-Давно цей Зубар тут з'явився?
-Кажу ж тоб╕, нема╓ н╕якого Зубаря... А байка ця ходить десь... десь... ну пару м╕сяц╕в... Та казки це все! Зв╕дки тут чудовиську взятися? З Вертиша припливти? Так в╕н би порог╕в не пройшов!
-А якщо зав╕з хто?
-Хто? - повернувся до мене Богдан. - ╤ нав╕що?
-А ось це ╕ незрозум╕ло... поки...
-Невже, вважа╓ш, ц╕ гади лупат╕ його притягнули? - запитав медовар, втупившись в мене. - Вони в С╕в╓р╕╖ людям жити не дають. В Молот╕вц╕ пост╕йно скаржаться на водяник╕в. Т╕, на в╕дм╕ну в╕д св╕тол╕ських, пост╕йно шкоду роблять. Не вистачало, щоб ще м╕сцев╕ анчутки пакостити почали! - Богдан п╕д╕йшов до образу Тенсеса.
К╕лька хвилин в╕н тихо про щось молився, пот╕м повернувся за ст╕л, налив гор╕лки та раптом сердито промовив:
-Спогади... щоб вони скисли! У тебе ╓ спогади?
-Так, вони ж ╓ у вс╕х! - посм╕хнувся я.
-Мова йде про так╕ спогади, як╕ рвуть тебе зсередини... Про них зазвичай говорять, щоб ╖х н╕коли не ╕снувало. У мене ось таких повно! З╕знаюся, що часом думаю, краще н╕чого не пам'ятати. Н╕-чо-го! Кожен день, як новий!
-А якщо спогади несправжн╕? - несм╕ливо запитав я, ╕ тут же себе подумки ляснув по лобу. От якого, пита╓ться, астрального б╕сика, мене смикнуло за язика?
-Це як? - Богдан нав╕ть завмер, здивовано поглядаючи на мене.
-Та так... просто подумалось... Бува╓ ж у житт╕, коли раптом кажеш: "Я таке бачив, в╕дчував", однак при тому не пам'ята╓ш де ╕ коли. Начебто якийсь сон.
-Бува╓ й так, - погодився медовар. - А ти в╕дчува╓ш щось под╕бне?
Що йому сказати? Що я абсолютно не можу згадати сво╓ минуле? Що вс╕м кажу, н╕би при╖хав з ╤нгосу, а самого роздирають сумн╕ви? А якщо мо╖ спогади д╕йсно сон? Або марево? Ото б було диво!
-Хмм! Спогади - не наше життя! - р╕шуче заявив я, намагаючись уникнути в╕дверто╖ розмови. - Вони не наша суть. А от те, що знаходиться всередин╕ - ╓ ним.
-Ким? - не второпав медовар.
-Нашою суттю.
-Овва! Та ти, хлопцю, бачу зарозум╕лий... аж страх бере! - зда╓ться, Богдан жартував. - Я тоб╕ одну ╕стор╕ю розпов╕м... а ти вже вир╕шуй, що з цього наша суть... ╕ як вона форму╓ться.
Медовар насупився, втупившись в ст╕л. Якась мить-друга ╕ в╕н неголосно почав:
-Якось довелося нам плисти з Молот╕вки до Гравстейну, великого селища г╕берл╕нг╕в, що в С╕в╓р╕╖. Було то п╕зньою-п╕зньою ос╕нню. Отже зупинилися заночувати за Оленячими мохами. Вранц╕ встали, бачимо - нема╓ одного з наших. Зник. Н╕ сл╕д╕в, н╕... ну н╕чого нема╓. Кричали, звали, б╕гали. Весь день витратили, але так його ╕ не знайшли. А дн╕в за п'ять ╕нший заг╕н проходив тудою, та б╕ля берега, за Крутим рогом, знайшли нашого товариша прив'язаним за ноги до дерева...
Тут Богдан раптом затнувся ╕ чомусь закрив рот рукою. Мен╕ здалося, наче медовар зараз заплаче. Але в╕н швидко опанував себе, р╕зко видихнув ╕ сухо сказав:
-В╕н... в╕н... в╕н був весь голий. А вже морози почались... Взагал╕, зна╓ш, яки зими в С╕в╓р╕╖? П╕деш посцяти, ╕ тв╕й струмочок на ходу замерза╓. А т╕ курви рибоок╕, роздягли хлопця ╕ водою обливали, поки... поки... Ну ти сам зрозум╕в... Мен╕ один бувалий чолов'яга говорив, що смерть ця страшна ╕ бол╕сна. Людина в╕д холоду кричить не сво╖м голосом. Б╕ль просто нестерпний.
-╤ нав╕що вони так? - запитав я.
Богдан злобно схопив шматок гурки та впився в нього зубами. Прожувавши його та з╕бравшись думками, в╕н роздратовано в╕дпов╕в:
-Хто цих дикун╕в зрозум╕╓! За весь час мо╓╖ служби в нашому загон╕ двадцять один чолов╕к загинув. Хто як... хто як... хто як.., - медовар ляснув себе по кол╕ну. - Одне скажу тоб╕, Боре, що в╕рити н╕кому не можна!
Я вир╕шив зм╕нити тему ще раз спитав Богдана, де в╕н бачив чорний дим.
-Це на сход╕, - в╕дпов╕в той. - Д╕станешся передг╕р'я... ╕ ось там на одному з пагорб╕в...
-Там ╓ як╕сь поселення?
-Не зовс╕м... Через той край пролягають к╕лька стежок, що ведуть до Темноводдя... Правда не вс╕ можуть ними скористатись. М╕сцев╕ гори дуже небезпечн╕. Дуже! Без досв╕дченого пров╕дника там не пройти...
Розмовляти було вже н╕ про що. Я розгублено крутив в руц╕ чарку, намагаючись второпати сво╖ подальш╕ кроки. Пора, мабуть, збиратися в дорогу.
-А ви тут один... Н╕ роб╕тник╕в, н╕ дружини, - промовив я, п╕дн╕маючись з-за столу.
-А що? - набундючився Богдан.
-Не бо╖тесь нападу злод╕╖в?
-Не боюсь, - з викликом в голос╕ в╕дпов╕в медовар.
-Слухайте... а ви Заю Корчакову зна╓те?
-А то! Я ╖й мед поставляю.
-╤ все?
-Що "все"? - Богдан насупився. - Ти про що?
-Ходять чутки, наче ви з нею одружитися хочете?
-А це тут причому?
-Просто питаю... ╕з ц╕кавост╕...
-Н╕, не збираюсь одружуватися! ╤ не збирався! - Богдан насупився, а я зрозум╕в так, що Зая, швидше за все, йому в╕дмовила. Аж-но на серц╕ легше стало.
Хочеш, не хочеш, але я в╕дчував до цього медовара свого роду ревнощ╕. Не знаю, як буде в мене складатися в подальшому ╕з За╓ю, але знаходитись ╕з потенц╕йним женихом, м'яко кажучи, не до вподоби.
Я подякував господарю за частування та рушив до виходу. В╕н мовчки хитнув головою, та почав прибирати з╕ столу.
Сонце вже здорово прип╕кало. Я вийшов з будинку, д╕стався до коня, напо╖в його, а вже пот╕м вил╕з в с╕дло та й рушив назад.
В голов╕ пов╕льно, але досить упевнено складалася досить ц╕кава ╕стор╕я. Не вистачало якихось пари деталей до ╖╖ завершення.
Отже, ми ма╓мо наступн╕ п╕дозр╕л╕ реч╕. По-перше, кл╕щ╕в на вирубц╕, котр╕ нападають на роб╕тник╕в л╕сопилки. По-друге, в Берестянц╕ завелися вовки... Все так ╕ вказу╓ на л╕совик╕в... немов навмисно. Невже т╕ наст╕льки нетямущ╕, наст╕льки недалекоглядн╕, що не розум╕ють насл╕дк╕в под╕бних д╕й?
╤ м╕ж тим, як бути з дивними незнайомцями, котр╕ крадуться до Брума та його племен╕? Як пояснити гостро заточену зал╕зну клюку, тим б╕льше коли з'ясову╓ться, що вона ╕з хадагансько╖ стал╕? В╕дчуття, н╕би хтось п╕дштовху╓ до думки про ворож╕сть з боку л╕совик╕в. Н╕би навмисно хоче нас пересварити.
Все це дуже ц╕каво... та незрозум╕ло... Але поста╓ ще одне питання: хто я, щоб розгадувати загадки? Що мен╕ з цього всього? Чим туп╕ше буду виглядати перед Жугою, тим менше в╕н буде на мене тиснути... Та ╕ з ельфами так само треба поводитися.
Л╕воруч щось тр╕снуло... Нав╕ть не знаю, що мене до того спонукало... зда╓ться, хтось прошепот╕в на саме вухо: "Стережись"... ╕ ось в наступну мить я притиснувся до конячо╖ ши╖. Над головою щось п╕дозр╕ло просвист╕ло, ╕ все той же вкрадливий тихий голос прошепот╕в: "Стр╕ла"!
Я хутко сплигнув вниз, прикриваючись конем. Стр╕ляли з боку кущ╕в густого ял╕вцю. Хитання г╕лок стало п╕дтвердженням цього припущення.
Лук... тятива... Натягнув ╖╖ в одну мить... Вихопив зачаровану стр╕лу, ╕ довго не ц╕лячись, скомандував "Вибух" та пустив ╖╖ в зарост╕. За пару секунд гримнуло так, що аж дерева повикорчовувало. К╕нь встав на дибки, ледь не затоптавши мене. Я ухопив його за вузду та потягнув вниз, наш╕птуючи заспок╕йлив╕ слова.
Кущ╕ полихали, гор╕ла й сосонка, яка нахилилася аж до земл╕.
Я прислухався. Зда╓ться, н╕чого п╕дозр╕лого. Але про всяк випадок витягнув ще одну стр╕лу та обережно пробрався до м╕сця зас╕дки. В╕рн╕ше до того, що в╕д не╖ залишилось. Нападника роз╕рвало навп╕л. Т╕ло - худорляве, цибате, з к╕шками, що випали назовн╕ - лежало в неприродн╕й поз╕ б╕ля обпаленого стовбура старо╖ сосни. У правиц╕ мертвяк стискав зламаний лук, а його л╕ва рука... в╕рн╕ше та ╖╖ частина, що нижче л╕ктя, валялася осторонь. Ноги залишилися б╕ля здоровезно╖ ями.
Оце рвонуло! Зда╓ться, ран╕ше бахало тих╕ше та не так масштабно.
-Псяче хутро! - розсердився я. - ╤ як тепер вияснити, хто це був та чого в╕н хот╕в?
В╕рн╕ше, "чого в╕н хот╕в" - уже було зрозум╕ло. Але нав╕що?
Я озирнувся, намагаючись зрозум╕ти чи були у цього нападника напарники. Зда╓ться, все було спок╕йно. Наче н╕кого б╕льше не видно. Я наблизився до вбитого та оглянув його т╕ло б╕льш уважно.
