Обличчя зовс╕м незнайоме. Принаймн╕ не пригадую цього чолов'ягу. Та ╕ якихось прим╕ток, на кшталт шрам╕в чи родимих плям, не знайшов. Шк╕ра обв╕трена, присмалена сонцем. Отже, це не якийсь тоб╕ зн╕жений ельф.
Темн╕ щ╕льн╕ штани, шк╕рян╕ чоботи з гострими носками, стьобана куртка чорного кольору, п╕д якою видн╕лася стара сорочка. З╕ збро╖ лише лук та довгий н╕ж, що вис╕в на простенькому ремен╕. Ан╕ яко╖сь характерно╖ бляхи, клейма чи кольорового капюшону, котрий би вказував на чиюсь приналежн╕сть.
П╕дв╕вшись на ноги, я ще раз об╕йшов м╕сце зас╕дки та знайшов сл╕ди, котр╕ вели кудись вб╕к озера. Скор╕ш за все, цей вбитий незнайомець, рухався зв╕дти.
Повернувшись до коня, я заскочив на нього та рушив по сл╕дах. Прийшлося добряче полазити кущами та ярами, перш н╕ж знайшов чергове м╕сце стоянки нападника. Було пом╕тно, що в╕н тут ночував: присипане землею багаття, прим'ята трава.
Шкода, що нема╓ Стояни. Вона б б╕льше розпов╕ла.
Я ретельно обнишпорив навколо цього м╕сця та виявив ще одну стежечку, спрямовану на п╕вдень. Ще десь п╕вгодини ╕ вона привела на узл╕сся, зв╕дки легко проглядалася столична економ╕я. Я побачив на подв╕р'╖ близько десятка коней та купу народу, який прямував до ма╓тку. ╤ серед них вс╕х не пом╕тно жодно╖ озбро╓но╖ людини.
Так... так... Думай, Боре! Добре думай! - я озирнувся, наче це могло чимось допомогти.
Висновок напрошувався один: вбитий чолов'яга був спостер╕гачем. Зв╕дси на економ╕ю такий пречудовий вид, що л╕пше не вибрати! Хр╕н пом╕тиш... Шкода, що той нападник загинув... Тепер не допита╓ш...
Спостер╕гач... за столичним ма╓тком... ╤ нав╕що в╕н йому? Невже щось поцупити збирався?..
Ст╕й! А чи не на голову М╕ського приказу в╕н тут оч╕кував? - ╕ д╕йсно, ця думка б╕льш п╕дходила до того, що трапилось. - Слухай, а чого тод╕ напав на мене? Залишався би спостер╕гати ╕...
Чекай, чекай, чекай! - мене наче осяяло. - Так в╕н м╕г почути, що я з Розшукового приказу... А якщо це так... якщо йому стало зрозум╕лим про мо╖ пошуки незнайомц╕в, котр╕ вештаються л╕сом... то напад ц╕лком оправдана д╕я.
Так тут взагал╕ нам╕ча╓ться якась змова! Л╕совики з ╖х кл╕щами ╕ вовчими розпл╕дниками; Зубар в озер╕, щоб "лякати" добропорядних водяник╕в, котр╕ в╕дмовляються розривати умови договору з людьми... п╕дготовка нападу на М╕ський приказ, можливо зроблений таким чином, щоб подумали на л╕совик╕в...
Оце я накрутив! Оце завернув! ╢дине, що поки не зрозум╕ло - хто за вс╕м цим сто╖ть. ╤ по-друге, нав╕що воно ╖м?..
11
...Свята Земля.
За цей величезний алод, котрий дос╕ н╕як не под╕лений м╕ж Л╕гою та ╤мпер╕╓ю, точилося страшне протистояння. Ск╕льки вже загинуло живих душ, одному Сарну в╕домо! ╤ все, на мою думку, через дурнувату примарну байку в╕д адепт╕в Тенсеса про воскрес╕ння.
Отже, Свята Земля... ╥╖ серце - Асее-Тепх, величезна малодосл╕джена територ╕я, вкрита дикими джунглями, п╕дступними болотами, повними жахливих ╕стот та невил╕ковних хвороб, та зруйнованими давн╕ми м╕стами. Ця частинка Сарнаута пам'ята╓ ╕ расу джун╕в, ╕ народ Зем, ╕ розкв╕т, ╕ занепад... Вона сповнена та╓мничих загадок, м╕стичних м╕сць, пронизаних давньою забутою маг╕╓ю, й саме тут розташована легендарна П╕рам╕да Тепа, яку нин╕ називають Храмом Тенсеса. Саме навколо нього ╕ точиться жорстока боротьба Церкви Св╕тла та Три╓дино╖ хадагансько╖ церкви.
Чесно кажучи, мен╕ й дос╕ було не зрозум╕ло в чому поляга╓ р╕зниця м╕ж цими рел╕г╕йними теч╕ями, котр╕ почалися з одного джерела. ╤ чи варто губити ст╕льки житт╕в, щоб досягнути примарних спод╕вань на безсмертя?
П╕рам╕да Тенсеса... Колись вона захопила ╤скру загиблого Великого Мага, та стала ╖╖ останн╕м притулком. В╕дтепер ця споруда ╓ свого роду колискою великого Дару Тенсеса, тобто можливост╕ переродження... Це - джерело Свято╖ Маг╕╖...
В╕рування в м╕ць Св╕тла насаджали з обох бок╕в - як на алодах Л╕ги, так ╕ на алодах ╤мпер╕╖. ╤ всюди завзято придушувалися стар╕ рел╕г╕╖, давн╕ спов╕дування. Все це позначалося отруйним терм╕ном "язичництво"...
-Чому П╕рам╕да Тепа? - спитав я у Бернара, який неквапливо розпов╕дав про Святу Землю.
Ми сид╕ли в "Янтарному грот╕", потягували винце та дивились, як бешкету╓ Першосв╕т, котрий поб╕г до ельф╕йських сп╕вачок.
-Тобто? - не зрозум╕в паладин.
-Чому вона ран╕ше так звалася?
-А ти що ж, н╕коли не чув хто такий був Теп?
Я розсм╕явся. Ельф буркнув щось на кшталт: "Ну як завжди". А пот╕м знову спитав про людей племен╕ Зем.
-Хмм, чесно в╕дпов╕м, що не дуже багато про них чув... Зда╓ться ╕ ти щось намагався розпов╕сти... на тому остров╕... Але я не второпав.
Обличчя Бернара знову говорило про те, що ми, люди, а особливо я - повн╕ бовдури, раз не ц╕кавимося ╕стор╕╓ю.
-Люди племен╕ Зем довгий час сп╕в╕снували разом ╕з расою джун╕в, але були, так би мовити, в ╖╖ т╕н╕, - ельф нахилився до мене та якимось вкрадливим голосом додав: - На п╕вдн╕ Сарнаута знаходились величезн╕ пустел╕, широк╕ степи... Ось там ╕ з'явилася держава зем╕вц╕в - Х╕кут. Коли вс╕ джуни неспод╕вано загинули, то люди племен╕ Зем стривожилися... Це був для них удар...
-Чому?
-Уяви, що вони в╕дчули, коли побачили пад╕ння могутн╕х джун╕в, тобто тих, кого на той час вважали ледь не володарями св╕ту... Х╕кутц╕ доклали вс╕х сво╖х зусиль, щоб розгадати секрет безсмертя. Вони не хот╕ли пок╕нчити так само безглуздо, як джуни. Та ╕ взагал╕ вир╕шили упод╕бнитися богам та жити в╕чно. Спочатку вони припускали, що ключем до всього ╓ некромаг╕я. Вони старанно ╖╖ досл╕джували та здобули чималих усп╕х╕в. Нав╕ть в дечому об╕гнали нас, ельф╕в. Але виявилось, що н╕яка маг╕я не здатна вир╕шити питання в╕чного життя. Що вона лише дозволя╓ на якийсь час подовжити терм╕н свого ╕снування.
-Я так розум╕ю, люди Зем знайшли ╕нший вих╕д?
-Так, вивчаючи природу, вони згодом добре просунулися в так зван╕й механ╕ц╕.
-Що? Меее... що?
-Механ╕ка... Невже слово незнайоме?
-Еее... це... просто не розчув, - збрехав я Бернару.
Той це легко зрозум╕в, тому спробував пояснити. Переконавшись, що я начебто второпав суть механ╕ки, в╕н продовжив свою розпов╕дь:
-Х╕кутц╕ стали думати, як зам╕нити сво╖ частини т╕ла на штучн╕ механ╕зми. Роки наполегливих пошук╕в ╕ поступово люди племен╕ Зем навчилися це робити. ╥хня плоть була зам╕нена на сукупн╕сть металевих деталей. Потреба в некромаг╕╖ в╕дпала сама собою... Але як бува╓ - знаходиться один, котрий не прийняв нових в╕янь ╕ продовжив маг╕чн╕ вишукування. Звали його Тепом.
-О! Нарешт╕ ми й д╕сталися до ц╕╓╖ особи, - посм╕хнувся я, допиваючи черговий скляний бокал вина.
-Нарешт╕, - хитрувато хмикнув ельф. - Проте скажу тоб╕ наперед, що цей персонаж довол╕ суперечливий. Отже, в╕н, вивчаючи природу смерт╕, раптом д╕знався одну ц╕каву та╓мницю: у будь-яко╖ ╕стоти ╓... ╓ така соб╕ житт╓ва основа. Назвемо ╖╖ ╕скрою. Вона схована в наших т╕лах, ╕ покида╓ ╖х п╕сля смерт╕.
-╤скра? - перепитав я. - Та сама ╕скра... Тобто, така р╕ч, що хова╓ться в середин╕ нас?
-Так, вона, - погодився ельф, явно отримуючи насолоду в╕д мо╖х "наукових знань". - Дос╕ вважа╓ться, що це першооснова нашо╖ сутност╕... що це частка св╕тла, навколо яко╖ форму╓ться все ╕нше... все те, що склада╓ особист╕сть... ╕ндив╕дуальн╕сть... ╤ Теп, треба в╕ддати йому належне, завзято вивчав цей феномен. В╕н витратив багато рок╕в, намагаючись "зловити" ╕скру. ╤, кажуть, через його досл╕ди загинуло чимало людей...
-Досл╕ди? В╕н що ж, навмисно вбивав сво╖х одноплем╕нник╕в, щоб знайти та схопити ╕скру?
-Скор╕ш за все - так. Принаймн╕ про те кажуть давн╕ манускрипти. Вс╕ сво╖ досл╕ди Теп проводив в ц╕лковит╕й тайн╕. ╤ ось, нарешт╕, йому все ж вдалося зловити ╕скру ╕ншо╖ людини.
-╤ що дал╕?
-Дал╕? В╕н зрозум╕в, що за допомогою ╕скор зможе забезпечити соб╕ безсмертя, якщо використовувати ╖х як сво╓р╕дне "паливо"... як витратний матер╕ал... Щоб п╕дтримати власне життя, подовжити його терм╕н, Теп вир╕шив з╕брати в ╓дине м╕сце величезну к╕льк╕сть ╕скор. А пот╕м використовувати ╖х при потреб╕.
