-Правильно? От не треба шукати в срац╕ меду! Це ан╕трохи не правильно! А-н╕-тро-хи!
Ми знову схрестилися поглядами, немов мечами. От чесно, якби вони були сталевими, можна було б почути скрег╕т металу.
-Правильно, кажеш ти? - я пробував п╕дступити ближче, але пос╕паки були пильними та не давали мен╕ д╕статися Солодова. - Хто це сказав? Хто визначив?
-Я! Ми, люд╕, так р╓ш╕л╕!
-Ось тоб╕ риска! - я сердито пров╕в ногою по земл╕, залишаючи добре видиму борозну. - Це межа! Це м╕й под╕л св╕ту! Де стою я, там правильна частина. Тв╕й же б╕к - неправильна!
-Што? - Чаруша нав╕ть нахилився вперед, щоб подивитися на мо╖ креслення.
-Це м╕й под╕л св╕ту, бо так визначив я! Я! Тобто - людина! Отже, тепер поясни мен╕, що це помилка. Що твоя м╕рка правильн╕ша за мою!
Солодов зда╓ться напружився. В╕н дивився на борозну, при тому роздратовано стискаючи кулаки.
-От переступиш цю умовну межу, станеш на мою половину, - твердо говорив я йому, - ╕ будеш з╕ мною за одне! Тобто - опинишся на правильн╕й половин╕. Мо╖й правильн╕й половин╕! Якщо ж залишишся там, я буду вважати тебе...
-Пл╓вать мн╓ на твойо разд╓л╓н╕╓! - скип╕в Чаруша.
-В такому раз╕ й тим, хто дума╓ ╕накше, н╕ж ти, також плювати на твою м╕ру правильного ╕ неправильного. Ти вбив Сот╕, бо в╕н тоб╕ не подобався! Бо в╕н г╕берл╕нг! Дикун!
О, Сарне! В як╕ хащ╕ я пол╕з? Н╕ щоб дати по морд╕, починаю сперечатися... доказувати...
-Полож╕ меч╕! - наказав Солодов. - Живо! ╤нач╓ окаж╓шся рядом со сво╕м ╜рйобаним ╜╕б╓рл╕н╜ом!
-Вперед! Спробуй!
Раптом перед очима з'явилась дивна б╕ла пелена. Розум наче почав провалюватися в безодню. Лише пам'ятаю постать Бернара, яка виникла з л╕вого боку. В╕н торкався мо╓╖ скрон╕ сво╖ми м'якими пальцями та при тому щось прокричав Чаруш╕. Картинка перед очима закрутилася дзи╜ою, ╕ я, зда╓ться, звалився на землю...
Тук-тук-тук... Це тихий-тихий стук в двер╕... Такий тихий, що нав╕ть зда╓ться беззвучним... Мабуть здалося. Або в╕тер назовн╕ балу╓ться. Я закриваю оч╕, намагаюсь примоститися до сну ╕ тут знову чую ледь пом╕тний стук...
Що за н╕хаз╕вня тут в╕дбува╓ться? - сердито буркочу соб╕ п╕д н╕с та п╕дводжусь.
Навколо суц╕льна темнота. Хоча н╕ - оч╕ в╕дчули (саме "в╕дчули") тьмяне зеленувате св╕тло... та тихе-тихе гуд╕ння... наче величезний к╕т, якого погладжують по живот╕, лежить за ст╕ною та муркоче...
Нарешт╕ я д╕стався дверей. Хот╕в взятися за рукоять та в╕дчинити замок, ╕ тут раптом зрозум╕в, що н╕яко╖ ручки та замка нема╓. Мало того, в мене в╕дсутн╕ й ключ╕.
Тук-тук... тук-тук...
-Хто там? - хот╕в було вигукнути кр╕зь двер╕. А секундою тому стало зрозум╕лим, що я зачинений ззовн╕. - Гей! Нумо випустить мене зв╕дси! - почав кричати, але ледь в╕дкрив рота, туди хлинула холоднувата р╕дина. Горло стиснуло в кашл╕, й виникло в╕дчуття, що через це зараз назовн╕ вирвуться леген╕...
Я з останн╕х сил вчепився в двер╕. Нал╕г плечем... Зда╓ться вони тр╕шечки п╕ддались... Нумо ще!..
В оч╕ вдарило сл╕пуче св╕тло. Я хот╕в закритися рукою та ледь ╖╖ в╕д╕рвав в╕д... земл╕... Важка, наче стопудова палиця.
Овва! Це я де? - озирнувся, бачу що лежу на трав╕ б╕ля куща.
Недалеко сид╕в Бернар, який курив люльку та дивився на озеро. Поряд з ним розташувалася Стояна. Першосв╕та я побачив б╕ля коней.
В рот╕ пересохло, голова здавалась пустою, кожен звук в╕ддавався по черепу якоюсь металевою луною. Стримуючи нудотн╕ пориви, я прис╕в та озирнувся:
-Де вони? - запитав у ельфа. - Де цей н╕хаз╕в Чаруша?
-В╕н з╕ сво╖ми людьми рушив до урочища, - спок╕йно промовив паладин.
-А Сот╕? Що з ним?
-Можна домовитися, щоб водяники подбали про його т╕ло, - в╕дпов╕в Бернар, опускаючи оч╕ додолу.
Я зло вилаявся та п╕днявся на ноги.
-Нав╕що ти мене спинив? - кинув ельфу.
-Ти б ╖х вс╕х вбив...
-Так я цього ╕ хот╕в!
-Л╕пше б задумався над насл╕дками под╕бного вчинку, - сухо в╕дпов╕дав паладин. - Я також не в захват╕ в╕д того, що зробив цей Солодов... Але кидатися на нього в б╕йку, вважаю, неймов╕рною дур╕стю! В╕н представник столично╖ влади! Мало того - очолю╓ якусь г╕лку Розшукового приказу... Ти уявля╓ш, що з тобою зроблять, впади з його голови хоч один волос?
-Не треба мене лякати! - сердився я. - В╕н з╕ сво╖ми пос╕паками вбив Сот╕! ╤ що ж виходить? Йому за те ан╕чого не буде?
-Повернешся в столицю, звернись до Жуги ╤са╓ва та розкажи, що тут трапилось. Я буду св╕дком... якщо бажа╓ш... Нехай приказ прийма╓ р╕шення стосовно Солодова, а не ти! Правильно там вийшло, чи неправильно...
-╤ ти туди ж!
-Слухай, Боре, - б╕льш м'як╕шим тоном в╕дпов╕в Бернар, - ти ж не маленький. От давай не будемо пускатися в дитяч╕ розмови... Правильно, чи неправильно - все це умовн╕сть! Свого роду вигадка!
-О, Сарне! ╤ це каже мен╕ паладин? - обурився я. - А як же моральн╕ принципи? Як же...
-Припини! - нахмурився ельф. - Ти прекрасно розум╕╓ш, про що ми торочимо. Не ╕сну╓ н╕яких одиниць вим╕рювання наших вчинк╕в. Все це в╕дносно! Ц╕лком в╕дносно! Нав╕ть той же Сарн ╕з Н╕хазом не можуть нам в цьому допомогти, бо вони д╕лять св╕т за сво╓ю м╕ркою! А ми лише займа╓мо чийсь б╕к: або Св╕тла, або Темряви.
-Ось ти як забалакав! - я ледь стримався, щоб не сказати ельфу щось образливе. Але в наступну мить зрозум╕в, що в╕н також ма╓ рац╕ю. Та й того, що трапилося, вже не повернути. - Б╕льше так не роби! - кинув паладину, обтрушуючись в╕д трави. - Я про тво╓ приспання!
-Але ти вже був готовий кинутися в б╕йку.
-Я тоб╕ все сказав! ╤ попереджати б╕льше не буду... Мен╕ ц╕ тво╖ ельф╕йськ╕ маг╕чн╕ штучки не подобаються.
Н╕хто на мене не дивився - н╕ Стояна, н╕ Першосв╕т, н╕ Бернар, а я в╕дчував, що ╖м також не по соб╕. Вбивство г╕берл╕нга не могло не визвати в╕дгуку в ╖хн╕х душах.
О, Сарне! Що ж це за св╕т такий, коли вбивця (а я саме вбивця, хоч як приховуй те в╕д ╕нших) прагне справедливост╕, бо незадоволений д╕ями тих, хто мав би дбати про справедлив╕сть, а зам╕сть того вбива╓ без докор╕в сумл╕ння!
Мене все ще трусило в╕д роздратування. Але, - повторював соб╕, - вже щось зробити було зап╕зно! А кр╕м того, чесн╕ше б було дор╕кати за св╕й довгий язик. От нав╕що пов╕домив тому Солодову про те, що Сот╕ перевозив незнайомц╕в? Га?
Якийсь час мо╖м першим бажанням було кинутися навздог╕н за загоном Чаруши. Перебити ╖х вс╕х, ╕ хай йому грець! Але твереза частинка розуму просила дослухатися мудро╖ поради ельфа.
╤ вона, зда╓ться, перемогла.
Я п╕шов за будиночок. Знайшов т╕ло Сот╕ б╕ля кущ╕в бузини. Його оч╕ вже заволоко туманною пл╕вкою. В мохнат╕й руц╕ блиснула якась р╕ч... Я нахилився та витягнув вже з холодно╖ долон╕ сталевий гачок.
Ззаду п╕д╕йшов Першосв╕т. В╕н розгублено втупився на мене.
Я знайшов б╕ля ст╕ни стару лопату та почав копати могилу. Чекати, коли про г╕берл╕нга подбають водяники, не збирався. Згодом до мене долучився ╕ Першосв╕т.
Десь за годину ми пок╕нчили з похоронами. Я трохи заспоко╖вся та в╕дставивши вб╕к лопату кинув сво╖м товаришам:
-Гаразд, чого сидимо? Рушимо, як домовлялися - на м╕сце сутички з нев╕домим спостер╕гачем.
Ми в╕дносно швидко з╕бралися та по╖хали до п╕дл╕ска. Я знайшов стару стежку, ╕ вже за п╕втори години наш заг╕н був на галявин╕, але т╕ла тут вже не було. Гор╕ле дерево, яма - це ╓, а ось нападника... в╕рн╕ше його частин - жодно╖.
Стояна з╕скочила з коня, прис╕ла до земл╕ й довго розглядала сл╕ди навколо ями.
-Тут било пяцйора, - згодом сказала вона. - Кожни важив пудов па пяць... Прийшл╕ йани з паувночнага увсходу, преч з той гушчар. Забрал╕ ц╓ла ╕ пан╓сл╕ яго... у тим напрамку.
Дру╖дка встала ╕ п╕шла нап╕вз╕гнувшись до клен╕в, листя яких вже почали м╕сцями жовт╕ти. Майже не дивлячись до нас, вона голосно промовила:
-Мяркую, што гета било сйоння ноччу. Йани пан╓сл╕ ц╓ла заб╕тага з сабою...
Тут Стояна чомусь зупинилась, р╕зко обернулась та втупилась прямо в мене, наче на щось оч╕куючи. Я зрозум╕в це по сво╓му: зл╕з коня, витягнув лук, накинув тятиву та вирушив за дру╖дкою. Першосв╕ту та Бернару наказав взяти коней за вузду та вести ╕з собою.
