— Скінчилося твоє панування, ти втратив владу, бо виявився негідним її. Страшне майбутнє чекає тебе.

Кабаліст розреготався, але, схоже, сміх його був нещирий, бо майже благальним голосом він заговорив із Вічним Жидом невідомою мовою.

— Добре, — відповів Агасфер, — ще сьогодні, вже востаннє. Більше ти ніколи мене не побачиш.

— Пусте, — сказав Уседа, — ми ще побачимо, що буде пізніше. А тим часом, старий нахабо, скористайся нашою прогулянкою і продовжуй свою розповідь. Ми ще побачимо, чи має шейх Таруданту більшу від мене владу. Зрештою, я знаю причини, чому ти уникаєш нас, і будь певен, що я їх усім розкрию.

Нещасний волоцюга подивився убивчим поглядом на кабаліста; бачачи, однак, що не зможе йому протистояти, зайняв за звичкою місце між мною і Веласкесом і, хвильку помовчавши, почав так:

Я вже згадував вам, що саме тоді, коли я вже майже досяг найзаповітнішої своєї мети, в храмі зчинився ґвалт, і до нас підскочив якийсь фарисей, називаючи мене шахраєм. Як і завжди в подібних випадках, я відповів йому, що він наклепник і якщо він негайно сам звідси не забереться, то я накажу своїм людям викинути його за двері.

— Досить вже цього, — загорлав фарисей, — цей негідний садукей ошукує нас. Він розпустив брехливі чутки, щоб збагатитися вашим коштом; він користується вашою легковірністю, але час вже зірвати з нього маску. Аби довести вам правдивість моїх слів, я пропоную кожному вдвічі більше золота за унцію срібла.

У цей спосіб фарисей все ще наживав двадцять п’ять на сто, але загал, під’южуваний прагненням зиску, почав горнутися до нього з усіх боків, проголошуючи його доброчинцем міста, а для мене не жаліли найприкріших слів. Пристрасті помалу розгорілися, від слів перейшли до активних сварок, і за мить у храмі зчинився такий ґвалт, що один другого не міг зрозуміти. Бачачи, що наближається страшна буря, я чимшвидше відіслав додому скільки зумів золота й срібла; але перш ніж слуги встигли забрати все, народ, збуджений люттю, кинувся до столів і почав розхапувати все, що лишилося. Марно я намагався, якось протидіяти цьому, супротивна сторона перемагала. Храм миттю перетворився на поле бою. Не знаю, чим би все скінчилося, може, я б навіть живим звідти не вийшов, бо кров вже текла в мене по голові, аж тут увійшов Пророк з Назарета зі своїми учнями.

Я ніколи не забуду того грізного й урочистого голосу, який в одну мить утихомирив увесь ґвалт. Ми чекали, на чию він стане сторону. Фарисей був переконаний, що виграє справу, але Пророк обрушився на обидві сторони, звинувачуючи їх у святотатстві, у збезчещенні Божого притулку й у тому, що вони понехаяли Творця заради диявола. Слова його справили сильне враження на всіх, хто там був, храм почав заповнюватись людьми, між якими було багато прихильників нового вчення. Обидві сторони зрозуміли, що вони програють від цього втручання третього. І ми дійсно не помилилися, бо вигук: «Геть з храму» пролунав немовби з єдиних грудей. Люди, не зважаючи цього разу на власну користь, підхоплені фанатичним запалом, почали викидати столики й випихати нас за двері.

На вулиці тиснява ставала чимраз сильнішою, але люди більше уваги звертали на Пророка, ніж на нас, і я, скориставшись загальним безладом, хильцем, бічними вуличками пробрався додому. Біля дверей застав наших слуг, які втекли з порятованими грішми. Один погляд на мішки запевнив мене, що хоча надії на зиск не виправдались, проте втрат не було жодних. Від цієї думки я зітхнув з полегшенням.

Седекія вже про все знав. Сара з тривогою чекала мого повернення; побачивши мене закривавленого, вона зблідла й кинулася мені на шию. Старий довго мовчав, струшував головою, наче шукав якусь думку, нарешті сказав:

— Я присягнувся, що Сара буде твоєю, якщо ти подвоїш довірені тобі гроші? Що ж ти з ними зробив?

— Не моя вина, — відповів я, — якщо непередбачений випадок знівечив мої наміри; я захищав твоє добро, ризикуючи власним життям. Можеш порахувати гроші, ти нічого не втратив, є навіть певний прибуток, про який, щоправда, не варто згадувати порівняно з тим, що нас чекало.

Тут у мене раптом майнула щаслива думка; я вирішив кинути одразу все на шальку терезів і додав:

— Однак якщо ти хочеш, щоб сьогоднішній день був прибутковим, я можу іншим способом компенсувати збитки.

— Як це? — заволав Седекія. — Розумію, це, певно, знову якісь вигадки, які закінчаться так само, як і попередні.

— Нічого подібного, — відповів я, — зараз ти сам переконаєшся, що ціна, яку я тобі пропоную, є справжньою.

З цими словами я поспішно вибіг і тут же повернувся, несучи під пахвою мою бронзову шкатулку. Седекія уважно дивився на мене, усмішка надії майнула на устах Сари, я ж тим часом відкрив шкатулку, вийняв папери, які в ній були, й, роздерши їх надвоє, подав старому. Седекія миттю зрозумів, про що йдеться, судомно стиснув папери в руці, вираз неймовірного гніву з’явився на його обличчі, він підвівся, хотів щось сказати, але слова застрягли в горлі. Вирішувалась моя доля. Я впав старому до ніг і почав обливати їх слізьми.

Побачивши це, Сара стала на коліна біля мене й, сама не знаючи чому, уся заплакана, стала цілувати дідусеві руки. Старий звісив голову на груди, тисячі почуттів переплелися в його душі, він мовчки дер папери на дрібненькі клапті, врешті підхопився й поспішно вийшов з кімнати. Ми залишилися самі, охоплені вкрай болісною непевністю. Я визнаю, що втратив будь-які надії; після того, що сталося, я розумів, що не можу залишатися в домі Седекії. Востаннє глянув я на заплакану Сару й вийшов — і раптом побачив у сінях якийсь рух і товкотнечу. Я запитав, що сталося, і мені з усмішкою відповіли, що я менш від будь-кого мав би задавати такі запитання.

— Адже це за тебе, — додали, — Седекія видає свою онуку і звелів чимшвидше підготуватися до весілля.

Можете собі уявити, як я від розпачу одразу перейшов до стану невимовного щастя. Через кільканадцять днів після цього Сара стала моєю дружиною. Мені не вистачало тільки одного — щоб мій приятель теж брав участь у такій чудесній зміні моєї долі; однак Германус, захоплений наукою Назарейського Пророка, належав до тих, котрі вигнали нас із храму, тому, незважаючи на нашу дружбу, я повинен був розірвати з ним будь-які відносини й відтоді ніколи більше не бачив його.

Після стількох перипетій мені здавалося, що я почну жити спокійним життям, тим більше, що я відрікся від ремесла міняли, яке так небезпечно далося мені взнаки. Я хотів жити за рахунок своїх багатств, але щоб не тратити часу марно, вирішив зайнятися позичанням грошей. І треба сказати, що бажаючих узяти позику не бракувало, тому прибутки я мав значні; Сара з кожним днем усе більше усолоджувала мені життя, і тут раптом несподіваний випадок повністю змінив стан справ.

Але сонце вже заходить, для вас наближається час відпочинку, мене ж кличе могутнє закляття, якому я не можу опиратися; невже настане кінець моїм мукам? Прощавайте.

З цими словами волоцюга зник у найближчій ущелині. Мене здивували його останні слова, я запитав у кабаліста, що вони означають.

— Сумніваюся, — відповів Уседа, — аби ми почули продовження пригод Вічного Жида. Цей негідник щоразу, доходячи до часу, коли він за образу Пророка був покараний вічним бурлакуванням, як правило, зникає, і ніяка сила не може його знову викликати. Останні його слова зовсім не здивували мене. Я вже певний час сам помічаю, що волоцюга дуже постарів, але ж це не доведе його до смерті, бо в такому разі що було б з вашою леґендою?

Бачачи, що кабаліст хоче перейти до зауважень які не випадає слухати добрим католикам, я припинив дальшу розмову, відділився від решти товариства й самотою повернувся до свого намету.

Незабаром прийшли усі інші, але, мабуть, не полягали одразу спати, бо я ще довго чув голос Веласкеса, який викладав Ребеці якісь математичні докази.