-Ну ╕ народу ж сюди прискакало! - спробував я пожартувати.

Чаруша кисло хмикнув та запропонував розбити тут таб╕р ╕ обговорити мо╖ справи.

-Я так понял, - все з т╕╓ю ж нахабною посм╕шкою говорив Солодов, - ти довольно харашо порискал по м╓сним л╓сам.

Я тут же напружився. Под╕бн╕ натяки не пахли чимось при╓мним.

╤ все ж ми розбили таб╕р, Першосв╕т розв╕в вогнище та вс╕ с╕ли навколо нього. В╕рн╕ше вийшло так, що люди Чаруши розташувалися з одного боку, а ми четверо - з ╕ншого. Бернар, до реч╕, встиг мен╕ прошепот╕ти про обережн╕сть.

-Гнилувата людина, - додав в╕н, киваючи на Чарушу.

Бернар, зазвичай, розбира╓ться у нутрощах чужих душ. Тому я вир╕шив покластися на його оц╕нку.

Солодов знову почав наполягати на мо╓му зв╕т╕. Мовляв, розпов╕дай, що виходив.

Я прикинув, чи н╕кому не нашкоджу сво╖ми м╕ркуваннями, та почав неквапливо розпов╕дати про те, що тут вже к╕лька м╕сяц╕в вешта╓ться такий соб╕ Шрам, котрий також вида╓ себе за служаку з Розшукового приказу.

-Так ╕ ╓сть! - погодився Чаруша. - Ми получал╕ от н╓во послан╕я.

-Матв╕й каже, що вже все допов╕дав.

-╢сл╕ послал╕ т╓бя, знач╕ть ми сщ╕та╓м, што н╓ всйо било нам расказано, - сухо заявив Солодов.

-Ну добре, - кивнув я, та почав говорити про п╕дозр╕л╕ д╕╖ л╕совик╕в, про б╕йку з ними б╕ля астрального моря, про знайден╕ "вовчарн╕" та м╕шок-клещев╕к. Не забув ╕ про Зубаря, про чужинц╕в, котр╕ переховуються в л╕с╕. Зак╕нчив розпов╕ддю про напад на мене.

Коли я допов╕дав саме про сутички, на якусь мить на обличч╕ Солодова проб╕гала т╕нь здивування. Так, принаймн╕, мен╕ здавалось.

-Знач╕т ти, Бор, дума╓ш, - з╕щулився Чаруша, кидаючи при тому погляд на сво╖х товариш╕в, - што тот бродя╜а, которий напал ╕з кустов, на самом д╓л╓ сл╓д╕л за ╫ородск╕м пр╕казом? А зач╓м?

-А Н╕хаз його зна╓, - знизав я плечима. - Може хот╕в пограбувати, а може - просто випадково там опинився. Тепер цього не вияснити.

На це Чаруша чомусь кивнув головою, а пот╕м кинув мен╕ невелику бляху. Це був щит, який зверху тримала людська рука.

-Овва! - здивовано вигукнув я, розглядаючи стальну бляху. - Це "Рука допомоги"?

-Да, ето она, - промовив Солодов. - ╢йо видают постояним... ╕ пров╓р╓ним работн╕кам сиска, - слово "пров╓р╓ний" Чаруша сказав ╕з явним п╕д╜рунтям.

-А до цього виходить не дов╕ряли? - запитав я.

-Жуга пр╕казал пров╓р╕ть...

-А що зм╕нилося?

-Всйо, - посм╕хнувся Солодов. - Всйо ╕зм╓н╕лось... М╓жду проч╕м, ти провйол отл╕чную работу...

-╤ що тепер? - не розум╕в я. - Повертатись до Новограда?

Чаруша скривився, н╕би ╖в журавлину.

-Ещйо рано! - махнув в╕н рукою. - Твой расказ подтв╓рд╕л наши подозр╓н╕я. Штоб стало ясним, скажу сл╓дующ╓╓: н╓ только Шрам ╕ ти, Бор, тут по╜лядива╓т╓...

Солодов раптом п╕дв╕вся та показав мен╕ знаком в╕д╕йти з ним уб╕к.

-Давай-ка, брат╓ц, пош╓пч╓мся, - з якоюсь шпилькою промовив в╕н.

Ми п╕шли аж до помосту. Чаруша, переконавшись, що н╕хто не почу╓ подальшо╖ розмови, заговорив довол╕ серйозним тоном:

-Н╓ хот╓л пр╕ вс╓х расказивать... Д╓ла тут творяца страни╓. Жуга сщ╕та╓т, ето как-то связано с Ор╓шком.

-А що ж там трапилось насправд╕? - запитав я. - Вс╕ мовчать, наче води в рот набрали.

-В кр╓пост╕ бунт. Большая часть команд╕ров захвач╓на мят╓жн╕кам╕... А ╕ни╓ с н╕м╕ заодно!

-╤ хто т╕ заколотники? Зв╕дки взялись, чого хочуть?

-Н╓ ясно. Вообщ╓ н╓ ясно... Он╕ даж╓ н╓ ╕дут на п╓р╓говори. С╓йчас кр╓пость окруж╓на войскам╕...

Солодов нервово почухав к╕нчик носа. Очевидно, в╕н р╕шався, чи д╕литися з╕ мною якоюсь ╕нформац╕╓ю, чи поки не варто.

-Вч╓ра в стол╕ц╓ питал╕сь схват╕ть одново подозр╕т╓льнова ч╓лов╓ка, - сухо сказав Чаруша. - Стража просто хот╓ла ╜лянуть кто он таков... ч╓во брод╕т ночью по ул╕цам... В общ╓м, обичная пров╓рка... А н╓знаком╓ц вдру╜ вихват╕л м╓ч да в драку. Тяж╓ло ран╕л д╓сятн╕ка... Б╕лся мужик отчаяно. Питался скрица... Но наши добл╓сни╓ стражн╕к╕, - Солодов п╕сля цих сл╕в скривився, - заруб╕л╕ ╓во насм╓рть! Колол╕, пока н╓ устал╕... ╤ т╓п╓рь н╓ ╕зв╓сно, кто он, куда шйол. Пр╕ осмотр╓ т╓ла нашл╕ обривк╕ какой-то зап╕ск╕. Удалось разобрать только одну строку: "Скоро ми буд╓м ╜отови виступ╕ть ╕ захват╕ть Ново╜рад".

-Прямо так ╕ написано? - здивувався я. ╜ава

-Прямо так, - хитнув головою Чаруша. - Ми полага╓м, што ето од╕н ╕з людей Д╓дяти. Слишал про такова? ? О-о, ето ╓щйо тот ╜ад. Х╕трая, ж╓стокая тварь... Он по сво╓й пр╕род╓ бунтарь! Пока служил на Святой З╓мл╓, бил зам╓чен в том, што подб╕вал солдат к н╓пов╕нов╓н╕ю, к саботажу! За што бил сослан на Умойр... в шахти... Оттуда б╓жал, пр╕ том уб╕л двух стражн╕ков ╕ случайнова св╕д╓т╓ля. Дол╜о╓ вр╓мя злод╓йствовал на доро╜ах. Сколот╕л там банду отчаяних ╜оловор╓зов... А ╜д╓-то ╜од тому появ╕лся у нас в Св╓тол╓сь╓... Посл╓дн╕й раз ╓во в╕д╓л╕ в Заозйор'╓. Думаю, тот ч╓лов╓к, которий нак╕нулся на т╓бя в чащ╓, тож╓ ╕з ╓во люд╕ш╓к.

-Ц╕кава розпов╕дь.

-╢щйо би! - посм╕хнувся Солодов. - Ти зна╓ш, етот Д╓дята хотя ╕ нос╕т кл╕чку ╫н╕льск╕й, однако довольно л╓╜ко сход╕ца с людьм╕. Мно╜╕╓, мяк╜о ╜оворя, очаровуюца ╕м. Даж╓ помо╜ают...

П╕сля цих сл╕в я в╕дразу згадав Сот╕, котрий перевозив незнайомц╕в до л╕совик╕в.

-Кто п╓р╓воз╕л? - перепитав Чаруша, почувши в╕д мене про те.

-М╕сцевий рибалка-одинак... Його кличуть Сот╕ Смердючка, - ╕ я розпов╕в Солодову про все що чув в╕д г╕берл╕нга.

-Больш╓ н╕ч╓во н╓ забил ╓щйо расказать? - якось сердито промовив Чаруша. - Ну, ладна! Давай разб╓рйомся, кому што достайоца по задан╕ям. Ми займйомся Брумом, новим вождйом л╓сов╕ков. А т╓б╓ п╓р╓пада╓т Д╓дята.

-Що? - не зрозум╕в я.

-Как ╜оворят: "Об╓з╜лавл╓ная зм╓я н╓ укус╕т". Надо убрать ключ╓ви╓ ф╕гури, т╓м самим растро╕ть плани мят╓жн╕ков Ор╓шка...

-Яки плани? Ми ж, зда╓ться, нав╕ть не зна╓мо, чого вони хочуть.

-Н╓ зна╓м, - пом╕тно, що неохоче, погодився Солодов. - В кр╓пость н╓ пройт╕ даж╓ штурмом... Больш╓╓ колич╓ство бунтар╓й - ето служак╕ ╜арн╕зона. А вообщ╓, - тут Чаруша нахилився до мене ближче, - он╕ там, внутр╕, словно ково-то подж╕дают... ╤л╕ што-то. ╤ ето "оно" - зд╓сь, в Св╓тол╓сь╓! Даж╓ в Ново╜рад╓. ╤ л╓сов╕к╕, Д╓дята да проч╕╓ фокуси - одна ц╓почка!

-╤ що ви з Брумом будете робити? Везти його до столиц╕?

Чаруша розреготався, а пот╕м пробубон╕в щось про астральне море. Зда╓ться в╕н натякав на мо╖ д╕╖ ╕з нападниками, т╕ла яких я скинув з алоду.

-Ти натяка╓ш на вбивство вождя? - прямо спитав у Чаруши. - Чи це такий жарт?

Солодов знову бридко розсм╕явся. А на мо╓ зауваження, мовляв, не можна под╕бного вчиняти на чуж╕й земл╕, роздратовано додав, що я, м╕ж тим, зробив те першим, так що когось повчати не маю права.

-А во-вторих, - казав Чаруша, взявшись за боки, наче молодець на оглядинах, - у нас, кан╕йц╓в, бил с д╕карям╕ пар╕тет. А он╕ напл╓вал╕ на договори! ╤ как говорят умни╓ голови - за всйо нада плат╕ть. М╓жду проч╕м, как раз ето, думаю, ти мож╓ш понять... ╕ пр╕нять... Каж╓ца, в ваш╕х ╕н╜оск╕х трад╕циях ╓сть подобно╓. Я слишал о... Как оно там?.. "Головщ╕на", што л╕? "Всяк╕й пов╕ний в смерт╕ дру╜ова ч╓лов╓ка, наказива╓ца см╓ртью". То б╕шь, сво╓й ╜оловой... ╤ ета ╕д╓я, кстат╕, мн╓ нрав╕ца. Оч╓нь нрав╕ца!

Солодов похлопав мене по плечу в знак того, що в╕н в╕дноситься до мене з деякою часткою поваги.

-Штоби н╓ ╜овор╕л╕ в стол╕ц╓ про сплошно╓ зас╕ль╓ пров╕нц╕╕: т╓мновод╕нц╓в ╕л╕ ╕них пр╕шлих, - в╕дверто розпов╕дав Чаруша, - про зас╕ль╓... чесно скажу - селюков... однако на н╕х, мать ╓во за ногу, д╓ржица вся Кан╕я! Вся ч╓лов╓ч╓ская часть Л╕г╕! Он╕ так р╓вносно ратуют за ╕сполн╓н╕╓ ╜лавних пр╕нципов, што аж порой настоящ╕м кан╕йцам становица н╓ по с╓б╓!

-Кому? Справжн╕м кан╕йцям? - всередин╕ щось зашкрябот╕ло. - Це ти про новоградц╕в?

-А ти што ж думал? Про вас, ╕нгосц╓в? Та н╓ тушуйся... Я ж в╕жу, што ти пар╓нь нормальний! ╤ Жу╜а ето отм╓т╕л...

Ми вперлись один в одного очами. Чаруша спок╕йно витримав погляд, не в╕дв╕в його, а це говорило багато про що. Перед╕ мною був небезпечний хитрий супротивник. Протягом вс╕╓╖ розмови в╕н перев╕ряв мене, як то кажуть, "на вошив╕сть". ╤ так, ╕ сяк, ╕ п╕дмаже маслечком, ╕ пальчиком помаха╓, бровки на перен╕сс╕ зведе...