- Ролель, - як ніби їй це щось скаже.

- Ось, паскудне дівчисько. Так і знала, що одного разу вона дограється.

- Ви її знаєте?

- Це моя онука, - засмучено відповіла бабця. Потім підняла голову і як на великосвітському прийомі вимовила. - Дозволь представитись. Архімаг Оюун Еренцен.

- Студенко Вікторія, фея.

- Так для чого ти знадобилася моїй онучці?

- Може у неї запитаєте? Усе-таки рідна онука, - я вирішила спочатку з'ясувати відносини між бабусею та Ролель, а то може вона душі в ній не чає, а я тутеньки з обвинуваченнями.

- По-перше, її тут немає й коли буде невідомо. По-друге, Ролель мене терпіти не може, оскільки за життя я її постійно виховувала, а вона цього не любить. І по-третє, тобі допомога потрібна, а ти в шпигунів граєш, - а бабця дуже не проста. А й справді, нам би від сюди вибратися й все одно хто в цьому допоможе.

- Моя розповідь довга, тому давайте влаштуємося зручно у вітальні і я Вам повідаю.

У вітальні я сіла в крісло, архімаг влаштувалася навпроти мене. Сидить вона або висить над кріслом, не знаю. Виглядає так, ніби сидить. І я почала свою розповідь. З самого початку, з того як Найон знайшов сувій з описом ритуалу, потім позначив жертви, про це дізналася Ролель і пустила по нашим слідам найманців. І всі наші митарства у всесвіті ...

Оюун виявилася дуже гарним слухачем. Вона не перебивала, у потрібних місцях охала й ахала, кивала й погрожувала кулаком. Як вона розповіла пізніше, професія викладача навчила уважно слухати навіть повну маячню.

Ніч пролетіла непомітно. Мій монолог поступово перейшов у діалог з нею. Архімаг чимало бачила в житті, мала багатий досвід і була дуже неординарним ученим. Спілкуватися з нею було одне задоволення. Уже під ранок ми торкнулися теми нашого з Найтоном порятунку. Я запропонувала варіант - утекти через вікно, адже всього другий поверх, а ковдр і штор тут багато. Але Оюун пояснила, що вікна видно тільки зсередини. Замок-то побудований за допомогою магії і тому є цілісним монолітним шматком мармуру без вікон і дверей зовні. Вийти й увійти можливо тільки з дозволу господині замку, але у неї є цікава ідея, яку варто випробувати.

Архімаг хотіла було розповісти те, що задумала, але розвіялася в мене на очах – перші промені світила заглянули в кімнату.

Варда

- Зустрічаємося біля Помаранчевого будинку. Не запізнюйтесь, а то буде соромно! - устати довелося рано й відразу зв'язатися з Карай.

Можна було б вередувати, але Голова уряду це не та особа, хто це оцінить.

Помаранчевий будинок дійсно помаранчевий. Стіни помаранчевого кольору, дах покритий темно-помаранчевою черепицею. Одноповерховий, зверху нагадує впалу на бік етажерку, тобто є з'єднанням великої кількості квадратів у дві лінії. У середині квадратів внутрішні дворики з фонтанами, увитими квітами альтанками та рослинами в горщиках. Посередині будівлі великий закритий прямокутник - зал засідань.

Коли я приїхала на таксі до місця зустрічі, Карай і дух уже були там. Оперативно! Тільки встигли привітатися, як з дверей вискочив молодий симпатичний чоловік у форменому одязі й звернувся до нас:

- Ви врятовані ПИЛОСМОКом? - після нашого дружного кивка заквапився. - Швидше! Поки дійдемо зовсім часу не залишиться.

Він розвернувся й побіг у будівлю. Ми за ним. Біжимо по коридорах, перетинаємо дворики, несемося через великий зал і, важко дихаючи, завмираємо перед гарними дверима. Наш провідник повернувся до нас:

- До Голови уряду звертатися - пане Хабен. Говорити коли запитає, питання задавати після дозволу, говорити по одному, його не перебивати. Ваша розмова буде записуватися, тому поводитися культурно, - він намагався згадати ще якісь інструкції, але двері відчинилися й нас покликали всередину.

У кабінеті сидять семеро. Одного ми знаємо - командир п'ятого импету Ілсіело. Решта, чотири чоловіки й дві жінки, серйозні, досвідчені, старшого покоління, дивляться на нас, як бабуся на шкідливого онука: строго, але доброзичливо.

Доброго ранку. Я – Голова уряду Домініону Ровелли Амін Хабен. Це міністри уряду.

Доброго ранку. Ділія Варда.

Лано Карай.

Утсі Внсі.

Назвалися ми по черзі.

Прошу Вас, сідайте, - гостинно запропонував Голова уряду. - Про те, як вас урятували ми знаємо, читали доповідь виконавців, бачили відео космічного бою, але що б розібратися у всьому, знайти винних, нам потрібна детальна інформація. З чого все почалося, кого ви підозрюєте й у чому, де можуть знаходитися ваші товариші й чим вам загрожує в подальшому увага демонів?

Я подивилася на Карай, вона запитально подивилася на мене. Тоді я глянула на духа. Він серйозно кивнув мені, підказуючи, що розповідь буде нам на користь. Розповідали ми з Карай по черзі, щось вона краще пам'ятала, щось я. Внсі переказав розмови демонів, які підслуховував на рятувальнику.

Внсі

Прийом у Хабена закінчився. Присутні члени уряду відчували різні почуття, але головне, що вони були обурені бажанням Ролель зробити з нас жертви й збиралися покарати її за напад на нашу компанію. Я не звернув увагу на зловтіху міністра оборони з приводу неприємностей у демонів. Сам доставив би їм у відповідь купу капостей.

Біля дверей нас чекав наш провідник.

- Ерхо, - представився він. - Пройдемо зі мною в приймальню. Вам треба дочекатися рішення уряду щодо ваших подальших дій.

Ну ось, тепер усі кому не лінь будуть диктувати як нам жити. Хоча заради звільнення Віки, я готовий потерпіти. Он і Карай надулася, від неї так і тягне роздратуванням. Цікаво, у неї що керівника не було на роботі або вона працювала віддалено? Хоча якщо подумати, то перекладач, приступаючи до виконання обов'язків, залишається сам на сам з клієнтами, сам приймає рішення й за всі невдачі несе повну відповідальність, тому звик до певної свободи.

А ось Варда спокійна, як удав. А чому як? Ха-ха! Вона впевнена, що доля заходу в надійних руках. Навіщо винаходити самокат, якщо можна вручити справу фахівцям і вони все зроблять правильно з мінімальними втратами. Узагалі-то, я з нею згоден. Як ми втрьох можемо знайти й урятувати Віку? Правильно, ніяк. Я підозрюю, що демони потягли її в Тунну. Зорельоту у нас немає. Де ця Тунна не знаємо. Як знайти фею там не уявляємо. Будемо чекати допомоги від фахівців.

У великій приймальній Ерхо посадив нас на дивані, пригостив холодним фрешем і печивом, був сама люб'язність.

Карай з Вардою знайшли на етажерці біля стіни різні журнали, вибрали з них ті, що стосуються місцевої моди, і почали розглядати й обговорювати їх вміст. Я спостерігав за Ерхо. Він займається звичайною секретарською роботою: переглядає інформацію в планшеті, робить записи в компьютері, відповідає на телефонні дзвінки.

Тут у приймальню зайшли двоє.

Перший – дух. У світло-сірому костюмі: бриджі та вільна сорочка з коротким рукавом. У чорних сонцезахисних окулярах з товстим золотим ланцюгом на шиї. Крізь нього я бачу протилежну стіну приймальної.

Друга істота дивовижна. Я с такими ще не стикався. Схожий на чоловіка, але повністю вкритий бузковою лускою, яка більше схожа на пір’я. Замість волосся в нього темно-сині нарости, схожі на тоненькі зміїні хвостики, десь двадцять сантиметрів довжиною. Одягнений у бузкову широкими складками спідницю й білу коротку майку, що висить на ньому як на вішалці. У руках складена бузкова парасолька-тростина великого розміру.

Ця колоритна парочка прямує до Ерха.

- Пане Ерхе, нам призначено, - різким холодним голосом проговорив дух. Він кинув на мене погляд і відразу відвернувся. Подумаєш, я і не напрошуюся в родичі.

- Так, так. Ви записані до міністра охорони порядку, але він зараз на екстреному засіданні. Прошу Вас, сідайте. Він Вас скоро запросить, - Ерхо підскочив, кинувся влаштовувати новеньких на сусідньому дивані. При цьому дух не побажав сидіти поруч з лускатим і сів на крісло в дальньому кутку. - Що бажаєте випити: кава, фреші на вибір, - Ерхо, як справжній офіціант у ресторані, рекламував меню.