Валя вийшла заміж. Оце недавно написала мені – pardon’у просить.
Ляля хворала на тиф. Тепер одужала.
В Київі не був я.
Скучив за тобою. Цілую. Твій Павло.
Харків. «Вісти». Пиши. Листи доходять…
Антоніна Миновна у Варшаві в Укр. Місії. Адреса її – Hotel Viktoria.
Ну, бувай здоров.
Павло.
Лист Остапа Вишні до Миколи Балаша
7 липня 1922 р.
7. VII.922 року
Харків
Дорогий Миколо.
Я писав тобі – не знаю, чому ти не дістав нічого. Оце й позавчора послав тобі листівку, що ти був прислав з оплаченою відповіддю. Листи твої я діставав.
Речі для Ляльки через Феденка одержав. Малі черевики: довелося продати. Лялька дуже виросла, ногу має велику. Так що коли висилатимеш, купуй черевики так приблизно на 10 років.
Ти пишеш, що послав багато посилок. Раніш ти писав, що вислав дві. Одну одержали. Очевидно другу – з справжньою адресою (В. Гончарівка, 12, 5), а ту, що на 13, Гон[чарівка], 13 (помилкову) не одержав. І не було її й у Нансена, бо я справлявся. Інших ніяких посилок не було.
У Соні сухоти. Становище її дуже серйозне. Лікарі кажуть, що процес захопив цілу ліву легеню і частину правої. Ввесь час піднесена температура. Вона бадьориться, але… Виїхала оце до Святих Гір в санаторію. Лялька в Харкові – здорова. Не подобається мені, по правді казавши, Ляльчине становище. Уваги б до неї треба більше. Вчити треба вже, а вона нічого з цього боку не робить.
Антоніна Миновна в Харкові. Працює в Черв[оному] Хр[есті] – завідує харчпунктом. Драм нема.
З дому не маю жодних звісток. Від Катерини вже місяців 8 – ні чутки. Оце написав до всіх наказа сповістити, що робиться скрізь.
На Тройцю з Ростова приїхала Валя. В них там драма. Розходяться чи що. Валя обвинувачує Василя – скакає ніби в гречку. І кудись ніби вскочив серьйозно.
Від твоїх не маю нічого. Заїздив був до мене фельдшер з Лозово-Павлівки – місяців зо три тому з листом од Дмитра. Дмитро живе добре з матер[іального] боку. Я йому все докладно відповів і написав, але після того мовчать. Здається, там усе гаразд.
Я в Харкові і нема просвітку – коли вже звідси виберусь. Працюю там же. Матеріяльно нічого. Чи бачив там «Червоний Перець»? Там можеш вичитати крім Грунського ще й Остапа Вишню, ще й Агронома, ще й Публія Козоцапського. Один у 5 особах. Мене не задовольняє. Нема радощів творчих. <За>жимаєш. Стимулів мало. [Дамці – нерозб. – С. Г.] «ідєля не прейдеши». Куснем хліба тхне, а це пхе.
Родинне життя зле. Власне з зовнішнього боку все «благополучно». Навіть надто. Рожева водиця. Не те гадалося. Не в свій город утелющився. Кубла хотять тихого, спокійного з колисками. Дуже, брат, ніжно все. Сильно люблять… Щоб удома, та щоб укупі, та щоб хвиль жодних.
«А он, нещасний, іщет бурі». Ну, й леле. Зовнішнє, я ж кажу, просто тобі рай. А в душі рве. Незадоволення. Та так увесь час гадається: «Ой, дремену! Ой, майну!!»
Половина увесь час підхвалюють. Тепер живуть на селі під Харковом. Малярія в них. Все це, звичайно, від Бога, але чи від того легче мені?! Розум каже, що треба терпіти, треба коритися, бо хто винен, що в крові праслюдія завелася, а душа хвоста задира. І як яка-небудь інша душа, не дай Бог, скаже «ґедзззз!!» – ударю, брат, вистрибом, як молодий бузівок, на розпач тьощ, шуринів та інших осіб, що оточують тіло моє бренноє. А душі такі витикаються…
Драмою воняє. Іменно – воняє, бо пахучої мабуть не вдерем.
Книгоспілка. Справа стоїть так. Центри кооперативні ухвалили утворити кооперативне пайове видавництво, яке й буде двигать видавничу справу. Це, значить, Вукопспілка, Українкустарспілка і Сільський Господар. Книг[оспіл]ка стара не відновлюється. Майно все у Вукопс[пілці] і перейде до нового т[оварист]ва як пай. Це проект, що ніби вже принципово ухвалений. Має бути невдовзі зорганізоване оргбюро. Фед[ір] Мих[айлович] був увесь час у Харкові з приводу цього і мабуть (так мені здається), увійде в правління цього т[оварист]ва. Подробиць ще не знаю. Тепер він виїхав з Харкова, а я був на селі оце два тижні, так що остаточно й не знаю, що й як. Іван Костьович на такім стані, як ми були з тобою в жовтні та листопаді 1920 року. [Семко] так само. Стас у Харкові «управдєл» Сільськ[ого] Господаря. Хлопці, Вс[еволод], Люд, Юрко в Харкові. І Чеч[ель], і Жук, і Залізн[як] у Харкові. Назар в Київі – здорові всі. Люд тимчасово живе в мене. Він за директора «Руху». «Рух» поволі відживає.
Товариші всі вітають. Вітай од мене всіх: і Микиту Юхимовича [Шаповала], і Папашу поцілуєш в ручку (синовнім) і Мухина, і Остаповича. Мик[иту] Юхимовича подякуй за його «Рев[олюційний] Соціялізм». Такої книжки ще в нас не було. Читається з захопленням. Для мас це, по мойому, Євангелія…
Пиши. Цілую тебе. Не сердься, що не діставав листів, бо я тебе «крєпко, серйозно й глубоко» люблю, хоч ти й брат мій.
Павло.
Донесення секретного співробітника «Зінгер».
23 грудня 1922 р.
По словам Лызанивского ГУБЕНКО Павло был арестован с ними, но освобожден до суда и не фигурировал в процессе УПСР. Служит он в газете «Вісті». «ГУБЕНКО знал Хоруженко и когда она хотела устроиться на квартиру к жене Голубовича, он сказал ей: «Вы знаете меня, а я знаю Вас».
4 січня 1923 р.
Встреча Нового года была у ГУБЕНКО, где по словам сына ЛЫЗАНИВСКОГО было очень весело. Там были Владимир ЗАЛИЗНЯК, ГОЛУБОВИЧ, Николай Михайлович.
ГОЛУБОВИЧ поднимал большую рюмку и все гости кричали и пили.
31 січня 1923 р.
По словам сына ЛЫЗАНИВСКОГО в воскресенье вечером они были у ГУБЕНКО, где были ЗАЛИЗНЯК, ГОЛУБОВИЧ и др. ГОЛУБОВИЧ его качал, целовал и сказал отцу, что когда-нибудь он – сын – будет великим человеком, таким как и его отец.
4 лютого 1923 р.
В пятницу вечером ЛЫЗАНИВСКИЙ был у ГУБЕНКО на Конторской.
13 лютого 1923 р.
11/2 у ЛЫЗАНИВСКОГО был ГУБЕНКО, пришедший в 7 час. веч. с черного хода и просидевший почти до 12 час. ночи.
27 лютого 1923 р.
23/2 ЛЫЗАНИВСКИЙ был у ГУБЕНКО, где были ЯРОСЛАВ, ГОЛУБОВИЧ, ЗАЛИЗНЯК
Пришли они домой около 12 час. ночи.
12 березня 1923 р.
10/3 к ЛЫЗАНИВСКОМУ в 9½ час. веч. пришел ГОЛУБОВИЧ, немного позже ЗАЛИЗНЯК и ГУБЕНКО. Было организовано что-то в роде попойки. Сидели до часу ночи. Разговор велся на украинском языке сначала громко, а затем тихо. Очевидно говорили на политические темы. В разговоре упоминались слова и фразы, касающиеся артистки ЗАНЬКОВЕЦКОЙ, ЯНКОВСКОГО, ПЕТРУШЕВИЧА, упоминалась Центр. Рада, ген. Д’АНСЕЛЬМ, КОНОВАЛЕЦ, ГРУШКО. Было что-то в роде воспоминаний.
23 березня 1923 р.
21/3 ЛЫЗАНИВСКИЙ ушел из дома в 9 часов вечера к ГУБЕНКО, где пробыл до 1½ ночи.
Лист Остапа Вишні до Миколи Балаша
27 березня 1923 р.
27. III.923 р.
Харків
Велика Гончарівка, 12, 5.
Дорогий Миколо!
Соня дає згоду відпустити Ляльку до тебе. Практично це треба зробити так. Ти дістаєш візу чеську і присилаєш сюди. Коли можеш дістати і транзитну польську, то дістань, коли ні – будемо тут клопотати через Міжнародний Червоний Хрест. Соня гадає, що до Варшави їй вдасться відправити Ляльку із дипкур’єром, а з Варшави до Праги – треба тобі прохати кур’єра з чеського представництва УСРР. Отже, «дєйствуй» і не сердься. Лялька здорова, одягнена і не голодає, бо становище матеріяльне поліпшилося. Вона вчиться у Грінченківській школі. Можливо, що там їй буде й краще. Вважай сам. Соня прохає, що коли Ляльці в тебе буде гірше, то щоб ти не крив того й присилав її сюди. Соня нещодавно (каже) писала тобі про Ляльку. Їй усе треба (одежу й ін.) як на дівчинку 10–11 років, бо вона здорово виросла й скоро заміж віддавати треба.
Я по старому. Пишу і пишу. І в журналах, і в газетах, і на парканах. Оце днями вийде «Червоний Шлях», місячник за редакцією Гринька. І там я. Вийшла книжка моїх (з Твеном!) гуморесок «Сільсько-Господарська пропаганда». Матеріяльно нічого – жити можна, але працювать доводиться цілісінький день.
