Першосв╕т мовчав. Я подивився на Бернара та Стояну, чекаючи на ╖хню реакц╕ю.
Взагал╕, пор╕вняння ╕з Чарушою, як не крути, з╕грало свою роль. Мене це дуже непри╓мно саднуло по св╕домост╕. Невже я н╕чим не в╕др╕зняюсь в╕д нього, в╕д Солодова? Невже в╕н був правий, коли нас пор╕внював?
Тьху ти! Ну ╕ розсердив мене той Першосв╕т!
-Я згодна, - раптом заявила Стояна.
-З ким?
-З прапановай П╓ршосв╕та. Звяжам Прозора, ╕ хай ваш Сарн йаму будз╓ суддзйой. Кал╕ ми н╓ в╓рн╓мся, то йон памре ув пакутах, тим самим викупаючи грех забойства. А ╕накш - кал╕ застан╓мся живия, то ми отв╓дйом йаго ув Наваград.
-Ну, добре... добре, - погодився я заспокоюючись. - В'яж╕ть його. ╤ кляп не забудьте.
А сам демонстративно в╕д╕йшов та прис╕в на повалене дерево.
Дек╕лька хвилин ╕ Прозор вже лежав б╕ля старого клена, зв'язаний по руках ╕ ногах з кляпом у рот╕. Я наблизився та перев╕рив стан вузл╕в й ступ╕нь натяжки мотузки. Зда╓ться, все в норм╕.
-Отже, - звернувся я до загону, - якщо Прозор не бреше, то попереду нас чекають с╕мнадцять бандит╕в. Немало, якщо враховувати, що нас лише четверо.
-╤ що ти пропону╓ш? - запитав Бернар.
-Бути обережними... Вважаю, Дедята напевно м╕г розставити дозори. Сл╕д виявити ╖х ран╕ше, н╕ж вони виявлять нас. ╤накше - прощавай гол╕вонька... Ясно? Ну, гаразд. Рушили дал╕, - дав я команду, ╕ ми знову п╕шли по сл╕дах.
Першосв╕т з Бернаром взяли коней за вузду, а я з╕ Стояною попрямував вперед.
Пару годин наших мандр╕в, ╕ нарешт╕ дру╖дка дала сигнал до зупинки. Ми з╕йшлися з нею ╕ вона тихо прошепот╕ла, що в╕дчува╓ запах диму. Я втягнув носом пов╕тря, але н╕чого не унюхав.
-Напрямок? - пошепки запитав у Стояни.
-Павночний всход. Вунь за тим╕ соснам╕. Думаю да лаг╓ра пару вйорст.
-Н╕чого у тебе нюх! - присвиснув Першосв╕т.
Ми довго сид╕ли, вдивляючись в довколишню гущавину в спробах знайти дозорних.
-Тут ╕х, хутчей за увсйо, н╓т, - припустила Стояна. - На месци Д╓дяти, я б пастав╕ла наз╕ральн╕кав бл╕жей да лаг╓ра. А яшче л╓пш - вунь на той камян╕стай градз╓, адкуль падиход да бору прагляда╓цца, як на далон╕.
Я обережно п╕дв╕вся та вил╕з на розлогий клен, намагаючись розглед╕ти те, що нас чекало попереду. Сажн╕в десь за дв╕ст╕ починалася смужка поля, яка немов та розд╕лова межа м╕ж л╕сами. Той, хто перетинав би цю смужку днем, був би легко пом╕чений з гряди, про яку розпов╕дала Стояна.
-О, а я бачу дим, - раптом заявив Першосв╕т. В╕н вказував кудись праворуч.
Я витягнув шию та ╕ сам пом╕тив, як вгору п╕дн╕малася б╕ляста смужка. Дмухнув в╕терець, ╕ м╕й н╕с в╕дчув запах вогнища.
Уже вечор╕ло. До заходу сонця залишалося якихось пару годин.
Я зл╕з вниз ╕ ми в╕дступили в гущавину. Вс╕ розум╕ли, що зараз перетнути смужку поля непом╕ченими буде не можливо.
-Що пропону╓те, друз╕? - спитав я.
-Дочекатися ноч╕, - промовив Першосв╕т. - А пот╕м спробувати обережно прокрастися до ╖хнього табору...
-В темряв╕? - посм╕хнувся я. - Боюсь, що нас будуть чекати пастки. Не забувайте, що Дедята - битий чолов'яга! Та ╕ "в╕льники" не пальцем роблен╕!
-А ти вже впевнений, що то вони? - насупився Першосв╕т, якому не сподобалось мо╓ зауваження.
-Я вже тоб╕ колись казав про вдачу. Не примушуй повторювати!
-Гаразд, а що ти сам пропону╓ш?
-От╕ уступи... гряди, на яких ми бачили дим... Вважаю, що ╖х використовують не т╕льки для спостереження. Богдан-медовар мен╕ казав про густий чорний дим. А значить, люди, як╕ це робили, подавали комусь сигнали.
-Кому? - спитали вс╕ майже в один голос.
-Та зв╕дти мен╕ знати!
Ми вс╕ замовкли, обдумуючи ситуац╕ю. Я, до реч╕, так ╕ не запропонував свого вар╕анту. ╤ зам╕сть того, щоб обдумувати його, чомусь наполегливо повертався до завдання, котре дав мен╕ Чаруша, а саме - схопити Дедяту.
-Дивно, ви так не вважа╓те? - звернувся я до товариш╕в, под╕лившись сво╖ми думками.
-Тю! - по-простецьк╕ в╕дпов╕дав Першосв╕т. У нього, бачу, що в голов╕, те ╕ на язику. - Прикмета, що чим важче завдання, тим в╕рн╕ше його передадуть комусь ╕ншому.
-Не думаю, що в Розшуковому приказ╕ як╕сь ледар╕ та дурн╕, - заперечив ельф. - Дедята та його банда - це серйозна р╕ч. ╤ якщо Жуга д╕йсно бажа╓ його уп╕ймати, то правильн╕шим було б в╕дправити б╕льш вправних та досв╕дчених служак, н╕ж новачк╕в... Тут ти, Боре, в чомусь в╕рно м╕рку╓ш. Може Чаруша просто чогось не договорював?
-Або хоче нас п╕дставити, - припустив я.
-Чи вбити, - якось похмуро промовив паладин.
-Нав╕що те йому? - спитав Першосв╕т.
-Чужа душа, як темна н╕ч, - розв╕в руками Бернар.
-Ось що, друзяки, - я р╕шуче п╕дв╕вся, - ви залиша╓теся тут.
-Е-е-е, а ти куди? - п╕дхопився Першосв╕т.
-Оглянусь... мен╕ щось тут не дуже подоба╓ться... Чекайте на мо╓ повернення.
Я п╕дхопив лук та заглибився назад в л╕с...
13
...Я так ╕ думав. Справа явно не чиста. Аж занадто все якось кострубато виходило. Наче ╕ н╕чого п╕дозр╕лого, але питань забагато.
От, наприклад, скаж╕ть, що робив Прозор в л╕с╕? Та ще один? Куди крався?
Мен╕ б треба було бути б╕льш наполегливим при його допит╕. А то оця боязк╕сть здатися схожим на Чарушу може вил╕зти боком. Тепер ходи та гадай що та як.
Ну можна, звичайно, припустити, що Прозор був спостер╕гачем, або зв'язковим банди Дедяти. Але тут же народжу╓ться ╕нша заковика, оск╕льки таких хлопц╕в не в╕дправляють на под╕бн╕ завдання. ╤ мо╓ внутр╕шн╓ почуття небезпеки сердито про це буркот╕ло, лаючись ╕з св╕дом╕стю.
Я швидким кроком повернувся назад, до м╕ста сутички ╕з Прозором. Хоча вже добряче стемн╕ло, проте мен╕ вдалось його в╕дносно легко в╕дшукати. Але хлопця н╕де не було, а б╕ля самотнього куща папорот╕ я знайшов перер╕зан╕ мотузки.
Псяче хутро! Визволився!.. Або, допомогли визволитися!.. Скор╕ш за все - допомогли...
╤ хто? - я озирнувся навс╕б╕ч. - Випадков╕ люди чи товариш╕?
Лайся, не лайся, а факт того, що в╕дтепер Прозор в╕льний в╕д цього не зм╕ниться. ╤ що тепер накажете робити? - я нервово погладжував рук╕в'я фальш╕ону та крутив головою, наче сова в дупл╕. - Якщо в╕н д╕станеться Дедяти першим за нас, то в найкращому випадку його банда втече. А в найг╕ршому... Ох-ох-ох!
Я спробував знайти хоч як╕сь сл╕ди, одночасно сердячись на те, що не взяв ╕з собою Стояну. От би хто зараз був в нагод╕!
Хороша д╕вчина... Головне - мовчазна, на в╕дм╕ну в╕д того ж Першосв╕та. Та й розум╕╓ мене вже ледь не з п╕вслова. Це тоб╕ не Бернар, пост╕йно ус╕х повчаючий.
До реч╕, Стояна м╕ж ╕ншим почина╓ мене трохи дивувати... На остров╕ Без╕менного вона була якоюсь колючою, а зараз наче пом'якшала.
Вдача вкотре за сьогодн╕ мен╕ посм╕хнулася. Якихось пару хвилин ╕ я знайшов сл╕ди. Швидше за все, тут пройшло тро╓ або четверо людей. Вони прямували на п╕вн╕чний сх╕д, а не за нами. Чому б це так? Невже Прозору не хот╕лося помститися? Чи в╕н розумно вир╕шив спершу д╕статися Дедяти?
Ц╕каво, чи допетрав Прозор про те, що ми з Розшукового приказу? Я б на його м╕сц╕ саме про те ╕ подумав...
Сутен╕ло довол╕ швидко. З одного боку це заважало мен╕ ор╕╓нтуватися (та ╕ заблукати було легко). А ось з ╕ншого, група, яка зв╕льнила Прозора, могла зупинитися десь на ноч╕влю. Я дуже на те спод╕ваюсь.
Йти було вже важкувато. То ями, то пагорби, то зарост╕... Я все боявся загубити сл╕ди. Та кр╕м того, ╕нод╕ очам ввижалася ус╕ляка маячня: то чи╖сь ф╕гури за стовбурами дерев, то дивн╕ звуки...
Раптом здалося, що хтось торкнувся плеча... Чи н╕! Голови!.. Знову н╕!.. Хтось обережно торкнувся мого... мозку... мо╓╖ св╕домост╕...
Я нав╕ть отороп╕в та р╕зко зупинився, намагаючись збагнути, як це взагал╕ можливо. ╤ чи не гра╓ з╕ мною власна уява?
-Л╕воруч... ╕ прямо...
Н╕, це явно був чийсь голос... Тих╕й-тихий шеп╕т, наче в╕терець, що дмуха╓ над самим вухом... Схоже - ж╕ночий... ╤ знову в╕дчуття легкого торкання... А пот╕м пригадалося, що я вже под╕бне в╕дчував... Це сталося, коли незнайомець намагався влучити в спину ╕з лука. Тод╕ також хтось прошепот╕в про небезпеку.
