Ну, добре! - промайнуло в голов╕. - В цю гру можна з╕грати й по-╕ншому. Зроблю все по-сво╓му.
-Отже, на мене кидають Дедяту, - похмуро почав я. - ╤ кого дають в допомогу? Хто п╕де з╕ мною?
-Хто? - Чаруша роблено здивувався. - Якщо у тебе нема╓ сво╖х людей, то доведеться все робити самому.
-Ц╕каво... Я вважав, що зазвичай в Розшуковому приказ╕ роблять одну сп╕льну справу, тому допомагають...
-Ха! - Чаруша ляснув себе по пузу. - Скоро поймйош, што у нас на служб╓ всйо н╓ так, как у вс╓х. Т╓б╓ л╕ш видают задан╕я... ну ещйо д╓н╓╜... а всйо ╕но╓ твоя л╕чная забота. Хоч╓ш, ╕д╕ к найомн╕кам, хоч╓ш - свой отряд соб╕рай... Дам т╓б╓ сов╓т: лучш╓ ╕м╓ть за сп╕ной пров╓р╓них люд╓й.
-Чудово! - з ╕рон╕╓ю кинув я. - Слухай, якщо ти вже почав радити, може тод╕ ще й поясниш, який мен╕ з усього цього зиск?
-Зиск? Ма╜у т╓б╓ сказать, какой у м╓ня.
-Вважа╓ш, мен╕ це буде ц╕каво?
-Скор╓╓ познават╓льно... Ти нанялся до ╤са╓ва, а раз так, то н╓ч╓во жаловаца!.. М╓жду проч╕м, отряд у т╓бя уж╓ ╓сть! - Солодов хитнув головою вб╕к Стояни, Першосв╕та та Бернара. - Мн╓ расказивал╕, как ви вч╓тв╓ром курол╓с╕л╕ на том остров╓... Так вот, найд╕ Д╓дяту ╕ виясн╕, што он удумал.
Солодов д╕ловито смикнув св╕й рем╕нь та п╕шов до сво╖х пом╕чник╕в. Я ж нервово ткнув кам╕нчик п╕д ногами та прис╕в на бережку.
Незабаром п╕д╕йшов Бернар, а за ним ╕ Першосв╕т. Пики скривили так╕ питлив╕, наче у хитруватих мишиних нишпорок.
-Мен╕ ось ц╕каво, - кинув я ╖м, - а чого ви вс╕ при╖хали ╕з цим Солодовим?
-Ну я, - почав Першосв╕т, - виконував тв╕й наказ... По╖хав до столиц╕, там мене ╕ захомутали...
-А ти ж мене сам кликав на допомогу, - посм╕хнувся ельф. - Просив ради... ╤ ось я тут.
-См╕шно, - хмикнув я.
-А що трапилось? Чого ти такий сердитий? - тихо спитав Першосв╕т, кидаючи косий погляд вб╕к Солодова та його пом╕чник╕в.
-Зв'язалися ╕з тим Розшуковим приказом на свою голову! - прошип╕в я. - Треба в Заозер'╖ декого розшукати...
-Де саме? - д╕ловито спитав ельф. - ╤ кого?
-Якогось Дедяту... бандита... та вбивцю, хай йому грець! В╕н перехову╓ться в Заозер'╖, а де саме - одному Н╕хазу в╕домо. А взагал╕ - не подоба╓ться мен╕ все це!
-Що саме? - не второпав Першосв╕т.
-Все! От в╕дчуваю якусь пастку... як╕йсь п╕дступ... п╕дленький п╕дступ... Мен╕ взагал╕ ╕нод╕ зда╓ться, що тут... навколо мене... завжди щось не так... але я н╕як не можу зрозум╕ти що саме... Н╕як! Часом таке в╕дчуття, що я всередин╕ якогось горщика... намагаюсь нього вибратися... ╤ ледь т╕льки вда╓ться те зробити, як виявля╓ться, що потрапив в ще б╕льший горщик. А за ним наступний... От що це за н╕хаз╕вня така?
-Ти, друже, не думай так багато, - хлопнув мене по плечу Бернар, - а то вош╕ заведуться!
Не характерний для нього жарт. Мабуть, таким чином паладин хот╕в мене хоч тр╕шечки п╕дбадьорити.
Я глянув назад та пом╕тив Стояну, яка задумливо сид╕ла б╕ля ст╕ни г╕берл╕нгського будиночку.
-Ну з вами зрозум╕ло, - кинув я хлопцям, - а чому Стояна при╖хала?
-От в╕дчував, що нам буде потр╕бний сл╕допит, - знову весело промовив ельф. - Це я ╖╖ вмовив допомогти... м╕ж ╕ншим - тоб╕. Тому Стояна ╕ погодилася.
-Сл╕допит нам д╕йсно потр╕бний, бо куди ╖хати, нав╕ть не знаю.
-Так, - захитав головою Бернар, - Заозер'я - поняття довол╕ широке. Це не т╕льки Ведмежий л╕с, а також й Коржов╕ луки, що тягнуться вздовж Серпа, аж до Смоляного бору...
-Якого серпа? - не второпав я.
Бернар прис╕в навпоч╕пки, взяв маленьку г╕лочку та накреслив на земл╕ щось на кшталт круто╖ дуги. Наступним рухом в╕н домалював до не╖ жирну пряму л╕н╕ю, а поряд з нею, зда╓ться, яйце.
-╤ що це? - наблизився Першосв╕т.
-Вважай це мапою, - ельф ледь пом╕тно посм╕хнувся. В╕н глянув на мене, та почав поясн╕ти: - Ось ця дуга - Зуренський Серп - г╕рський хребет, який оточу╓ Св╕тол╕сся майже по всьому зовн╕шньому кордону. Його, так би мовити, гострий к╕нець леза доходить аж до судноверф╕ на заход╕ алоду. Ось тут за Сх╕дною вирубкою про╖зд в Темноводдя, - паладин п╕дтер дугу приблизно посередин╕.
-А що це за яйце? - спитав Першосв╕т.
-Б╕ле озеро, - пояснив Бернар. - А "рук╕в'я серпа" - насправд╕ частина с╕в╓р╕йських г╕р. В м╕ст╕ з'╓днання "леза" ╕ "рукоят╕" - розкол, кр╕зь який прот╕ка╓ Вертиш - головна р╕чка С╕в╓р╕╖.
-Це вертишськ╕ пороги? - перепитав хлопець.
-Так, вони там як раз ╕ знаходяться... Оця частина ╕ ╓ Заозер'ям, - ельф обв╕в паличкою територ╕ю в╕д Б╕лого озера до п╕дтертого про╖зду в Темноводдя. - Тепер уявля╓те, яку частину в╕ддав нам Чаруша для пошук╕в? Без сл╕допита буде важко це зробити...
Я присвиснув: д╕йсно шматок немаленький. По такому можна м╕сяць вештатися... та ╕ не факт, що при тому щось знайдеш.
-А ц╕ що ж будуть робити? - спитав Першосв╕т, вказуючи на Солодова та компан╕ю.
Я неохоче розпов╕в про ╖хн╕ плани, однак про вбивство Брума промовчав, натякнувши на те, що вождя просто хочуть привести в столицю для розмови.
-Конфл╕кт з л╕совиками назр╕вав уже давно, - з сумом промовив ельф. - Це суперечка з приводу територ╕╖: чия вона ╕ хто ма╓ на не╖ право. А оск╕льки питання пост╕йно в╕дкладалося на пот╕м, то, як зазвичай бува╓, хтось не витримав першим ╕ почав вважати за доц╕льне розпочати таку соб╕ "в╕йну". О, Сарне! - голосно вигукнув паладин. - Ситуац╕я, майже така, як колись точилися дебати в Рад╕, коли приб╕чники напряму "це все наше", з п╕ною у рота згадували випадок з ╤нгосом...
-Тобто? - обернувся я до паладина.
-Частину земель цього алоду свого часу в╕ддали г╕берл╕нгам, як свого роду в╕дкуп за та╓мницю перем╕щення по астралу. Ти х╕ба не знав?
-Але ж там править призначений нам╕сник...
-Правильно... проте одне ╕ншому не заважа╓... На ╤нгос╕ тепер чимала д╕аспора г╕берл╕нг╕в, котра ма╓ вплив на м╕сцеву владу... того ж нам╕сника... Тепер розум╕╓ш бучу з приводу "це наше"?
-Т╕льки що чув в╕д Солодова щось на кшталт того, але про темновод╕нц╕в та ╕нших , як╕ приперлися в столицю!
-Типу, це "наша столиця", а вони тут хвоста нам крутять? - вставив сво╓ Першосв╕т. - А вороги Л╕ги вм╕ло користуються цими непорозум╕ннями, хай йому грець!
-Це теж в╕рно, - промовив Бернар.
Я грубо вилаявся, та раптом згадав Анчуту - вождя м╕сцевих водяник╕в. Як в╕н наполегливо питав мене, нав╕що мене сюди занесло... Невже цей дикун знав щось таке, чого ми не пом╕чали? Чого я не пом╕чав?
Д╕йсно, а чому я тут? - запитав у себе. Перед очима сплив образ ╢лизавети Баришево╖, то╖ дивно╖ провидиц╕, яка розпов╕дала про та╓мниче майбутн╓ та не менш загадкове минуле.
Зда╓ться, я ще б╕льше заплутався. Мало того, боюсь, наче дехто цим скориста╓ться та спробу╓ мене залучити до сво╖х... недобрих ц╕лей. Не хочеться бути листочком чи г╕лочкою в р╕чц╕, та безв╕льно плисти по теч╕╖...
-Зна╓те, друз╕, - промовив Бернар, нахиляючись до нас, - н╕що в цьому св╕т╕ н╕коли не в╕дбува╓ться просто так! Нав╕ть, маленька непом╕тна деталь... нав╕ть вона бува╓ призводе до великих насл╕дк╕в... Це як п╕щинка: коли вона одна - ╖╖ не видно, а коли ╖х купа - це пустеля.
-- Забери одну п╕щинку - пустеля не зникне, - заперечив Першосв╕т. - П╕щинка, це н╕що...
-Зникне! Пов╕р мен╕. Не стане крих╕тно╖ п╕щинки й дюна почне обсипатися, бо трималася на н╕й... П╕дн╕меться в╕тер ╕ той рознесе п╕сок на вс╕ боки...
-Щось мен╕ не подоба╓ться пор╕вняння ╕з п╕щинкою, - все одно чомусь бундючився хлопець.
-Мало хто хоче бути ц╕╓ю н╕кчемною п╕щинкою, - в╕дпов╕дав паладин. - Не хоче бути краплею води в великому озер╕, бо ╖╖ також не пом╕тно... Але насправд╕ все саме так! ╤ якщо хтось не згоден з цим, то зам╕сть насолоди життям, буде мучитися... ╕ при цьому все р╕вно залишатися п╕щинкою...
-А я продовжую в╕рити в свободу вибору! - кинув я Бернару та Першосв╕ту. - Просто ми вс╕ наст╕льки зжилися ╕з тим, що приходиться виконувати чиюсь волю - начальства або через як╕сь випадков╕ причини, що не пом╕ча╓мо ╕снування т╕╓╖ свободи.
