Біда нагрянула до Назара Буги у понеділок. Нагрянула уві сні. Ледь він заплющив очі, як зараз же перенісся у цех, до свого токарно-гвинторізного верстата, на самий початок робочого дня… О, якби це був його, Назара, робочий день! Нічого схожого. Уві сні він працював не покладаючи рук, перевиконував норму, точно дотримував технологію, не допускав браку і навіть стежив за чистотою робочого місця.

Прокинувся Назар від дзеленчання будильника зовсім розбитим і морально пригніченим. Та це був тільки початок.

За два тижні отаких щонічних «вахт» він уві сні одержав аванс і обіцянку премії наприкінці місяця. Сподіваючись поспати бодай трохи нормально, Назар спробував лягти на годину раніше, але й це не допомогло. Після нічної зміни він (уві сні) цілісіньку годину дописував до цехової стіннівки. Ще б місяць тому Назар з упевненістю сказав, що таке йому навіть приснитися не може, А як привиділось, що на його верстаті з'явився вимпел кращого токаря, Назар дико закричав уві сні і прокинувся весь спітнілий.

Так, певно, й пропала б людина, але сусідка тітка Фрося підказала:

—До гомеопата йди, Назаре, вони усіх лікують.

І правда, вислухав Назара гомеопат.

—Наша наука, — каже, — лікує подібне подібним. За принципом «клин клином...» Так що призначаю вам сумлінну працю. Але спочатку у малих дозах.

Назар почав нове життя. Попервах скоротив перекури і різець заточив як слід, Трохи відпустило.

Нічний вимпел з верстата кудись зник. Далі — більше. Вдень Назар нову оснастку для люнета придумав, а вночі приснилось йому, що він у інструментальні з Петром Трикачем півлітруху тяпнув. І пішло. Сон покращав, марення зникли. Ранком Назар вставав свіженький, мов парниковий огірок, і — на завод, у цех, на лікування. Здоров'я — над усе. Одне погано — народу біля верстата юрмиться… Усякі там хронометристи, кореспонденти, ґави... Збивають з лікувального режиму. Тут ще майстер відірвав.

— У тебе, Назаре, — питає, — хвороба не заразна?

Назар, не відриваючи очей від ноніуса, відшив:

— Хронік я, заспокойся.

— Шкода, — зітхнув майстер,— бо ж квартальний завалюємо.

— Друзі! Ми з вами в салоні нових фасонів одягу, які підготував до весняно-літнього сезону наш Будинок моделей.

Тетяна демонструє спортивну модель, основний компонент якої — футболка. Зверніть увагу на малюнок тканини. Він відтворює календар ігор першого кола чемпіонату країни. Гарантуємо, що у цій футболці жінки стануть набагато привабливішими. Чоловіки будуть просто не в змозі від них відірватись. Крім того, придбавши її, ви через кілька місяців можете розраховувати на обнову: футболку з календарем другого кола чемпіонату,

Світлана знайомить вас з вечірньою сукнею для жінок середнього віку. Декому може здатись, що це халат. Не дивуйтесь, це справді халат. Звичайно, в ньому у театр не підеш, Але хіба жінка середнього віку так вже часто виривається до театру? Отже, саме халат і є її повсякденною вечірньою сукнею. Вечірній ансамбль доповнює парасолька з масивною ручкою з твердих порід дерева. Гадаю, жінки оцінять переваги цієї парасольки під час злив, а також, у дні авансу, получки і ювілеїв колег чоловіків.

Нову модель для відпочинку, під час якої жінки мають бути особливо .елегантними, демонструє Катя. Зверніть увагу на збільшені накладні кишені. У праву входить три кілограми картоплі, у ліву — два кілограми огірків. У нагрудній кишені вміщується кілограм яблук. Гадаю, думка модельєрів зрозуміла — руки жінки н а курорті мають бути вільними.

І, нарешті, окраса сезону, весільний комплект «Господарочка» — останнє досягнення нашого Будинку моделей. Не секрет, що весільне вбрання використовується один, максимум три рази в житті. Тому ми пропонуємо універсальний варіант весільного вбрання, який легко трансформується у звичайний повсякденний одяг. Фата стає симпатичним фартушком. Штучні квіти легко відстібуються від каркаса, на якому закріплені,— і це вже елегантні хромовані ополоники. Подивіться, як швидко перетворюється Оксана із романтичної чарівної нареченої у звичайну домашню господарку.

Думається, що запропоновані моделі, порадують не тільки жінок, але й наших чоловіків, яких треба берегти, незважаючи ні на які зигзаги моди.

Клацнув замок і на порозі став господар квартири, артист місцевого драмтеатру Ігор Іванович Гринюк. Очі його бігали, а пухка щока сіпалась, як відірвана лапка стоноги.

— Ну, звичайно! — сказав він, грюкнувши дверима. — Тільки-но чоловік за поріг, як у квартирі об'явився гарненький молодик.

— Який молодик, Ігоре! — сплеснула в долоні дружина Клава. — Це довгожданий сантехнік.

— Мене не обходить його фах, — спалахнув Ігор Іванович, скидаючи піджак. — Я застав вас на місці злочину.

— Злочину?! — змінилась на обличчі дружина. — Ти б радів, що до нас нарешті прийшов сантехнік.

Приголомшений майстер мовчав, як справний водогінний кран.

— Не до нас, а до тебе! — не вгавав Ігор Іванович. — І надалі прошу мені не брехати! Ви гляньте на нього! Бач, як вирядився! Не сантехнік, а дипломат! Яку ви фірму репрезентуєте, молодий чоловіче?

— Я з ЖЕКу № 415, — ледь чутно промовив сантехнік.

— Ігоре, облиш! — втрутилась дружина. — Нині сантехніки наче лялечка вбрані. Бачиш, он у нього і чемоданчик з інструментом...

— Цей чемоданчик у народі, між іншим, називають «дипломат». А коли він сантехнік, чому ж нічого не лагодить?

— У нього немає потрібного вентиля. Адже так? — дружина з надією глянула на молодика.

— Я так і думав, конспіратори! — зло посміхнувся Ігор Іванович. — В такому разі — дуель! Якому виду зброї ви віддаєте перевагу? Пістолетам чи гайковим ключам? Втім, ні того, ні другого у вас, здається, немає?!

— Е... я… зараз... Ось у мене випадково знайшовся вентиль, —заметушився молодик і розкрив свій чемодан.

Хоч руки у майстра трохи тремтіли, за кілька хвилин булькотіння я у ванній припинилось.

— Чого це ти сьогодні такий збуджений? — спитала Клавдія, коли сантехнік зник за дверима. — Адже сам ставився до ревнощів з осудом, казав, що вони затьмарюють почуття.

— Але поліпшують комунальні послуги, — посміхнувся Ігор Іванович. — Без ревнощів ми б іще довго вентиль шукали. Давай на завтра скляра викличемо. Я йому таку сцену ревнощів на балконі влаштую. — Отелло позаздрить!

— Ну, подивимось, що там на тобі записано? — позіхнув завгосп, потягуючись у величезному м'якому кріслі. Такого не було навіть у директора. — Так... ножиці побутові, артикул 201, штук одна. Є?

Зубач простяг завгоспу гвинт.

— Це що, ножиці? — здивувався завгосп.

— Ви ж казали, що як не буде повного комплекту, то хоч щось принеси, щоб списати...