- Відкрий двері й тримай їх відкритими, поки я не ввійду, - веліла Висівці.
Порфоска зробила крок до дверей, дістала з кишені картку й приклала до зчитувального пристрою на стіні. Перед нею відкрився невеликий екран, на якому з'явилося обличчя білявого чоловіка.
- Висівко! Гості на місці? - життєрадісно запитав він і подивився вниз, після чого двері безшумно роз'їхалися в різні боки.
- Усе добре, - механічним голосом відповіла Висівка й зробила крок у проріз дверей. Я кинулася за нею. Прослизнувши всередину рубки, зловила погляд капітана. Його рука смикнулась до аварійної кнопки, але я встигла підкорити його розум.
- Спокійно! Не рухатись! Виконуйте мої накази. Ваше ім'я, капітане? - я сіла в крісло другого пілота й повернулася до нього.
- Яник.
- Так ось, Янику, зараз по одному запросиш сюди інших членів екіпажу, - я повернулася до дверей. Порфоска все також стояла в прорізі дверей і дивилася перед собою.
- Висівко, сідай у крісло штурмана й щоб ні пари з вуст.
Карай
Варда з Внсі насамперед запроторили Найтона в його каюту, не забувши прикласти палець демона до кола, та пішли до себе.
Моя каюта дуже маленька, як і у всіх. Усе темно-сіре: стіни, стеля, меблі, майбуть це улюблений колір порфосців. Я кинула сумки в шафу та пішла замовити їжу. Не одна я така голодна. Біля екрану вже стояв Внсі й тицькав у нього пальцем. Вийшли дівчата. Після не надто смачного, але ситного обіду всі розійшлися по каютах.
Я сіла на койку та щоб убити час вирішила послухати музику. Моя улюблена група «Квінта». Вони реально дуже класно переспівують пісні інших композиторів, або просто народні пісні, та ще й не використовують ніякі музичні інструменти – тільки біт-бокс!
Демони-пірати
Пролунав стукіт у двері й вони відразу відкрилися. До мене зайшла Варда, тримаючи в руці скляний пристрій розміром з долоню, схожий на звичайний смарт.
Слухай, мені Висівка в тимчасове користування дала скляний планшет. Я можу його підключити до інету Іншої Рідної.
Навіщо? – поцікавилася я.
Ну, ти тоді зможеш дізнатися більше про свої сили.
Клас, а на Ровеллі є свій власний інет? – це логічно, але я мала це запитати, щоб упевнитися в самостійності прекрасної Ровелли.
Це не інет Ровелли, це інет усіх зірок нелюдей. Програмісти фірми «Т.А.Н.Я.» ще пару тисяч років тому створили мережу, якою стали користуватися всі наші зірки. То дуже стара фірма, на якій і досі працюють програмісти-генії.
Фірма називається «Таня»? – з чого це така назва?
Це розшифровується як «Таємні аферисти невидимих ярликів». «Таємні» тому, що вони з’єднали наш інет з людським, провернули всі махінації з інетом, як програмою, таємно. «Аферисти», бо зламували й зламують усе нові й нові людські програми, як хакери. Вони роблять липові реклами, через які люди, натискаючи на хрестик, заражають свої гаджети вірусами. Віруси для того, щоб шукати таких як ми. "Невидимі ярлики" - думаю зрозуміло, ніхто не здогадується які саме символи використовують.
Ви читаєте їхні переписки?
Ні, ми беремо інформацію, яку вони самі викладають в інеті, а віруси вираховують де вони живуть. Наші агенти відвідують вказану вірусом адресу. При особистій зустрічі перевіряють виявлену людину спеціальними приладами, які відчувають чарівне, надприродне та природне: чарівне – феї, надприродне – вампіри, афрокерги, духи, куїри, природне – дракони, перевертні, русалки, водянки.
Дерія
Взяття під контроль екіпажу рятувальника пройшло в штатному режимі. Тепер залишилося найважче - чекати коли прилетить "Непокірний вітер". Згадала, що не їла з учорашнього вечора.
- Висівко, принеси обід: на перше - суп, на друге - обов'язково добре м'ясо із гарніром і десерт, - я відкинулася на спинку крісла й витягнула ноги. Коли все закінчиться, відсипатися буду пару діб.
Обід мене не вразив, оскільки зроблений із концентратів, але вибирати не доводиться. Змусила поїсти й порфосців тому, що голод може знизити ступінь контролю.
Зручніше вмостившись я задрімала в кріслі.
Карай
Варда сіла біля мене, увімкнула скляний планшет, натиснула на значок інету, приклала до екрану палець. Після цього екран засвітився темно-зеленим.
Як ти це зробила? – неабияк здивувалася я.
Ті, хто створив цей інет попіклувалися про те, щоби нелюди могли з не наших пристроїв також заходити в нього. Під «не нашими пристроями» я мала на увазі ті пристрої, які не були зроблені на планеті нелюдей. Програмісти зробили так, щоб у звичайному інеті була функція, яка дозволяє перейти на наш Інет. Для цього треба бути громадянином одної з планет нелюдей. Відбиток пальця громадянина активує включення нашої мережі миттєво.
А якщо в когось буде такий самий відбиток як у тебе? – може ж таке бути? Світ величезний, мільйони мільярдів розумних істот, десь може буди такий самий відбиток.
Неможливо, оскільки сучасні пристрої сканують не тільки папілярні лінії на шкірі пальця, а й вени в середині пальця, розташування яких унікально у кожної істоти.
От настільки точно?
Так, - відповіла Варда. - Про що ти хочеш знати?
Хто такі дракони? Першим ділом хочу дізнатися про це.
Дракони… - написала Варда. – У стародавні часи дракони були численною расою та мешкали на десятках тисяч планет, у тому числі й на тих, де пізніше з'явилися люди. Тоді вони мали дві іпостасі: звірячу форму та людську, але ця інформація не поширювалася далі драконівських кланів і люди не знали, що дракони такі ж розумні істоти, як і вони. Дракони були занадто гордими для спілкування з людьми й тільки у виняткових випадках приймали вигляд людини.
Життя не стоїть на місці. На протязі тисячоліть відносини між людьми й драконами змінювалися та ставали більш дружніми, тому все частіше траплялося, що люди й дракони в людський іпостасі одружувалися. На жаль, діти від таких шлюбів уже не могли приймати звірину форму й справжніх драконів ставало все менше. Нині вони залишилися тільки на планетах нелюдей, де ніколи не жили люди. Але, оскільки кров драконів не розбавляється з людською, то їх діти зберегли всі особливості драконів: володіння стихією вогню, відчування правди, здатність відчувати дорогоцінне каміння на відстані та здатність перетворювати будь-яку речовину на дорогоцінний метал.
Там де зникли справжні дракони, люди знаходять останки великих ящерів, яких називають динозаврами. Багато що про драконів йдеться у фольклорі людей, де описана не тільки зовнішність, а й більшість рис характеру драконів (деякі з них надумані): гордість, егоїзм, злопам'ятність, мстивість, жадібність, любов до коштовностей та інше. Термін життя драконів приблизно до трьох з половиною тисяч років.
Дракони народжуються з вогнем у крові, ця стихія живе в них. Загальноприйнята точка зору, що дракони магічні істоти й володіють магією вогню - не вірна. Вони - природні істоти й володіють стихією вогню, але не володіють магією.
Як це можна без магії володіти вогнем? – щось тут не збігається?
Наприклад, щоб створити заклинання вогню, маги використовують магію навколо себе. Для того, щоб користуватися магією їм треба давати щось взамін: силу, здоров’я, роки життя, душу. Більшість дає взамін свої сили, їх легко відновити. Ти думаєш, чому у фільмах, навіть не наших, після використання магії чаклуни деякий час слабкі?
Зрозуміло. Тобто я можу плювати вогнем направо й наліво та навіть не відчую втоми? – мені треба точно знати межі своїх здібностей!
Так! – трохи роздратовано відповіла Варда й продовжила читати, -… драконів вважають найкращими у світі детекторами брехні. Ця особливість робить з них ідеальних суддів, яких не зміг обдурити ще жоден злочинець (так ось чому мій тато став суддею - поклик крові!). У той же час дракони славляться своїм благородством, чесністю, бо завжди кажуть правду, ніколи не було такого, щоб дракон зламав своє слово чи не виконав обіцянку. Навіть під гіпнозом демона вони не можуть брехати, тому суди на планетах, типу Клавіантуса, завжди чесні та справедливі.
