Тут я осміліла, закрила книгу й занурила погляд в очах моїх божественних коханців. Хвилина цього забуття могла дорого мені обійтися. Надто багато було ще в мені людського, щоб я могла витримати таке близьке спілкування з ними. Пломінь, що блищав у їхніх очах, мало не спалив мене. Я опустила погляд і, дещо прийшовши до себе, стала читати далі. І якраз натрапила на другу пісню, в якій пророк описує любовні забави синів Елоїма з дочками людей. Сьогодні неможливо уявити собі спосіб, яким кохалися в перші віки після створення світу. Читаючи ті яскраві описи, я часто затиналася, не в стані зрозуміти слів поета. Тоді мої очі мимоволі зверталися до дзеркала, і мені здавалося, що я бачу, як Тоаміни зі щораз більшою насолодою слухають мій голос. Вони простягали до мене руки й наближалися до мого стільця. Розпростували чудові крила біля плечей; я також помітила легке тремтіння тих, які були у них на стегнах. Боячись, що вони розпростають і їх, я закрила долонею очі і в ту ж мить відчула на ній поцілунок, так само, як і на другій, яку я тримала на книзі. І тоді раптом почула, як дзеркало тріскається на тисячі дрібних шматочків. Я зрозуміла, що сонце вийшло зі знаку Близнят, які в цей спосіб посилали мені прощання.

Наступного дня в іншому дзеркалі я побачила неначе дві тіні або радше два ледь помітних обриси постатей моїх божественних коханців. Ще через день усе зникло. Тоді я, щоб розвіяти тугу, проводила цілі ночі в обсерваторії і, припавши очима до телескопа, спостерігала за своїми коханцями, аж поки вони не зникли. Вони вже давно були під обрієм, а я все ще марила, що бачу їх. Нарешті, коли хвіст Рака зникав мені з очей, я ішла спати, а постіль моя часто бувала облита мимовільними слізьми, причини яких я й сама не могла пояснити.

Тим часом мій брат, сповнений любові й надії, більш ніж коли-небудь віддавався заняттям таємними науками. Одного дня він прийшов до мене й сказав, що безсумнівні знаки, які він побачив на небі, сказали йому, що знаменитий адепт, який вже двісті років живе в піраміді Суфіса, збирається до Америки і що двадцять третього числа нашого місяця тибі о сьомій годині сорок дві хвилини проїжджатиме через Кордову. Того ж вечора я пішла в обсерваторію і переконалася, що він мав слушність, але мій підрахунок дав дещо інший результат. Брат настоював на своїх даних, а оскільки не звик змінювати думку, то вирішив сам їхати до Кордови, аби переконати мене, що то не він, а я помилялася.

Брат міг здійснити подорож з такою швидкістю, з якою я вимовляю ці слова, але він хотів мати втіху від прогулянки й вирушив через гори, вибираючи дорогу, де гарні пейзажі обіцяли йому найбільше задоволення. У цей спосіб він прибув до Вента-Кемади. Наказав, щоб його супроводжував той самий дух, який явився мені в печері, і звелів йому принести собі вечерю. Немраель вкрав усе у пріора бенедиктинців і відніс до Венти. Потім мій брат, якому вже непотрібний був Немраель, відіслав його до мене.

Я якраз тоді була в обсерваторії і побачила на небі знаки, від яких мене охопив страх за брата. Я наказала Немраелю повернутися до Венти й ні на крок не відходити від мого брата. Він полетів і невдовзі повернувся, сказавши, що влада, яка перевищує його сили, не дозволяє йому проникнути всередину корчми. Мій неспокій досяг найвищої міри. Нарешті я побачила тебе, як ти приїхав разом з моїм братом. В твоїх рисах я побачила спокій і впевненість у собі, які переконали мене, що ти не кабаліст. Мій батько передрікав мені, що якийсь смертний виявить на мене згубний вплив, тож я боялася, що ним виявишся ти.

Невдовзі мене повністю поглинули зовсім інші клопоти. Мій брат розповів мені пригоду Пачеко і те, що з ним самим сталося, але додав, на превелике моє здивування, що сам не знає, з якого роду духами він мав справу. Ми з величезною нетерплячістю чекали ночі, нарешті вона настала, і ми виконали найстрашніші закляття. Усе марно: ми нічого не змогли дізнатися ані про природу тих двох істот, ані про те, чи мій брат, спілкуючись з ними, дійсно втратив право на безсмертя. Я гадала, що ти зможеш нам щось пояснити, але ти — вірний не знаю якому там слову честі — нічого не хотів сказати.

Тоді для заспокоєння мого брата я вирішила сама провести ніч у Вента-Кемаді й учора вирушила в дорогу. Вже була пізня ніч, коли я дісталася до входу в долину. Зібрала певні випари, з яких склала блукаючий вогник, і наказала, щоб він мене супроводив. Це таємниця, яка зберігається в нашій родині; подібним чином Мойсей, рідний брат мого шістдесят третього предка, утворив вогняний стовп, який вів ізраїльтян через пущу.

Мій блукаючий вогник чудово загорівся й полетів переді мною, але обрав не найкоротшу дорогу. Я помітила його неслухняність, але не дуже звертала на неї увагу. Прийшовши на подвір’я Венти, я помітила світло в середній кімнаті й почула гармонійну музику. Я сіла на кам’яній лавці й розпочала деякі кабалістичні вправи, які не дали, однак, ніякого результату. Щоправда, музика чарувала мене й відволікала такою мірою, що я зараз не можу тобі сказати, чи мої вправи були вірно проведені, і гадаю, що я мала помилитися в якомусь важливому моменті. Проте тоді я була переконана в їх точності і, вирішивши, що в корчмі немає ані духів, ані дияволів, зробила висновок, що там мусять бути люди, і віддалася насолоді слухання їхнього співу. Голоси супроводжувались звуком струнного інструмента; вони були такими мелодійними й повними гармонії, що ніяку земну музику не можна порівняти з тим, що я чула.

Той спів пробуджував у мені прекрасні почуття, яких я не змогла б тобі описати. Я довго прислухалася до них з лавки, але врешті треба було увійти, бо ж я, по суті, тільки для цього й прийшла. Я відчинила двері до середньої кімнати й побачила двох високих і гарно збудованих юнаків, які сиділи за столом, їли, пили й від усього серця виспівували. Одяг вони мали східний: на головах тюрбани, груди й руки оголені, за поясами виблискувала коштовна зброя.

Два незнайомці, яких я узяла за турків, підвелися, підсунули мені стілець, наповнили тарілку й склянку і знову почали співати під акомпанемент лютні, на якій вони вигравали по черзі.

Мені передалася їх невимушеність; оскільки голод дещо докучав мені, я без церемоній почала їсти, а оскільки води не було, то я випила вина. Тоді до мене прийшло бажання співати з молодими турками, яких, здавалося, ощасливив мій голос. Я стала наспівувати іспанську сеґідилью; вони відповіли мені тією ж мовою. Я запитала їх, де вони навчилися говорити по-іспанськи.

— Ми родом з Мореї, — відповів один з них. — Будучи матросами, ми легко вчимо мову портів, до яких заходимо; але покиньмо цю сеґідилью, послухай тепер наших народних пісень.

Скажу тобі, Альфонсе, їх голоси бриніли мелодією, яка проймала душу всіма відтінками почуттів, а коли схвильованість доходила до крайніх меж, несподівані звуки раптом вертали шалену веселість. Однак я не дозволила цій омані спантеличити мене; я пильно стежила за удаваними матросами, і мені здавалося, що я помічаю надзвичайну їх схожість з моїми небесними близнятами.

— Ви турки, — запитала я, — народжені в Мореї?

— Нічого подібного, — відповів той, який досі ще не озивався, — ми зовсім не турки, ми греки, родом зі Спарти, і вилупилися з одного яйця.

— З одного яйця?

— Ах, божественна Ребеко, — втрутився другий, — як ти можеш так довго не пізнавати нас? Я Поллукс, а це мій брат.

Від страху в мене перехопило горло. Я підхопилася зі стільця й забилася в куток. Удавані близнята набрали форм із дзеркала, розпростали крила, і я відчула, як мене піднімають у повітря, але, на щастя, я спромоглася вимовити святе слово, яке ми з братом одні тільки знаємо з-поміж усіх кабалістів. Я одразу ж була скинута на землю. Падіння позбавило мене притомності, і лише твої зусилля повернули мені її. Внутрішній голос переконує мене, що я не втратила нічого з того, що повинна була зберегти, але я вимучена всіма тими незвичайними подіями. Божественні близнята, я не гідна вашого кохання! Я народилася звичайною смертною.