед знає, хто землі хоче. Має такий список…

І все безземельні або малоземельні.

Викликає. Виходять.

Ділять…

Одному двадцять п’ять, другому п’ятдесят, а іншому й до ста буває. Буває іноді, що шомпол ламається, тоді беруть новий… Хто більше добивався, тому більше й дають.

Бідніший – менше.

Усе як слід!

Це – земельна реформа.

А свобода…

Чи є де-небудь ще така, наприклад, свобода совісті, як у Шульгіна?

Нігде не найдете!

Запевняю вас, що нігде в світі не дозволять розпустити так «свободно» свою совість, як розпустив її Шульгін.

Чи ви гадаєте, що де-небудь є така «свобода» слова, як у «Киевлянина» або «Київської Дуньки»?

А свобода «зібрань» яка!

Ви тільки почитайте, як «збирають» з київського населення «самообложеніє» на користь добрармії.

«Зібрання» поголовні!

Ні, таки що не кажіть, а видно людей з державним досвідом…

Добудувалися!

– До того добудувалися, що, навіть Дон, цей «осередок тоєї Руськой государственности», – завадило!

– Завадило так, що вже вибльовує і «ідею», і тих, хто приніс з собою цю «ідею».

– Дончаки, нарешті, зрозуміли, якого «блага» принесли народові Денікін з кумпанією.

Захиталася найміцніша підпора поліцейської Росії.

– Єдиної, неділимої!

– Захиталася, щоби упавши, задавити всю царську наволоч.

– Не витримала, навіть, Донщина, зачарована ласкою бувшого Миколи II.

– Зрозуміла, яку гадюку пригріла в себе за пазухою.