-Що ти там бурмочеш? - раптом спитав Бернар, покладаючи свою руку на мо╓ плече.
-Та н╕чого! - в╕дмахнувся я, знову подумки даючи соб╕ ляпас. Це ж треба почати вголос розм╕рковувати... От дурна звичка!
Я нервово затупався на м╕сц╕, а пот╕м б╕льш-менш в╕дверто промовив, звертаючись до ельфа:
-Якщо буди вже чесним перед самим собою, то весь цей св╕т таке соб╕ п╕длаштування для чи╖хось забаганок.
-Не зовс╕м тебе розум╕ю, - Бернар нав╕ть з╕гнув сво╖ брови дугою.
-Я кажу про штучн╕сть Сарнаута. Вс╕ ж знають, що його створив бог Св╕тла, а значить наш св╕т щось на кшталт якогось виробу... Горщика, зал╕зного серпа, будиночка... От скажи, друже, х╕ба б под╕бн╕ реч╕ насправд╕ в цьому св╕т╕ ╕снували, не приклади ми до них свою руку?
-Хм! Це довга тема для розмови, - задумливо пробубон╕в Бернар. - Деяк╕ мудр╕ голови, до реч╕, запевняють, що штучно зроблена р╕ч - це свого роду ╕люз╕я, яка народилась в наших головах.
-╤лю... Що?
-Химера... м╕раж... вигадка... Творячи будь-що, нав╕ть вип╕каючи той же хл╕б, або куючи цвяхи чи голки, ми упод╕бню╓мося богам. Беремо ╕дею, котра живе десь в св╕домост╕, та нада╓мо ╖й матер╕ального вигляду. Ось так, Боре! - стримано посм╕хнувся ельф. - Думки та мр╕╖ - велика р╕ч. М╕ж ╕ншим, ти н╕коли не задумувався над тим, до чого вони призводять? Як часто вони зм╕нюють Сарнаут? В╕рн╕ше те, що в╕д нього залишилось... А можливо, оц╕ залишки - алоди - той же результат чийогось невдалого акту "творення". Га?
-Не т╕льки ми щось буду╓мо та створю╓мо, - промовив я. - В╕зьми павука, який плете дивовижне павутиння... Або бобр╕в, котр╕ перегороджують р╕чку греблею, щоб створити тиху затоку. Мурахи в л╕с╕ будують величезн╕ мурашники.
-Ну, в цьому також щось ╓... Я ж казав, що це тема для довго╖ розмови... Проте, особисто я вважаю, що треба бути обережним ╕з сво╖м "п╕длаштуванням", бо можна легко втопитися у р╕ках власних ╕люз╕й.
Чесно кажучи, я не зовс╕м зрозум╕в останн╓. Але вступати в перемовини зараз було не на час╕.
Ми вс╕ учетвером розташувались навколо непритомного чолов╕ка та стали чекати. Пройшло якихось пару хвилин ╕ в╕н тяжко застогнав. Насилу п╕днявши голову, незнайомець втупився прямо перед собою.
-Питай, - неголосно сказав мен╕ Бернар.
-Як тебе звати? - схилився я над полоненим, а сам все ще тримав сакс про всяк випадок.
-Прозор... на пр╕звисько Веч╕р, - якось мляво в╕дпов╕в хлопець.
Я глянув на ельфа. Той пояснив, що цей Прозор, наче спить.
-У нього зараз такий стан... безв╕льний, - додав Бернар.
-Хто ти? - я знову звернувся до хлопця.
У в╕дпов╕дь пролунало, щось не дуже зрозум╕ле, прийшлось повторити питання. Першосв╕т нахилився ближче, повернувся вухом, а за мить "переклав":
-В╕н каже, щось про Дедяту. Буц╕мто, його людина...
-Ясно, - хоч я це ╕ сказав, проте не м╕г не дивуватися вдач╕. Ми довол╕ швидко вийшли на сл╕д Гнильского. Або той в край необережний, або сам╕ боги нам посм╕хаються. - Ск╕льки людей у ваш╕й банд╕? - прямо спитав я у Прозора.
Той п╕дняв голову ╕ подивився на мене. В╕рн╕ше, якось кр╕зь мене. Його оч╕ були, н╕би у п'янички. Хоча з ╕ншого боку в╕д мене не сховалося те, як внутр╕шньо Прозор намага╓ться боротися з тим, щоб не в╕дпов╕дати нам.
-С╕мнадцять людей, - сказав в╕н, все ж не впоравшись ╕з маг╕╓ю Бернара.
Чолов'яга раптом спробував п╕днятися, але т╕ло його не слухалось, ╕ в╕н звалився на землю, при тому голосно охаючи.
-Ви не розум╕╓те, з ким зв'язалися! - промовив Прозор, в╕дпльовуючись в╕д хво╖, яка потрапила йому в рот. - Дедята вам покаже...
-Покаже, покаже, - захитав я головою. - Бернаре, в╕н, зда╓ться, вже розбив тво╖ маг╕чн╕ штучки.
-М╕цний хлопчина, - погодився ельф. - Але не наст╕льки, щоб побороти закляття.
-Собаки! - а дал╕ посипалася купа лайки. Прозор дек╕лька секунд злобно шип╕в, а пот╕м знову спробував п╕днятися, наче натякаючи ельфу, що в╕н не збира╓ться здаватися. - Дедята вас на ремен╕ пор╕же!
-Послухай, Прозоре, - почав паладин, абсолютно безстрашно с╕даючи б╕ля т╕ла, - якщо ти не станеш в╕дпов╕дати, то цей хлопець, - тут Бернар кивнув на мене, - сам тебе на ремен╕ пор╕же. Уж пов╕р, в╕н на те здатний!
Бандит посм╕хнувся ╕ хрипко розсм╕явся:
-Якщо я вам хоч слово скажу, то мен╕ прийде к╕нець. Дедята не проща╓ зрадник╕в. Так що нема╓ р╕зниц╕, хто першим почне лезом по шк╕р╕ бавитися...
-Якщо так, то чому б тоб╕ не в╕дпов╕сти на наш╕ запитання? - наполягав я, взиваючи до розуму Прозора. - Так хоч якийсь шанс вижити...
-Йди в дупу! Я не якийсь пацюк, щоб видавати сво╖х.
-Тю! Тебе ж ╕ без цього будуть вважати зрадником.
-Чому це?
-Бо я ╖м скажу... тво╓му Дедят╕... Зустр╕ну, та передам прив╕тання в╕д Прозора... в╕д тебе... Як там у вас за зраду наказують? Обезголовленням?
-Ну точно не острогом! - кинув у в╕дпов╕дь Прозор.
-Ти сам тутешн╕й? Чи з ╕ншого алоду?.. Та припини приндитись! - я прис╕в б╕ля голови хлопця, намагаючись бути б╕льш чемним, щоб визвати в╕дпов╕дну в╕дверт╕сть. - Не хочеш казати про Дедяту, давай побалака╓мо про пусте.
-А нав╕що те тоб╕?
-Полюбляю баз╕кати, - весело п╕дморгнув я. - Так ти зв╕дки?
-З Прихожан╕в, - п╕сля деяко╖ паузи сказав Прозор.
Це була слоб╕дка б╕ля Новограду. Ще з час╕в побудови столиц╕ тих, хто прибував на алод для пост╕йного проживання, частенько селили в п╕вденно-сх╕дн╕й частин╕ м╕ста. Воно згодом стало прозиватися Прихожани. Взагал╕, це невеликий райончик, ╕ зараз в╕н частково "врос" в Медове передм╕стя.
-А що тут, в Заозер'╖, робиш? - спитав я з нудьгуючим виглядом на обличч╕, наче мен╕ це д╕йсно не ц╕каво.
-Ягоди збираю!
-Ага... саме це я ╕ подумав... Давно з Ельджуна прибув?
-Давно, - бути в╕двертим Прозор явно не хот╕в.
В╕н щось тихо пробубн╕в, зда╓ться чергову лайку, а пот╕м в╕двернувся в ╕нший б╕к. Ну що ж, спробую його вразити.
-Зна╓те, друз╕, що означають татуювання на його обличч╕? - спок╕йно запитав я. - Н╕? Так я поясню... Ось ц╕ дв╕ довг╕ сп╕рал╕ говорять, що в╕н дв╕ч╕ т╕кав з острогу. Павутина на п╕дбор╕дд╕ вказу╓ на те, що в╕н уб'╓ будь-кого, хто хоч щось скаже або, не дай Сарн, криво гляне в його б╕к. Ось чому в╕н кинувся на мене... бо побачив виклик... ╤ якби зараз випав шанс, Прозор убив би мене... нас... як безл╕ч раз╕в до того вбивав ╕нших. ╤ до реч╕, без жодного докору сумл╕ння. Це як пити дати! Недарма на його горл╕ "живе павук". Ось в╕н! - я р╕зко повернув голову Прозора обличчям до сво╖х товариш╕в, та тицьнув пальцем в горло.
-Овва! - здивовано вигукнув Першосв╕т. - Зв╕дки так╕ знання?
Чесно кажучи, я ╕ сам цим запитувався, але в голос сказав наступне:
-Зв╕дки д╕знався, там вже не роздають!
Прозор глухо захрип╕в та знову спробував п╕двестись. А може хот╕в кинутися на мене. Але вкотре у нього н╕чого не вийшло.
-Ми н╕чого в╕д нього не доб'╓мося, - заявив я. - Це марна трата часу. Пропоную продовжити пошуки.
-А з ╕м што? - запитала Стояна. Вона також здивовано погляду вала на мене, наче до цього н╕коли не бачила.
-Що з ним? В╕н убивця... це головне в усьому цьому, - констатував я. - Отже, в наших д╕ях не буде гр╕ха!
-В яких наших д╕ях? - не второпав Першосв╕т.
-Не будь маленьким хлопчиком! - трохи роздратовано промовив я.
-В╕н пропону╓ вам мене вбити! - додав Прозор та раптом розсм╕явся.
-Серйозно? - Першосв╕т в╕дсахнувся назад. - Як так?.. Коли ти, Боре, так говориш, ста╓ш схожим на Чарушу, котрого т╕льки-но проклинав.
Хлопець тут же в╕дступив вб╕к, очевидно побачивши на мо╓му обличч╕ щось недобре.
Я к╕лька секунд намагався упоратися ╕з собою. ╤ ледь вгамував жагу вр╕зати по пиц╕, хрипко промовив:
-╤ що ти пропону╓ш? - в рот╕ страшенно пересохло. - В╕дпустити його?
-Зв'яжемо його, а пот╕м, коли повернемося, в╕дведемо в Новоград до...
-А якщо не повернемося? В╕н тут здохне в╕д голоду ╕ спраги. Або дик╕ зв╕р╕ розтерзають. Ти це враховував?
