Тепер мені доводиться вертатися до Пекла, де я, мабуть, перебуду ще з тисячу, а то і дві літ, поки десь знову із'явиться потреба в моїх коментарях. Передивляючися отож ще раз перед тим, як поринути назад у темну безвість давноминулих віків, оцю книгу, оцей торг, де дзвенять таланти[13], я бачу, що не сказав нічого про оповідання С. Пилипенка «Чув'яки».

Попереду я й не збирався нічого говорити про нього, бо вже прочитав десь у журналі, що «С. Пилипенко є український Генрі». (Генрі, о сине Матерії, то письменник, що жив у країні, яка з'явиться на світ куди пізніше, ніж я вмер, і дуже вправний письменник), Оповідання С. Пилипенка теж управне.

Але, о сине Матерії, скільки разів Стаґіріт учив вас не робити отак висновків! Ніколи не міркувати так: я ходжу в толстовці і написав роман, Толстой теж ходив у толстовці і теж написав роман, і значить я український Толстой. Така діялектика нікуди не годиться.

Коли ви написали перший роман, то насамперед покайтеся і спаліть його. Те ж саме зробіть і з другим романом. Тільки тоді, коли ви зрозумієте, що вашому романові ще дуже далеко до Толстого, тільки тоді друкуйте його; поки ж ви думаєте, що ви вже Толстой, паліть, паліть, паліть. Тоді ви навчитесь.

Але це про вас, о синове Матерії, а тепер про Пилипенка. Вправно написав оповідання Пилипенко.

І от, коли я дочитав і добрав, то в мене зосталося неясне вражіння. Не зовсім сподобався мені також авторів вибачливий тон, а також думка, що піґмеї не можуть творити великі поеми.

Я, Авероес, сказав би інакше. Я думаю, що велетні роблять великі діла, а піґмеям тільки і зостається, що творити величні поеми про діла, яких вони, бувши піґмеями, не можуть творити. Та все ж автор прекрасні знає слова і добряче ними орудує.

Ах, любий мій сине Матерії, мене, мудрого і спокійного Авероеса, бере сум. Ще півгодини мені зосталося перебувати тут, серед вас, а тоді я маю поринути назад у темні ріки забуття. Переді мною стоїть годинник, і, коли ввесь пісок пересиплеться вниз, я муситиму сісти на мітлу і летіти в Пекло. Які щасливі ви, що зостаєтеся тут, угорі, і творитимете далі життя. Які ви щасливі, що можете битися за щастя бідних і за долю тих, що працюють!

Я бачу, як ви веселою лавою ідете вперед, як перед вас репаються майбутні століття і пропускають вас у своє серце. Я бачу, як ви, молоді і потужні, копаєте в пустелі оазиси, долаєте моря і затопляєте гори. Я бачу, як ви не боїтеся вмирати, бо знаєте, що ви несмертельні.

Насаджуйте дерева – і з них виросте ліс. Будуйте будинки – і з них виростуть міста. Робіть машини – і вони завоюють вам світ.

Але час пливе, і мітла чекає на мене в кутку. Я можу ще один раз глибоко зідхнути земним повітрям. Пісок скінчився. Селям алейкюм!

______________________________

Примітки додані упорядником даної інтернетної публікації 2019 року. А виноски у тексті належать самому Майкові Йогансену та редакції «Літературного ярмарку».

Майк Йогансен був не тільки автором альманаху «Літературний ярмарок», (саме там зокрема уперше надрукований найвідоміший його твір – повість «Подорож ученого доктора Леонардо…»), але і автором ідеї заснування цього альманаху, та автором назви. («Літературним ярмарком» у 20-ті роки минулого сторіччя харків’яни неофіційно називали квартал у центральній частині міста – відрізок вулиці Сумської від театру Шевченка до саду Шевченка, бо там містилася велика кількість літературних редакцій). Ідею Йогансена підхопив та втілив у життя Микола Хвильовий, заснувавши та очоливши цей альманах.

В редакції альманаху працювали письменники з добре розвиненим почуттям гумору, тож крім творів різних літераторів (віршів, п’єс, оповідань, повістей, романів, нарисів…) стали друкувати між ними і дотепні інтермедії, так би мовити – «прокладки»-коментарі. В 3 (133) лютневій книзі 1929 року у ролі такого «редакційного блазня» (як назвав цю «посаду» Леонід Чернов, що написав інтермедії до наступної книги «ярмарку») виступив Майк Йогансен (в попередніх книгах імена «редакційних блазнів» не вказувалися; можливо там інтермедії створювалися спільно декількома авторами. А в подальших книгах «редакційними блазнями» побували Володимир Юринець, Остап Вишня, Едвард Стріха (Кость Буревій)…

Більш докладно про це читач може дізнатися з викладених в Інтернеті праць Вікторії Назаренко «Ігрові стратегії альманаху "Літературний ярмарок" у контексті експериментальної літератури 1920-30-х років», «Композиційні особливості альманаху "Літературний ярмарок" (1928-1930)», «Майк Йогансен як "оформлювач" альманаху "Літературний ярмарок"».

написав І. Сенченко. – Жарт Йогансена. Зрозуміло, цю свою «автобіографію» написав сам Йогансен. Український письменник і журналіст Іван Сенченко (1901-1975) в ті часи обіймав посаду відповідального секретаря «Літературного ярмарку». Взагалі ця «автобіографія» Йогансена частково є дотепною містифікацією, тож не треба геть усі викладені там «факти» сприймати за чисту монету.

Син Гевразіуса я… – Насправді батька Майка Йогансена звали не Гевразіус, а Гервасій. Мабуть, приписавши авторство своєї «автобіографії» секретареві альманаху, Майк для сміху викривив ім’я батька, аби виглядало, немовби секретар поганенько обізнаний щодо авторів.

… а мати Ганна Федорівна Крамаревська… – Перші рядки «автобіографії», що закінчуються цими словами, викладені у «Літературному ярмарку» у вигляді рукописної сторінки, а решта тексту, починаючи з «була старобільська козачка…» – «нормальна», друкована. Помістивши тут картинку з рукописним фрагментом, упорядник даної інтернетної публікації про всяк випадок дав цей фрагмент і друкованими літерами, бо почерк на картинці не дуже розбірливий.

…коли, за словом поета, на Україні «ревіли гармати»… – Мається на увазі Тарас Шевченко, поема котрого «Іван Підкова» починається рядками:

«Було колись – в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці

Вміли пановати».

… безрукий Сервантес… – Через поранення, котре Сервантес отримав у бою з турками при Лепанто 7 жовтня 1571 року, його ліва рука стала недієздатною.

В. Коряк – Коряк Володимир Дмитрович (справжні ім'я та прізвище Блюмштейн Волько Давидович; 1889-1937) – український літературознавець, літературний критик і викладач єврейського походження. Розстріляний сталінськими катами.

Вас. Блакитний – Василь Еллан-Блакитний (справжнє ім'я Василь Михайлович Елланський; 1894-1925) – український поет, громадський та політичний діяч.

Я, Ібн Рошд, називаний від франків Авероес, а від усіх, хто у книгу читав Стаґіріта, називаний Великий Коментатор… – Абуль-Валід Мухаммад ібн Ахмад аль-Куртубі, відомий як Ібн Рушд (1126-1198) – західноарабський філософ родом із Іспанії (там же, до речі, і похований). У Західній Європі відомий під латинізованим ім'ям Аверроес. Автор праць з логіки, аристотелевої і ісламської філософії, богослов'я, релігійного права, географії, математики, фізики, астрономії, небесної механіки, медицини, психології та політики. Перипатетик, видатний представник східного аристотелізму, основоположник аверроїзму; переклади його праць латиною сприяли популяризації Аристотеля в Європі. Сучасники казали, що Аристотель пояснив природу, а Аверроес – Аристотеля. Стагіріт – прізвисько Аристотеля, дане йому через те, що народився він у містечку Стагір (тепер це село).