-Дивиться уважн╕ше! - промовив в╕н. - Можливо тут ще хтось вешта╓ться.
Йшли ми з╕ Стояною абсолютно мовчки, не перемовляючись нав╕ть по справ╕. Д╕вчина нагадувала свою пом╕чницю рись, наст╕льки була верткою та швидкою. Пролазила п╕д г╕лками, кр╕зь кущ╕ - отже довол╕ легко пробиралася л╕сом. Я ж ледь встигав за нею. Що до Бернара та Першосв╕та, то не оглядався на них. Врешт╕-решт, вони не маленьк╕, не заблукають. Мен╕ зараз важлив╕ше знайти п╕дручних Дедяти. Спод╕ваюсь, що нападник все ж був ╕з його людей.
Десь за годину ми перетнули С╕в╓р╕йський тракт - вимощену добротним каменем дорогу, що тягнулася широченною стр╕чкою на п╕вн╕ч, аж до Вертишських порог╕в. А пот╕м, вглибившись крок╕в на сто в сус╕дн╕й л╕с, вир╕шили зробили привал. Дочекавшись ельфа та Першосв╕та ╕з конями, с╕ли по╖сти. Вогнища не розводили, щоб не викликати зайво╖ уваги.
-Як вважа╓ш, чи далеко та п'ят╕рка могла в╕д╕йти? - спитав я у Стояни.
-Думаю, дальока, - в╕дпов╕ла д╕вчинка. ╤ тут раптом вона завмерла, напружилась, втупившись кудись в хащ╕ л╕су.
Ми тут же схопилися за зброю, оч╕куючи в╕д дру╖ди якихось пояснень. Вона лише тихо пошепот╕ла, що з боку зарост╕в ожини, котра встеляла невеликий схил пагорба, хтось йде.
-Крадзецца, - повторила вона, п╕дн╕маючись на ноги.
Я приказав Першосв╕ту обережно перебратися л╕воруч та заховатися за маленькими соснами. Бернар залишився б╕ля коней, а я з╕ Стояною пройшов крок╕в зо двадцять та ми розташувалися у густому чагарнику.
Чекати довелося пару хвилин, коли нарешт╕ побачили молодого хлопця, який д╕йсно крався кр╕зь кущ╕ ожини, при тому з опаскою озираючись на вс╕ боки. Нехитрий одяг, простий лук та короткий меч робили незнайомця схожим на мисливця, але ось татуювання на обличч╕ св╕дчили зовс╕м про ╕нше. Це були як╕сь смужки темно-синього кольору, як╕ перетворювали пику хлопця на войовничу маску.
Я чув про таку р╕ч. Це жахливе татуювання робили соб╕ в╕дчайдушн╕ бандити, з так звано╖ "вольниц╕", причому навмисно, щоб п╕дкреслити свою належн╕сть до злод╕йського племен╕. Мен╕, звичайно, це було не зрозум╕ти, але под╕бний факт в Л╕з╕ закр╕пився з давн╕х час╕в. Вони виступали проти будь яко╖ влади - чи то ╕мперсько╖, чи то л╕г╕йсько╖... церковно╖ або язичесько╖...
╤ ось побачивши цього незнайомця, я раптом зрозум╕в з ким ми будемо мати справу, ╕ ким може насправд╕ виявитися Дедята Гнильський.
Вольниця... Вона, як та зараза на т╕л╕ людини. Так, принаймн╕, про це явища казали у столиц╕. Правда, не так голосно, як, скаж╕мо, про той же М╕ський приказ, який частенько звинувачували в "грабунку" населення. Б╕льшою частиною, люди, котр╕ в╕дносили себе до "вольниц╕", мешкали на Ельджун╕ - зах╕дн╕й частин╕ Свято╖ Земл╕. Це край В╕льних Торговц╕в, дезертир╕в та тих, хто вкусив свободи, ╕ тепер не хот╕в жити п╕д тиском будь яко╖ влади.
╤ дивлячись зараз в розфарбоване обличчя незнайомця, я раптом пригадав, що вже дещо под╕бне бачив... Перед внутр╕шн╕м поглядом вставали туман╕ картинки якогось м╕ста... чи поселення... Б╕ля колодязя стоять дво╓... чи н╕ - тро╓ чолов╕к╕в... з такими ж татуйованими обличчями, шиями та руками...
Що ж те? Сон? Марево? Нав╕ювання? - питаю себе, ╕ н╕як не можу пригадати.
Раптом в голов╕ сплило - "порт Такал╕к". А н╕ про нього не так давно казав Жуга ╤са╓в? В╕н тод╕ ще дивувався загару на мо╖й шк╕р╕ та припустив, що я м╕г його отримати на Ельджун╕... в порту Такал╕к... Невже оц╕ спогади зв╕дти? Якщо так, то чому я там вештався?
Додумати про це не встиг, бо розум вимагав повернутися до незнайомця, жалячи мене думкою про небезпеку.
Чолов'яга рухався досить спритно. В╕н би так з часом ╕ пройшов повз нас, нав╕ть не пом╕тивши зас╕дку, але кон╕, б╕ля яких чергував ельф, голосно храпнули. Незнайомець раптово завмер, розшукуючи очима джерело звуку.
Я обережно взяв в руки г╕лочку та р╕зким рухом кинув ╖╖ вб╕к кущ╕в. Але розтатуйований чолов'яга повернувся не до них, а чомусь прямо на нас. Не дивлячись на в╕дстань, його колючий погляд впився прямо в мою ф╕гуру.
Нав╕ть не враховуючи те, що у мене в руках був стиснутий лук та заготовлена стр╕ла, хлопець не став давати драпака, а напроти - витягнув меча та р╕шуче рушив на нас. ╤ все робив мовчки, спрямовано... Отже, парубок явно не з боягуз╕в.
Я спод╕вався, що Першосв╕ту вистачить розуму не вистрибувати ╕з зас╕дки. ╤накше бандит м╕г передумати нападати на мене, ╕ от тод╕ прийдеться ганятися за ним по л╕су.
Хлопець був важче мене та трохи нижче. Судячи ╕з грац╕озност╕ його рух╕в, в╕н вм╕в битися не за правилами. Дистанц╕я м╕ж нами скорочувалася, а я все ще не вир╕шив, як мен╕ д╕яти. Хапатися за меч╕ чи стр╕ляти ╕з лука?.. Бажано б було не вбивати незнайомця, а захопити живцем, щоб спробувати розговорити й з'ясувати що до чого.
Спробую його подратувати.
-Ще крок, - рявкнув йому, - ╕ влуплю тоб╕ прямо пром╕ж очей!
-Попар соб╕ качана! - крикнув той у в╕дпов╕дь, починаючи стрибати збоку-вб╕к.
Я спустив тятиву, намагаючись не влучити в незнайомця. Хлопець легко ухилився, продовжуючи стр╕мко наближатися.
-Не ч╕пати його! - сердито пробубон╕в я Стоян╕, натякаючи на ╖╖ блискавки.
Дру╖дка все ще лежала за пагорбом ╕ нападник ╖╖ дос╕ не пом╕тив. Я в╕дкинув лук, витягнув сакс та фальш╕он готуючись до бою.
Пара секунд ╕ ми вже стояли один перед одним. Я стрибнув до супротивника, в╕н митт╓во атакував одночасно намагаючись витримати зручну йому дистанц╕ю. Ми закружляли, наче в танц╕: випад-ухил, п╕дкат-в╕дск╕к, ф╕нт. Знову випад.
Зда╓ться нападник вже докумекав, що перед ним не якийсь дурень з╕ збро╓ю. В його погляд╕ в╕добразилася невпевнен╕сть.
Тут з кущ╕в тихою т╕нню п╕днявся Першосв╕т. В╕н досить швидко наблизився, прикриваючись стовбурами дерев, ╕, дочекавшись зручного моменту, вискочив за спиною мого супротивника. В наступну мить на голову чолов'яз╕ опустилося здоровезне кулачище.
Мен╕ здалося, наче щось хруснуло, ╕ незнайомець м╕шком звалився на хвойну п╕дстилку. В╕н тут же спробував було п╕двестись, але я добавив йому рук╕в'ям фальш╕ону по т╕м'ячку.
-Все! Готовий! - якось рад╕сно промовив Першосв╕т. На його обличч╕ розтягнулася задоволена посм╕шка.
Ми в╕дтягли т╕ло до коней та поклали його на галявин╕.
-Зв'яжемо його, - наказав я, але Бернар промовив, що б не квапилися.
В╕н прис╕в б╕ля хлопця та взяв його за л╕ву руку. К╕лька секунд ельф сид╕в ╕з заплющеними очима, бурмочучи щось на по ельф╕йськ╕.
-Все, в╕н н╕куди вже не втече, - пов╕домив паладин. - Тепер буде, як шовковий.
-Ти мене часом диву╓ш, - зауважив я. - Аж-но не в╕риться, що ти паладин Церкви Св╕тла.
-Та вже як ти мене диву╓ш! - в╕дмахнувся ельф. - До реч╕, нам все ж сьогодн╕ пощастило, не дивлячись на скептицизм Першосв╕та.
-Не розум╕ю, як ти мене т╕льки-но об╕звав, - роблено насупився г╕гант, - але ми ще не зна╓мо, з ким ма╓мо справу.
Я з Першосв╕том тим часом спробували усадити безв╕льне т╕ло п╕д деревом.
-У нас, - продовжував д╕ловито казати хлопець, - зазвичай у таких випадках кажуть: "Не кажи гоп, доки не зак╕нчив оздоб".
Ельф стримано посм╕хнувся та чомусь поглянув на Стояну, котра якось розгублено тупалася на м╕сц╕.
-У мене ╕нод╕ склада╓ться таке враження, - задумливо промовив паладин, наближаючись до мене, - що у тебе, Боре, або дуже добрий Покровитель, або... або оце ось неабияке вез╕ння... чи удача... зб╕г обставин... все це - н╕що ╕нше, як твоя ман╕пуляц╕я.
-Тобто?
-Наче ти сам п╕длаштову╓ш щасливий результат сво╖х, м'яко кажучи, пошук╕в та мандр╕вок.
-Скажеш ще! - в╕дмахнувся я. А сам чомусь напружився.
Удача... зб╕г обставин... Не скажу, щоб мен╕ завжди щастило... однак щось в тому всьому було... Можливо, справа д╕йсно в Покровител╕... в Арз╕...
Що там розпов╕дала Анастас╕я Яхонтова, дру╖дка з табору на Та╓мничому остров╕? Я спробував пригадати: "Випадковостей не ╕сну╓... в╕дчува╓ш як╕сь зм╕ни в соб╕... за тобою сто╖ть велика сила..."
